Синi етюди

III

Мiй герой збирається з товаришкою Галактою на зiбрання комосередку, а також i про те, що трапилось пiсля цього.

- Чи не час уже йти нам на ячейку? - сказав Iван Iванович, коли на сусiднiй дзвiницi вдарило до вечiрнi.

Марфа Галактiонiвна подивилась на годинника й сказала, що i справдi уже пора.

Це був один iз тих четвергiв, коли кожний партiєць комосередку мойого героя органiзовано бере участь у будiвництвi першої в свiтi радянської республiки.

Iван Iванович взяв портфель i пiшов у коридор одягатись. Марфа Галактiонiвна теж пiшла одягатись. Вона надiла простеньку червону хустку i старенький жакет, так що виглядала зовсiм симпатично i нагадувала моєму герою робiтницю з тютюнової фабрики. Iван Iванович теж в цi днi виглядав багато скромнiш, як звичайно. Капелюх вiн брав старенький i навiть виймав з комоди солдатську блузку, що залишилась в нього з часiв воєнного комунiзму. Щось надзвичайно зворушливе було в цьому передяганнi, нiби це передягання було подiбне до того, що його ми спостерiгаємо у вiвтарi. Але в той час, коли пiп надягає на себе шикарну, цiлком iдеалiстичну ризу, тут ми бачимо, як краще вбрання мiняють на скромний, можна сказати, матерiалiстичний одяг i до того ж у звичайному коридорi. Словом, Iван Iванович (товариш Жан) i Марфа Галактiонiвна (товаришка Галакта) воiстину зразково i похвально орiєнтувалися у всiх вимогах епохи переходового перiоду.

- Знаєш,- сказав мiй герой, ступаючи калошами i своєю незмiнною парасолькою по асфальту вулицi Томаса Мора.- Менi зараз прийшла генiальна iдея.

- Тобi, Жане, вiчно лiзуть у голову генiальнi iдеї,- сказала Марфа Галактiонiвна, ступаючи по асфальту тiєї ж вулицi.

Iван Iванович трохи покривився незадоволено, але "генiальна iдея", очевидно, не давала йому спокою, i тому вiн почав:

- Що соцiалiзм,- почав вiн,- можна збудувати в однiй країнi - це факт. Це надзвичайно талановито доказано i Ленiном i Марксом. Але, коли нашi дискусiйщики не вiрять в це, то, по-моєму, можна i одмовитись од вищезгаданої теоретичної формули.

- Що ти мелеш! - оглядаючись, скрикнула Марфа Галактiонiвна.- Ти ще гляди ляпни десь. Чого доброго, подумають, що ти проти побудови соцiалiзму в однiй країнi.

- А я от все-таки настоюю на свойому! - рiшуче сказав Iван Iванович.Чому ти хочеш, щоб я обов'язково думав по шаблону? Ми зовсiм не проти оригiнальних думок. Я тiльки хочу сказати, що з цiєї формули по сутi можна зробити трохи iншу, яка мусить задовольняти i нас i не може не задовольняти i їх.

Марфа Галактiонiвна зупинилась i здивовано подивилась на свого чоловiка.

- Я тебе не розумiю! - сказала вона.

- Не розумiєш?.. Ну, як же це так? - задоволене посмiхнувся мiй герой.- Собаку зарито ось у чому: хiба ми будуємо соцiалiзм в однiй країнi? Ну?

Марфа Галактiонiвна знову зупинилась i знову здивовано подивилась на свого чоловiка.

- Я тебе все-таки не розумiю! - ще раз сказала вона. Тодi Iван Iванович побiдно визирнув поверх своїх окулярiв i сказав тремтячим вiд задоволення голосом:

- А що, як ми для штуки поставимо так питання: Росiя - раз, Україна - два, Грузiя - три, Бiлорусiя - чотири. Хiба це буде одна країна?

- Але ти не подумав про економiку? - кинула товаришка Галакта.

- Правильно! Я про економiку не подумав, але я подумав, що для маси так буде яснiш,- сказав Iван Iванович.

- Тодi твоя генiальна iдея є не що iнше, як глупота,- рiзко кинула Марфа Галактiонiвна. Товариш Жан образився: мовляв, навiщо так ображати його?

- Нiчого подiбного! - сказав вiн.- Це буде не зовсiм поганий полемiчний прийом.

- Але цей "прийом" може привести тебе до буржуазної України.

Мiй герой раптом вдарив себе по колiну: мовляв, це вже, їй-богу, слушне зауваження!

Словом, Iван Iванович певний, що ми "для маси" будуємо соцiалiзм не в однiй країнi, а саме в кiлькох, але, беручи на увагу той факт, що в центральнiй пресi ще так не ставилось питання i не дебатувалось в цiй площинi, беручи на увагу також те, що на такiй "формулi" може зiграти хтось, Iван Iванович одмовляється вiд цiєї iдеї i цiлком стоїть на постулатах останнього пленуму ЦК. '

В таких цiкавих розмовах мої герої пройшли половину путi,- тiєї святкової путi, що один раз на тиждень (а саме в четвер) веде декого iз "iдеологiчно витриманих" партiйцiв саме до залу засiдань Iвана Iвановича.

Уже вечорiло. То тут, то там - по дорозi - фаркали люкси. У церквi дзвонили до вечiрнi, i дзвiн цей тривожив душу кожного обивателя. Обиватель, очевидно, думав про воскресiння Христа, але Iван Iванович про це зовсiм не думав i нарочито думав про антирелiгiйну пропаганду. Iнша справа гудки на заводах: от коли б вони заревли! О, тодi мiй герой теж вiдчув би якусь тривогу на душi (власне, не на душi - пробачте за цей безпардонний iдеалiзм!-а якось бiльш монiстично). Але думав би Iван Iванович не про якусь там первiсну християнську комуну, а саме про матерiалiстичну дiалектику. Це зовсiм не значить, що вiн хоче вульгарно прищепити дарвiнiзм до соцiологiї,- Боже борони! Iнакше вiн не йшов би зараз на зiбрання комосередку, так би мовити, реr реdes Apostolorum, а найняв би вiзника й поїхав вiзником,- це значить, що Iван Iванович (iз слiв Семена Яковича) завжди був, єсть i буде зразковим будiвничим радянської держави.

По дорозi до моїх героїв пiдiйшов Методiй Кирилович, i скоро вони входили до залу засiдань комосередку.