Синi етюди

ЧУМАКIВСЬКА КОМУНА
I

Повiтове мiсто, де пахне Гоголем, у перелiг перекинулось.

Осiло.

Коли летять буйнi, арештантськi весни, повiтове мiсто живе нутром: не вилазить з будинкiв, плодить дiти, ходить до церкви, а ввечерi п'є чай з блискучого самовара.

Увечерi в тихому затишку мiщанського добробуту шипить самовар:

- Ш-ш!

I зимою: - Ш-ш!

I лiтом: - Ш-ш!

I восени: - Ш-ш!

Це тиха надмрiйна пiсня обивательського щастя. А апогей його - канарейка в клiтцi.

…Над повiтовим мiстом промчалась революцiя. Зламала декiлька вiкон, зруйнувала чимало будинкiв, розбила гурт сердець i помчалась далi.

…Все йде, все минає й вiдходить, не вертається, а обиватель знову намагається впiрнути в бакалiйний сон старосвiтського галантерейного життя.

Але сон неспокiйний буде, сон тривожний буде: чує обиватель - блукає мiстом хтось невiдомий, хтось арештантський.

I каже вiн, зiдхаючи:

- Да, шерочко.

…Коли злiзти на гору, там манастир. Покрiвський зветься, а не долiзти до манастиря - Чумакiвська комуна. Таки справжня комуна iменi Василя Чумака.

Мрiйник загинув в iмлисту київську нiч, а маленька комуна й досi живе в повiтовiм мiстi, де пахне Гоголем.