Синi етюди

I

Вилiтає експрес i курить.

Тодi в калейдоскопi:

- жита, степи, гони й пiвнiчний туман iз осiнньої магiстралi. Провалюються темнi горизонти, оселi, байраки, глухi нетрi. Виростають фабричнi поселки, содовi заводи, шахти, домни. Експрес перелiтає яри, могили, похмурi перевали, i чути далекий надзвичайний гул.

…А за Тайгайським мостом, де починається робiтничий поселок:

- реальнi результати капебеу.

То заводський квартал, що вже не мовчить - вийшов iз нiмого мертвого кола й шпурляє в блакитнi межi крицевий i грiзний клекiт.

Це знає город.

…А вранцi, ввечорi, вночi в завданий час довго й спроволока гудить заводський гудок.- В центрi города гудка не чути.

- …А що пiд Тайгайським мостом?

Там теж гудки: то паровики - i в степ, i на станцiю. То за кар'єрами пронизливо "кукушка" - кар'єри далi, за кiлька гiн.

Товариш Огре живе за мостом: справа, недалеко, коли з города. Вiн татарського, казанського походження. Татарського мало: смуглявiсть, матовiсть, тьмянiсть, от. З ним живе двоє. Так що газетна сучаснiсть. Прекрасна газетна сучаснiсть, як запах на клумбi: тютюн. Тодi ранкова зоря надiне новi сап'янцi й тихо, нечутно рипить по травi. Тодi каже горбун Альоша:

- Iзмайле, ти чудак.

Товариш Орге мило всмiхається:

- Чому чудак?

I справдi, чому чудак?.. А у вiкно ллється блакить, а десь кричать паровики.Горбун теж усмiхається.

…I прийшла ще Маруся, i тому, що вона якась екзальтована дiвчина (горить i тече п'яною вишнiвкою), думайте: каесему.

Так. Верещить:

- Бачила барахло минулого: академтеатр.

Точка… Айда, хлопцi, на суботник. Це ж чудовий пережиток каламбурного часу… Чуєте?.. А ти, Альошко, живо в райком!.. Що?

I розказує: полiтперевiрка, готовляться. Ха-ха! - Горбун узяв партквиток.

…А Льоля подивилась на Марусю й подумала: "Боже мiй, хоч би скорiш вечiр, хоч би не провалити пародiї на "Лiлюлi".

Так що сьогоднi дебют: пародiя на "Лiлюлi". I Льоля надзвичайно наелектризована.

…А це в даль майбутнiх вiкiв:

- Зима в п'ятiм роцi нової ери була хора, бо довго не було снiгу, а була чвиря. Потiм випав срiблястий снiжок, але задмухав пiвденний з Озiвського моря вiтер, i снiжок - срiблястий - розтанув. Зимою були калюжi, i туберкульозний город (90% сухотних) занидiв у журi. Це, безперечно, було боляче.

Капебеу формально забiгло вперед на тринадцять день - по календарю, мiсяцеслову, Юлiянському, i Україна стала жити по Григорiянському новому стилю, "в стилi" уесесер.

Саме про тринадцять день, чортову дюжину: сьогоднi Новий рiк був ранiш рiздва приблизно (хто знає?) на тиждень. I це були не диканськi фантазiї генiального Гоголя, а просто - факт.

Пiд Новий рiк снiгу не було, i, здається, за Тайгайським мостом не гув гудок. Тiльки гули паровики - i в степ, i на станцiю. Але про цi гудки потiм.

…З товаришем Огре в тiм же домi живе й француженка Фур'є. Коли Фур'є брала вiолончель (а в степу кричав гудок), вона, Фур'є, думала i про вiолончель, i про Бордо.

I ще сказати: дiм iз фасаду - в дим, а заднi вiкна виходять туди, де рейки спiшать од станцiї й пропадають у лiсах, в перельотах далi.

…Так що сидить горбун Альоша

(некрасивий карлик) бiля вiкна, що в степ, i переписує героїчнi п'єси для Льолi. Льоля з волоссям рiздвяних ляльок i з тендiтним бiло-рожевим обличчям. Обличчя нагадує серпанкову фату - пiд вiнець. Вона працює в мiсцевiм пролет -

- культi, в театральнiй студiї, де керують (в пролеткультi) один бувший половий тульського трактиру, один бувший-небувший швайцар (вiдкiля - в анкетi не записано) i вiсiм чи дев'ять iнтелiгентiв. Iнтелiгенти щиро вiддаються працi, деякi навiть члени капебеу.

…Але Льоля надзвичайно наелектризована: як вона поставить пародiю на "Лiлюлi"?

…I ще сказати: напередоднi Нового року над городом паслись зорянi отари, а мiсяць, може, був, а може, i не був, бо кожному багато справ i кожний кудись спiшив.

…Здається, не був: були зорянi отари й майже весняна теплiнь.

От.

…Вечiр. О дванадцятiй ночi буде Новий Рiк. Це веселечнiсть. Це всi знають.

