У пошуках Оґопоґо

Візит до Мінотавра

Наступного ранку я врешті змогла відвідати Кноський палац, про який стільки чула, читала й мріяла. Розташувався він на околиці міста Іракліона і е однією з найголовніших пам'яток острова Крит. Ще в XIX столітті відомий англійський археолог Еванс почав розкопки цієї старожитньої резиденції місцевих правителів. Нинішні науковці багато в чому не згодні з методами свого попередника, бо містер Еванс намагався не лише розкопати давні руїни, а й реконструювати їх. Він зібрав майстрів, і ті, як могли, відтворювали колони й стіни палацу й розфарбовували їх у теракотово-червоний колір — улюблену барву давніх критян. Він намагався відреставрувати фрески, від яких залишилися крихітні фрагменти, а решту треба було дофантазовувати. Він спробував відбудувати підземні лабіринти, якими, як розповідала легенда, блукав грізний Мінотавр. Адже для Еванса найголовнішим було те, щоб світ нарешті дізнався про багатющу стародавню культуру, яка існувала на цьому колись ущент зруйнованому грецькому острові.

Звичайно, при тодішньому рівні техніки багато пам'яток було знищено. Але тепер марно звинувачувати чи хвалити першовідкривачів Мінойської цивілізації, що виникла набагато раніше за античну й зникла через страхітливу катастрофу. За однією з гіпотез, саме тоді пішла під воду легендарна Атлантида, а острів

Крит накрило гігантською хвилею, що змила з його поверхні цілі міста. Достеменно про розміри й наслідки катастрофи ми, напевно, не дізнаємося ніколи, і вчені вестимуть запеклі суперечки, намагаючись відкрити істину. А туристи з різних країн і континентів прибуватимуть на цей кам'янистий, вкритий сиво-сріблистими оливковими гаями острів і захоплено роздивлятимуться уламки прадавньої цивілізації.

Я торкнулася грубезної, складеної з кам'яних брил стіни і уявила, як саме тут, у лабіринті, блукав хитрий Тезей, розплутуючи клубок ниток, який дала йому завбачлива Аріадна. Як він вийшов на герць зі страшною потворою Мінотавром, що охороняв свої підземні володіння, і переміг його. Розшукавши затишний куточок, подалі від галасливих екскурсій, які нескінченним потоком ішли й ішли до Кноського палацу, я замружила очі й побачила, як у тронній залі, освітленій численними смолоскипами, йде розкішна учта. Прекрасні напівоголені дівчата з височезними хитромудро укладеними зачісками подають гостям вишукані наїдки й напої, а знадвору долинає брязкіт бронзової зброї — то мужні воїни змагаються у мистецтві двобою.

Час завмер, розжарене повітря плавилося й тремтіло у палючих променях сонця, голосно сюрчали коники, і барвистий метелик сів на велетенську глиняну амфору, в якій тисячі років тому зберігалося терпке червоне вино, що обпалювало піднебіння й змушувало кров швидше бігти по жилах.

Я стріпнула головою й відігнала від себе це видиво. Ті часи були неймовірно жорстокими, їх не можна ідеалізувати й уявляти цей світ за наївними й часом смішними американськими екранізаціями, схожими на солодкаві дитячі казочки. Та й вино давні греки пили лише навпіл розвівши його водою, тож і кров у їхніх жилах закипала не від міцних трунків, а від шалених пристрастей, що вирували у цьому таємничому і все ж, попри жорстокість, хитрощі й підступність, прекрасному і справжньому світі.