У пошуках Оґопоґо

Віденський вальс, або Як правильно змоделюва ти ситуацію

Вдома я швиденько повечеряла й, намагаючись забути про прикру відмову у французькому консульстві, поставила диск з улюбленими вальсами Штрауса. До речі, саме наша подруга Киця навчила мене «відпускати ситуацію», посилаючись на народну пісню, яку ми любили виконувати у роки нашої буремної юності, споживаючи алкогольні трунки. Я пригадала, що коли кілька років тому несподівано розпочала свою «поетапну» навколосвітню мандрівку, то саме слова геніально народного твору спонукали мене до перших подорожей. І справді, якийсь невідомий філософ дуже переконливо запропонував своїм землякам ось так вирішувати складні життєві ситуації: «Вдармо об землю лихом-журбою, хай стане всім веселіше! Вип'єм за щастя, вип'єм за долю, вип'єм за все, що миліше!»

Я випила келих, лягла й непомітно задрімала, вкрившись легеньким пледом, і мені наснилися такі нісенітниці, що, прокинувшись вранці й збираючи речі для поїздки у Проців, я раз у раз заходилася від нестримного реготу.

— Мамо, як ти себе почуваєш? — запитав син, стурбований моїми надмірними вранішніми веселощами. — Я чув, як ти кричала уві сні, і навіть хотів тебе розбудити. Що за маячня тобі снилася?

— Не хвилюйся, я в нормі, — заспокоїла я Женьку й розповіла йому свої нічні видива.

Мабуть, на мої сновидіння вплинула чудова музика Штрауса, а ще слова улюбленої народної пісні, яку я пригадала, намагаючись «відпустити ситуацію». Інакше не можна було пояснити мої нічні марення. Отже, біля розкішного палацу, посеред доглянутого англійського парку я побачила хор імені Григорія Верьовки, який натхненно виконував мою улюблену пісню: «Гей, нумо, хлопці, славні молодці, чом ви смутні й невеселі…» і далі за текстом. Але найдивнішим було те, що навколо рідних українських хористів, убраних у рясні шаровари, вишиванки, чобітки, керсетки та віночки, кружляли дами у легеньких білих сукнях і кавалери у чорних фраках, котрі виконували складні фігури вальсу. Я ж стояла під стіною палацу і страшенно хотіла, щоб і мене запросив до танцю котрийсь із красенів-аристократів. Ну чисто Наташа Ростова на першому балу…

Прокоментувати мій сон Женька не встиг, бо подзвонили у двері.

— Це тьотя Оксана. Ми разом їдемо в село, — сказала я синові й, навіть не зазирнувши у вічко, відчинила двері.

— Привіт! — радісно вигукнула висока незнайома жінка й кинулася мені на груди.

— Привіт… — обережно відповіла я і на всяк випадок легенько поплескала незнайомку по спині.

— Не впізнала, — засміялася жінка, і тут я відразу зрозуміла, що це Маринка, котра зникла з горизонту років десять тому, адже так

дзвінко сміятися, відкидаючи назад голову й сяючи сліпучо-білими, як колотий цукор, зубами, могла тільки вона.

— Я у Києві прольотом! Сьогодні ввечері вилітаю назад до Відня! Дуже за тобою скучила! У мене стільки за цей час сталося! Але поговоримо про все, коли ти до нас приїдеш. Ось адреса туристичної фірми, тобі треба тільки принести туди закордонний паспорт, а решту — візу й квиток до Відня — вони тобі принесуть додому. Я вже за все заплатила.

— Маринко, ти сказилася? — Я врешті змогла вставити кілька слів у потік її шаленої інформації.

— Ні, я нормальна, як ніколи. Поясню все по порядку. Ти пам'ятаєш, що безпосередньо причетна до появи на світ нашого Олежка?

— Цікаво, а з цього місця, попрошу, з усіма подробицями, — зауважив Женька, який вражено спостерігав за бурхливою сценою в коридорі.

Маринка кинулася до Євгена, оглянула його критичним поглядом і пояснила:

— Добре, тепер ти дорослий, і я можу розкрити цю страшну таємницю. Ми вчилися з твоєю матусею на заочному відділенні університету. І сесії у нас були двічі на рік. Саме під час однієї такої сесії у мене розпочався божевільний роман з моїм нинішнім чоловіком. А що батьки страшенно пильнували, аби я не пустилася берега, мені доводилося вигадувати усілякі хитромудрі причини, щоб хоч інколи зустрічатися зі своїм коханим. Отож я просила твою

любу матінку, щоб вона забезпечувала мені алібі.

— А до чого тут ваш Олежко? — резонно запитав син

— Ну й молодь пішла загальмована, — знизала плечима Маринка. — Я казала своїй мамі, що ночуватиму в однокурсниці, готуватимуся з нею до іспитів, а сама бігла в гуртожиток на побачення. Саме тоді ми, так би мовити, й спроворили нашого первістка. А так невідомо, чим би все закінчилося. Якби не Олежко, мої батьки одружитися б нам не дозволили — мій чоловік не киянин, і хто тоді знав, що згодом він стане дипломатом і возитиме мене по всіх усюдах. А тепер, наш синок одружується, і ми вирішили запросити твою матусю-благодійницю на його весілля…

— Гм, і ці люди не дозволяли мені колупатися в носі! — процитував син відомий анекдот і заспокоївся.

А я раптом пригадала свій сон і зрозуміла, що моделювати ситуацію можна й перебуваючи у стані нічного марення…