Бо тодi ж згадують молодiсть, коли хочеться рости вперед, мов дерево, мов рослина, щоб потiм умерти, але про останнє не знати - про смерть. Так. Люди завше хочуть жити - i це велика правда, яка на землi, без якої буде порожнеча.- Про iншi правди дехто любить говорити й гадати, як пiд Новий Рiк або водохрещу: на водi, з воском i як: "Свiтлана". Це так; сказано так, бо митець пiзнає свiт.

…А трамвай теж дзвенить, а коли на поворотах - тоскує або рипить i виє. До цього звикли, цiєї жури не знають. Митець знає…- Маруся улетiла.

I знову до товаришiв Огре пiдходить горбун. I знову у вiкно ллється блакить.

…Ти будеш на пародiї?

- Буду, Альошо.

Так що пародiю на "Лiлюлi" будуть ставити пiд Новий Рiк, сьогоднi, в пролеткультi.

…Товариш Огре - в капебеу, в експедицiї, в редвидатi i ще десь. Любить бiльш за все вiддiл хронiки. Колись був членом капебеу, але потiм механiчно вийшов. Каже: фiлософськi непорозумiння з капебеу. Товариша Огре можна бачити всюди й нiде.Льоля в партiї не була. ..Льоля?

- Ну да, жiнка товариша Огре.

…Вечiр.

З площi Рози Люксембург трамвай до Тайгайського мосту. Побувати треба дома, щоб потiм до пiвночi збирати хронiку в новорiчний випуск.

Приїхав давно.

Дома Льоля й горбун Альоша (горбун швагер, брат Льолин). Горбун i зараз переписує героїчнi п'єси для Льолi - для пролеткульту, для iнших клубiв, де працює тендiтна Льоля.

Горбун каже:

- Iзмайле, подивись у вiкно.

Товариш Огре пiдiйшов i подивився у вiкно… (Горбун - некрасивий карлик, євнух, без рослини й пом'ятий, але його очi нагадують Голгофу, коли йшов легендарний Христос на Голгофу).

Горбун задумливо дивиться в присмерк i каже:

- Бачиш? Завше так: паровики чогось суєтяться, шиплять, свистять, гудуть. А навкруги - бруд, грязь… Що це? Не знаєш? А коли паровик, минувши депо, вилiтає в степ, вiн кричить не то радiсно, не то журливо: "Гу-гу-у!… "I от недалеко спускають пари: "Чох-чох!… "А я чомусь думаю, що паровик гудить спроволока так: "Ка-пе-бе-у! Ка-пе-бе-у!"

I Альоша провiв "капебеу", мов голодний вовк у голоднiм i дикiм степу.

Льоля сказала:

- Ти, Альошо, фантазер. От i все.

Товариш Огре сказав:

- Так, вiн фантазьор. Але вiн художник. Це правда: паровик у степу кричить "капебеу". Я теж думав про це, але я не найшов образа. Ти, Альошо, художник. Тодi некрасивий карлик iще сказав:

- А пар по насипу стелеться - ви знаєте чому?.. Коли потяг мчить до семафору - ви знаєте чому?

I засмiявся тихо й щиро.

Товариш Огре спитав:

- А чому?

…Альоша не говорив i ще смiявся тихо й щиро й дивився Голгофою, коли вели легендарного Христа на Голгофу.

…Сказала й Льоля:

- Ну, говори…

…Вже зовсiм присмерк.

I далеко, за паровиками, що шиплять, свистять, за брудом вугiлля й пару, далеко фаркнув зелений вогонь семафора. I був такий нетутешнiй, нiби химерний вартовий забутих заулкiв города… А далi степи причаїлись на глухих неосяжних гонах. Iз станцiї вилетiв потяг й кричав на ввесь степ:

- Гу-у!..

…Альоша не сказав чому i знову переписував героїчну п'єсу для Льолi… А Льоля бiля вiкна й поспiшно пришивала до панталонiв (бiлих як снiг) мереживо. Бо Льоля, хоч i сама прала панталони, але без бiлих, як снiг, панталонiв ходити не могла, i без мережива на панталонах.

…Запалили електрику.

Посерединi - залiзна пiчка, а збоку - рояль. А ще збоку бiля стiни - туалетний столик. Їдять мало. Iнодi Льоля радить, жартуючи, в помкомгол. Але це буквально. А втiм, без одеколону нiхто не може: нi Льоля, нi Iзмайло, нi навiть Альоша.

На туалетнiм столику й художнi фiгурки. Льоля ще з першого курсу (курси покинула - революцiя) купувала й любила туалетнi прибори, щоб пахло вiд неї молодiстю, радiстю, гiмназiєю, закоханими вечорами, коли хочеться кохати й без кiнця когось невiдомого, де малинник, де крижовник, де, може, ходять серпанковi тiнi забутих дiвчат iз забутого теремка, де цiлий свiт минулого.

…Товариш Огре похапцем рiзав на маленькi шматки маленький шматок бiлого хлiба й дивився у вiкно, де стояв зелений вогонь семафора… I знов у вечорових сутiнках степу шипiли, свистiли й вовтузились паровики.

Альоша теж зрiдка поглядав туди, i невiдомо було, чого поглядав туди некрасивий карлик Альоша.