Синi етюди

III

Варвара варить борщ на примусi, а Андрiй чистить картоплю. Рожевi ранковi сурми бiлiють. Iде день i бiла музика дня. Традицiйний соловей замовк. Над манастирем сонце.

Звичайно, Варвара буркотить:

- Ну от: була у панiв - робила. Тепер у комунiї - i знову роби.

Андрiй каже:

- Так ви не робiть, Варварушко. Ми й самi справимось.

- Не робiть! А хто ж обiд зварить?! Га?!

- Ну, то робiть, Варварушко.

Хвилюється:

- Варварушко… Варварушко… Нi в якiм разi й баста. Ну-с…

Андрiй раптом зривається з мiсця й мчиться до столу.

Навздогiн йому смiх:

- Ага. Приспiчило!

Андрiй хапає папiрець i олiвець i нервово накидає нерiвнi лiтери. Це - поезiя. Вiн увiйшов у творчу екстазу. Суєтиться по кiмнатi, спiшить полетiти й бурмоче незрозумiлi фрази.

А Варвара? О, Варвара спокiйна, як курка на сiдалi. Картоплю покинув? I бiс iз нею, з картоплею. Приспiчило - значить будуть грошi. О, Варвара це вже знає.

Коли до Варвари заходить сусiдка. Варвара зводить хмуро брови й пошепки каже їй, вказуючи на Андрiя:

- Ви не думайте, що вiн абищо. Вiн не абищо, а ось…

I виймає з кишенi Шевченкiв портрет.

- Знаєте хто? Це Кобзар, значить. Товариш Шевченко, отой, що на сполкомi висить. А вiн (жест на Андрiя), значить, пiд Шевченка пише рiзнi пiснi, скажемо, та iншi прозвiдєнiя.

…Андрiй по кiмнатi носиться. Варвара картоплю чистить. Борщ над примусом булькає. А за вiкном повiтове мiсто, де пахне Гоголем, i вiдходить за обрiй слобожанська степова далечiнь. ..Да, ще про Гордiєнка не казав.

Добре, скажу.