Синi етюди

ЗАУЛОК

З сiверких левад бреде осiнь. На заулок насiдає сивий присмерк. Але на сходi починається день. На баштi вдарив дзвiн - глухо й вогко.

Леонiд Гамбарський допиває вранiшнiй чай. Передчуття неможливої радости остаточно затопило його. Iще була легенька й срiбляста тривога. Сьогоднi буде -

- рецензiя на ту книгу, де вмiщено його першу статтю. Уявно вiн давно вже вважав себе за червоного професора i навiть бiльше: будучи в Криму, в санаторiї, вiн прочитав декiлька лекцiй i на афiшах стояло:

- професор Гамбарський.

А потiм вiн пригадав фiялково Мар'яну. Ця чванлива дiвчина завжди стояла перед його очима.

- Тепер…

Але це було трохи наївно, i вiн це розумiв.

Леонiд Гамбарський замкнув портфель i поспiшно пiшов у город.

Iшла жура осiнньої чвирi. Над мiськими болотами шкульгали дощi - холоднi й нуднi.

Аркадiй Андрiйович прокидається рано й виходить у сiни. Потiм прокидається Степанида Львiвна. Мар'яна вдома не ночувала.- Мжичить холодний дощ.- Повз двiр проїхав вiзник на "стiйку". Конi ледаче перебирають багно. Проїхала сусiдка в рибний ряд.

Напроти кричить пiвень на весь заулок.

Аркадiй Андрiйович п'є чай i йде на службу. Степанида Львiвна варить обiд. Через тi ж сiни проходить i Гамбарський.

…Конi нарештi вивезли вiзника на Глухайську вулицю i потюпали жвавiш.

Тротуар прокидається.

…А життя сiм'ї таке: на баштi дзвiн б'є дев'ять, i Аркадiй Андрiйович iде на роботу. Ранiш Аркадiй Андрiйович думав, що вiн закоханий в столоначальника, а потiм думав, що в комiсара.

Але було просто: вiн закоханий у канцелярiю - безвихiдно, фатально. Майже кожного року сниться йому напередоднi Рiздва (коли ялина, коли юнiсть): якась чудова казкова королiвна, що вся в бiлому, а бiля неї, наче живi, в бiлих рукавичках - галантнi, елегантнi - журнали, пакети, сургучi i т. iн.

…Степанида Львiвна - нiжна жiнка й хороша хазяйка.

…На Глухайськiй вулицi кричить сирена - довго, рiзко, зарiзано: мчить автомобiль…

…А в кiмнатi, де висiв ранiш Олександр II, Николай II, а також бiлий генерал на бiлому конi,- висять:

Ленiн,

Троцький,

Раковський i малесенький портрет Карла Маркса.

Степанидi Львiвнi сказали, що Маркс - жид, i вона образилася, тому що вона цього ранiш не знала й казала всiм, що Маркс - з Петербурга!

З того часу - не великий, а маленький.

Про Троцького Степанида Львiвна каже:

- Ну, i що ж, що жид? Вiн же не хоче розiгнати всi установи й служащих?.. А жида я знала й у Полтавi, бакалiйника, зовсiм не поганий, навiть навпаки: i в борг давав.

Зiнов'єва Степанида Львiвна не повiсила, бо дуже кучерявий i молодий.

…А Мар'яна, їхня дочка.

Про Мар'яну говорять!

- Господи! Як може вiд таких маленьких родителiв вирости така пишна женщина.

Року 1917, покинувши ("к чорту"!) середню школу, Мар'яна пiшла в чека.

I сказав тодi Аркадiй Андрiйович.

- Мар'янко! Що ти робиш?

I сказала тодi Степанида Львiвна:

- Мар'янко! Що ти робиш??

А потiм погодились:

"така Божа воля".

…Леонiд Гамбарський живе в цiм же домi.

Мар'яна прийшла з роботи й пройшла прямо в свою кiмнату. Сiла бiля вiкна й задумалась. Безсонна нiч положила на її тьмяну щоку холодний хоробливий червiнь. З огидою згадувала вакханалiю в "гранд-Отелi"…

(…У вiкно бились краплi мжички…)

…Згадувала спорзне, звiряче обличчя гладкого типа i гнiйнi нарости на його животi.

Тодi в її очах загорiлися порожнi фосфорити. Порожнеча гамарила кожний нерв її iстоти.

Але раптом вона вiдчула бiля серця бiль i прилив енергiї.

Мар'яна вийняла з чулка пачку кредиток i з силою кинула їх у куток. Тодi у вiкнi, напроти, зашарiв огонь. Чути було тринькання на балалайцi i веселi вигуки. Долiтало:

Ми ковалi, ми ковалi,

Куєм ми щастя на землi.

…За стiною жили комсомольцi й завжди тривожили заулок своєю агiтацiйною бадьорiстю.

