Тайники розкриваються вночі

Нарада у відділі

Наступної суботи, як завжди, працівники відділу зібрались на коротеньку оперативну нараду. Юрій примостився в кутку за великим фікусом і звідти розглядав товаришів, які заповнили просторий кабінет начальника відділу. До лейтенанта долітали уривки розмов, жарти. На свій подив, він не почув жодного слова про роботу: ділилися враженнями від кінофільму, парторг нагадав про лекції в клубі, рибалки вголос мріяли про вихідний…

Дроздов зайшов разом з Вовченком і Погосовим. Сівши біля столу підполковника, оглянув кімнату й, помітивши Юрія, дружньо кивнув.

Слухаючи інформації оперативників, Юрій хвилювався. Кілька днів тому Вовченко викликав його і Дроздова і показав листа, який надіслали до міліції невідомі особи. Там писалося, що на фабриці «Оріон» діє зграя махінаторів. Називалися прізвища начальника цеху, кількох майстрів, декого з адміністрації.

Дроздов скептично поставився до цього листа.

«Анонімка. Замітають сліди мої клієнти. Хочуть повести нас хибним шляхом. Така перевірка забере багато часу. І поки будемо морочитися, минуть усі строки. Вони це знають. Врешті, спіймали ми злодіїв завдяки керівництву фабрики, яке попросило перевірити прохідну».

«А мені здається, що лист вартий уваги і писали його чесні люди. Справа не в строках, хоч вони дуже важливі, — зауважив Вовченко. — Кінець кінцем у вас дрібні крадіжки, які ми можемо передати райвідділу. А тут йдеться про значне розкрадання народного добра».

«Але все це загальні слова, — відсунув лист Дроздов. — Жодного конкретного факту! Нема за що й зачепитися».

«Доручимо перевірити нашому молодому товаришеві, — тепло поглянув на Юрія підполковник, — нехай він для початку поцікавиться, скажімо, якістю продукції фабрики…»

Відчуваючи, що Вовченко може зараз спитати, як він упорався з дорученням, Юрій витяг блокнот, заповнений формулами, результатами аналізів, які провів у науково-технічному відділі управління. Здається, зробив усе, що міг, і нічого підозрілого не виявив… Помітив лише незначну зміну кількості сірки в ластах. Щоправда, товщина поролону в беретах і панамах, які виробляли на фабриці, була не завжди однаковою. Але це не впливало на технологію виробництва і не могло бути пов'язане з якимсь зловживанням. «А втім, хто його зна, — врешті завагався Юрій. — Можливо, я не все розумію». Він доповів про свої спостереження Дроздову, який закінчував оформляти документи на робітників з «Оріона», поспішаючи передати прокуророві.

«Пусте, Юрію Сергійовичу, — відмахнувся Дроздов. — Нам треба конкретних злодіїв упіймати і в строки вкластися. І це вже зроблено». — Майор задоволено всміхнувся і поклав руку на папку.

Тепер Юрій уважно слухав, як упевнено доповідав Дроздов, що справу на фабриці «Оріон» закінчено, що в строки розслідування він і його помічник товариш Гармаш — тут Дроздов знову дружньо кивнув на Юрія — вклалися. Сигнали керівництва фабрики підтвердилися. Виявлено злочинницьку зграю, яка виносила з фабрики готову продукцію.

Дроздов доповідав так, що Юрію здалося, ніби вони й справді викрили небезпечних злочинців, які підривали економічні підвалини держави. Уявилися руки старої робітниці, і він так засовався на стільці, що навіть загойдалося лапате листя фікуса.

Вовченко помітив це, зупинив погляд на молодому працівникові. Юрій почервонів, мов його самого в чомусь звинуватили, і якось по-пташиному схилив голову на плече.

Вовченко перевів погляд на Дроздова.

— А що показав аналіз продукції фабрики?

— Все в порядку, товаришу підполковник. Дослідження сировини й готової продукції нічого не додали.

— Так, — кивнув Вовченко. — Добре.

Майор швидко сів.

Раптом підполковник відкинувся на спинку стільця і сказав:

— А тепер послухаємо нашого молодого фахівця. Товаришу Гармаш.

Юрій рвучко підхопився і боляче вдарився коліном об діжку, в якій ріс фікус. Обличчя його на мить скривилося від болю.

— Товаришу Гармаш. Доповніть інформацію майора Дроздова. Розкажіть, як ви провадили аналіз продукції.

Юрій мимохідь глянув на Дроздова. На напруженому обличчі майора відбилася розгубленість. Розпитувати молодого зеленого хлопця після того, як він уже доповів?

