Тайники розкриваються вночі

Отруйні троянди

Штром ледве дочекався, поки від довідкового кіоска одійшла огрядна жінка, яка розпитувала дівчину про київські музеї. Помітив, що молоденька кіоскерка полегшено зітхнула, коли причепа відлипла од віконця, і як міг найтепліше всміхнувся.

— Замучила вас, — співчутливо промовив. — Це вам за всіх нас… — Він просунув у віконце кілька пишних троянд.

Дівчина завмерла від несподіванки, і враз її насуплене обличчя засвітилося щирою, мало не дитячою радістю.

— Беріть, беріть, — ласкаво говорив Марк Аврелійович. — Це віддяка за нашу людську настирливість і вашу терпеливість.

— Спасибі, — прошепотіла дівчина. — Які розкішні! Я й не бачила таких…

— Особливий сорт, — пояснив Штром. — Я з Риги, на парфюмерній фабриці працюю, нам присилають для екстракту… Їхав у відрядження, узяв для найсимпатичнішої киянки…

Дівчина опустила очі.

— Завтра виїжджаю, хотів би знайти сина свого бойового побратима… На моїх очах на фронті загинув, — сумно вів далі постачальник. — Обіцяв, що знайду дружину й сина, передам останні слова… Двадцять років минуло, і все не міг вирватися…

— Прізвище, рік народження знаєте? — з професіональною автоматичністю спитала дівчина, все ще не відриваючи погляду від пишних троянд…

— Гармаш Юрій, це синок його, Юрко. А друга мого звали Сергієм. Виходить, Юрій Сергійович… А рік народження, далебі, не знаю… Чекайте… Чекайте… Показував мені друг фотокартку, хлопчику років було, може, чотири-п'ять. Шукайте, так тридцять сьомого або тридцять восьмого…

Дівчина зняла трубку й подзвонила до адресного столу. Штром встиг їй сказати кілька компліментів, пообіцяв надіслати флакон нових модних духів… І ось пролунав дзвоник.

Обличчя кіоскерки скривилось від жалю.

— Хвилиночку, — сказала в трубку. — Ви розумієте, — звернулась до Штрома, — не можемо дати його адресу.

— Чому? — здивувався Марк Аврелійович.

— Ну… як вам сказати… Його адреса не включена до довідника.

— А-а, — протягнув постачальник. — Розумію, десь на номерному заводі працює абощо. Розумію, сам колись був на снецроботі… От і маєш, — з відчаєм додав він. — Двадцять років збирався…

— Клаво, Клавочко, — схвильовано заговорила дівчина в телефон. — Розумієш, Клавочко, це такий винятковий випадок. Фронтовий друг батька, двадцять років не був у Києві, останні слова від батька синові привіз… Я тебе дуже прошу…

Вона міцно притискала трубку до вуха, і жалісливе обличчя її раптом проясніло.

— Спасибі, рідненька…

— Я не записуватиму, запам'ятайте. — І, поклавши трубку на апарат, дівчина неголосно проказала потрібну Штромові адресу. — Він у міліції працює.

«Знаю», — мало не вихопилося у постачальника, але він вчасно стримався.

— Найкращий флакон я вам пришлю з Риги за вашу сердечність… Як вас звуть?

— Віра.

— Дякую, Вірочко. Я пришлю Юркові. Особисто вам вручить…

Штром швидко відійшов од кіоска, помахав дівчині рукою і зник у натовпі.