Мар'яна написала:

"Милий друже! Туди, в твiй далекий край, на пiвнiч. Менi хочеться сказати iнакше: "на сєвєр". Твiй народ має два чудових слова, вони не перекладаються - "сєвєр" i "грусть". Але найкраще слово на землi:

- "че-ка".

Пам'ятаєш? - стоять ешелони, а паровик так задумано шипить. Їдемо в дикi замрiянi степи, де чекає тривога, невiдомiсть, де цiле провалля жури й радости. Станцiя, ще станцiя, i семафори, i степи… Тодi не було порожнечi…

А зараз у менi осiнь. Iдуть дощi, бредуть похилi отари хмар. Нема вже: "Секiм-башка!" З партiї мене вигнано, не пам'ятаю за що, здається, не вносила три мiсяцi членських. Проте це єрунда: мене й так би вигнали. Тепер член парткому каже:

- Нашi женщини з папiросками бiгають!

…Словом, я безпартiйна комунiстка. Мiй папа,

Аркадiй Андрiйович каже:

- Мар'янко, як записуються в партiю?

…Я йому розказала, хоче кандидатом, витримувати стаж. Правда, зворушливо?… Але це не те. Ти питаєш, що я роблю? Звичайно, працюю, але хочу. залити себе дурманом, до солодкої нестями. Iнодi слухаю вченi промови липового професора Гамбарського, який, очевидно, в мене закоханий… Але й це не те. Я тобi писала, що хочу покiнчити з життям. I от я рiшила. А щоб не було повороту, сьогоднi вночi вiддалась сифiлiтиковi. Це найкращий спосiб проявити силу своєї волi. Правда? Вже не буде вагань. Так роблять чекiсти минулого… Надворi дощ. Сонця не бачимо. "Сєвєр". "Грусть"… Але найкраще слово - "че-ка!" Милий друже, я в твiй народ закохана. Я вiрю, що воскресне велике слово - "че-ка!" Тодi воскресне бiрюзовий потiк людського надхнення й степова тривога.

…А зараз дощ i болить серце. "Сєвєр". "Грусть".

Р. S. Через годину повiшусь. Прощай.

Але тут же Мар'яна з жахом подумала:

- Прощай?

…Брели години. Мар'яна ходила з кiмнати в кiмнату й нервово перебирала складки на спiдницi.

…Брели години.

Аркадiй Андрiйович одинадцять мiсяцiв не одержував грошей i тепер одержав за мiсяць (40 мiльйонiв) i був сам не свiй.

Кричав:

- Мар'янко! Со-о-о-рок мiльйонiв! I переможно трусив кредитками над головою. Степанида Львiвна готовила самовар i теж була сама не своя, i навiть блiдi щоки порожевiли їй. Руки дрижали, i нiяк не могла роздмухати огонь.

- От кажуть: Ленiн i Троцький… А що ж вони учреждєнiя прикривають, чи що?

Аркадiй Андрiйович сказав:

- Ох, Степушко! Якби ти знала, яка в нас катавасiя. З П'ятигорська приїхав товариш Аральський, а на його мiсцi вже другий начальник. I от тепер: той собi, а цей собi. Бiда. Ну, я думаю, що все-таки Аральський переможе!

- А хто з них симпатичний? - спитала Степанида Львiвна.

- Ну, звичайно, Аральський…- I додав серйозно: - У нього великi зв'язки. Це, знаєш, мужчина во-о!

- Так ти ж держи його руку!..- сказала Степанида Львiвна й пiдвела очi догори:Аркашо! У нього портрета ще нема?

- Га?

- Та повiсила б… Може, коли зайде. Хто їх знає - вони люди не гордi…

I зiдхнула:

- Боже мiй! Що то наробила революцiя. Такi хорошi люди, симпатичнi… прелiсть…

Вiтер вдирався в сiни, крутив дим i виносив його у вогку осiнь. У вiкно зазирало меланхолiйне небо. Падало листя за вiкном. Скоро приїде бiла зима…

Знову дзвонять на панахиду.

…У сiни раптом ускочив

Леонiд Гамбарський i схвильований побiг до дверей. Степанида Львiвна спитала:

- Пане професоре! Може, вам водички гаряченької? У нас сьогоднi, знаєте, Аркаша жалованьє одержав… А Аркадiй Андрiйович скаржився: - Шу-шу! Шу-шу! Цмок! Цмок!

А роботи й нема: нi входящого, нi сходящого. Тiльки й знають, що по коридору.

…Слухала тодi Мар'яна й вiдчула, як до серця пiдкотилась злiсть, i сказала з другої кiмнати:

- Це, тату, зветься стадiя органiзацiї. Чули про таке слово? Я чую його тисячу лiт, тисячу лiт!