Лейтенант почав зовсім тихо, потім голос його зміцнів. Зачитав результат кожного аналізу. В якусь мить подумав, що, можливо, присутні в кабінеті офіцери не знають хімії і те, що він читає, для них пустий звук. Та Вовченко схвально кивав, і тоді Юрій сказав, що його збентежила деяка зміна хімічного складу гуми, але він не певен, чи пов'язано це із зловживаннями. Крім того, поролон беретів і панам не завжди однакової товщини…

— Ви радилися з майором?

— Так.

— Ваша думка, Дроздов?

— Цей аналіз нічого не дає.

Юрій все ще стояв, перегортаючи сторінки блокнота. Натрапив на слова Чикалепко: «Ви, товаришу міліціонер, краще придивилися б, які махінації начальники роблять».

— У вас все, товаришу Гармаш?

І раптом у юнака мимоволі вирвалося:

— Та які ж вони злодії, товаришу підполковник?! Робітниця Чикаленко, наприклад. Або хлопчики, що взяли ласти?

Слова його прозвучали несміливо, якось сумно, ніби він сам захищався перед високим судом.

— Звичайно, вони винні… Їх треба покарати… Але… — Юрій злякався такої думки: що ж це він робить — захищає злодіїв! Він умовк.

— Говоріть далі, — наказав Возченко.

— Ось що Чикаленко сказала Вікторові Федоровичу: «Ви, товаришу міліціонер, причепилися до мене, що я ляльку взяла, — присутні запосміхалися, — а краще придивилися б, які махінації начальники роблять».

Голос Юрія зміцнів. Не спинив юнака навіть розгніваний погляд Дроздова.

— Яка ж це злодійка! Формально виходить як по писаному: розкрили зграю, молодці міліція, молодці товариші Дроздов і Гармаш, а насправді ж це окозамилювання! Достатньо було б такі крадіжки в колективі обговорити… Віктор Федорович поспішає…

— У Дроздова не тільки ці «хіміки». У Дроздова ще кілька незакінчених справ, — вихопився обурено майор. — Отак фантазувати — роботи з нас буде, як з бика молока…

Вовченко лунко постукав олівцем по товстому склу на столі.

Гармаш сів і ніяково замовк. Запал його минув, і він уже шкодував, що погарячкував.

Несміливо глянув на Дроздова. Майор не дивився в його бік…

З інформаціями виступило ще кілька офіцерів. Потім підвівся Вовчепко. Коротко підсумувавши результати роботи райвідділів, повернувся до справи «Оріон».

— Добре, що Юрій Сергійович, — говорив підполковник, — не рахуючись з часом, опановує не тільки нелегку професію оперативного працівника, а й юриспруденцію…

Гармаш сидів червоний як рак.

Дроздову на цій нараді було непереливки.

— Я гадаю, — вів далі Вовченко, — товаришеві Дроздову пора самокритично оцінити свою роботу. Вже не раз мав зауваження за «показуху», за видимість боротьби зі злочинністю. Значно легше й простіше оформити справу на якусь випадкову дрібну крадіжку, ніж боротися з крупними злочинцями. Їх нелегко схопити за руку. Товариш Дроздов може сказати, що розкрив багато справ. Але, повторюю, здебільшого це дрібні крадіжки, які часом відвертають увагу від злісних розкрадачів…

Такі ж явища спостерігаються і в райвідділах. Там деякі товариші теж працюють «на кількість»… Узяти хоча б капітана Бурименка. Він порушив три кримінальні справи по дрібних крадіжках і показує це як досягнення в боротьбі з розкрадачами. Тим часом у районі діяла група небезпечних злочинців, які завдали державній економіці великої шкоди.

А товариш Дроздов перевіряв роботу райвідділу, знав про ці факти, але вмовчав. Доведеться і про це спитати з нього.

— Фігаро тут, Фігаро там… Не може Дроздов розірватися!.. — неголосно буркнув майор.

Кінець фрази підполковник почув.

— Віктор Федорович скаржиться на перевантаженість. Що ж, будемо об'єктивні й розвантажимо його. Я вважаю, що молодь треба виховувати на самостійній практичній роботі, а не на окремих дорученнях. Матеріали по фабриці «Оріон» передамо лейтенантові Гармашу. Сподіваюсь, що він виправдає довір'я.

Виходячи з кабінету, Юрій зіткнувся в дверях з Дроздовим. Лейтенант хотів порозумітися з ним. Але майор, побачивши біля себе свого помічника, з такою міною на обличчі одступився від дверей, підкреслено відкриваючи дорогу, що Юрію нічого не залишалося, як вийти першим.