Червiнь хоробливо горiв їй на щоцi, але цього Аркадiй Андрiйович не бачив, i вiн образився.

- Ну, ти, Мар'янко, хоч i була в чека, а в дiлах государственних нi бельмеса.

А Степанида Львiвна сказала:

- Боже мiй, Мар'янко! Яке твоє дiло до дiлов гoсударственних? Я знаю, чого ти хочеш: тобi б якби Ленiн i Грецький i товариш Раковський прикрили всi учреждєнiя, а папашенька без шматка хлiба зостався… Ну, нi, вони люди розумнi й симпатичнi, цього сурйозно не зроблять.

Мар'яна мовчала й знову нервово перебирала складки на спiдницi.

Гамбарський положив на стiл газету й у розпуцi похилився на вiкно. Рецензент писав, що в його статтi багато претензiйности на вченiсть, i Гамбарський йому нагадує - чехiвського телеграфiста Ять.

Це було так нахабно, так, нарештi, нетактовно…

Леонiд Гамбарський з тривогою думав, що тепер вiн не зможе пiдняти своє реноме, i його професорська кар'єра розлетiлася в пух. Потiм зняв пенсне й лiг на кровать.

…З пiвночi летiв сiверковий вiтер. Передають: за мiстом випав вогкий снiг i запорошило дороги. Над мiстом струмкують хмарнi потоки.

З тоскою згадував:

- Ага, телеграфiст Ять!..

I здавив руками голову.

- Ага, тереграфiст Ять!..

Здавалось, б'ють обухом - цiєю важкою, безглуздою фразою… I майнуло в головi:

- Пропав!

I вiдчув тодi Гамбарський, що нема вже повороту, i був один якийсь безвихiдний тупик.

…А з пiвночi знову летiв сiверковий вiтер, i сунулись сiрi й нуднi хмари. I знову з тоскою згадував:

- Ага, телеграфiст Ять…

- …Можна зайти?

Пiдвiвся:Зайдiть!

Увiйшла Мар'яна й мовчки сiла бiля кроватi. Кiлька годин внутрiшньої боротьби положили вiдбиток на її обличчя.

Гамбарський дивився прибито, перелякано, бо Мар'яна рiдко до нього заходила, а зараз зайшла.

- Чого?

I ще дивиться прибито й перелякано.

А Мар'яна в цей момент знала:

"Далi не можна. Треба кiнчати!" Сказала схвильовано:

- Прийшла до вас спитати: що таке безпораднiсть? Що - сила волi? Не знаєте?

А потiм пiдвелася i жагуче промовила:

- Так… Я прийшла спитати вас… прохати вас… Мар'яна кинулась до столу й розридалась. Гамбарський розгублено дивився на неї й наливав воду в стакан.

- Випийте!.. Що з вами?

Вогкi дзвони загубились в осенi.

Вогка луна зарилась у болотнiй чвирi заулка…

Мар'яна випила води й дивилась сухими фосфоритами на Гамбарського. Потiм стиснула руками голову й сказала:

- Треба повiситися… Негайно… зараз…

- Що ви, Мар'яно?

Гамбарський, блiдий i розгублений, ходив по кiмнатi.

А у вiкно знову бив дрiбний дощ. I тягуче проходили хвилини напруженої мовчанки.

Думала: "Так! Треба кiнчати… Так!.. Скорiше!.. I знала, що вона не може кiнчити, що їй бракує сили".

Подумала: "Єрунда, треба кiнчати!"

Мар'яна сухо подивилась на Гамбарського, а потiм сказала:

- Пробачте! - i хутко пiшла до дверей.

Аркадiй Андрiйович надiв окуляри й написав:

"Прошу мєня зачислiть в кандiдати Вашей государственной партiї. Мої лiчниє убєждєнiя в правотє комунiстическiх iдей…"

В їдальню увiйшла Мар'яна. Аркадiй Андрiйович:

- Мар'янко! Ану йди сюди! Чи так я?..

Степанида Львiвна продовжувала:

- …Вiн дуже симпатичний… кажуть уже повишення получив…

…Короткий осiннiй день сконав. Мар'яна вийшла на ганок.

Дощ прибив жовтi листя, i вони лежали холоднi, мертвi. Через вулицю блимав огонь i млявим свiтлом освiтлював пустельний заулок.

Високо текли потоки сумних хмар. Iз стрiхи одноманiтно падала крапля на камiнь. Iшла глибока сiра осiнь по сiрих заулках республiки.

Коли Мар'яна виходила за ворота, з комсомольської кiмнати вискочив натовп юнакiв i з реготом кинувся в туман.

Через дорогу, до Глухайської вулицi - сарай, за сараєм - вiжки.

…А далi, коли вийти з пустельного заулка, на мiдi висiчено: Доктор Фальк.

- Куди?