Убивство на полі для гольфу

Розділ шістнадцятий Справа Берольді

Якихось двадцять років тому в Париж приїхав мсьє Арнольд Берольді, уродженець Ліона. З собою у столицю він привіз красуню-дружину й донечку, тоді ще зовсім маля. Мсьє Берольді був молодшим партнером фірми, яка торгувала вином. Це був кругленький чоловік середнього віку, який любив життя, свою молоду дружину і нічим не вирізнявся серед інших чоловіків-середняків. Фірма, де працював мсьє Берольді, була маленька, і хоча справи йшли дуже добре, великих прибутків молодший партнер не отримував. Подружжя Берольді винайняло маленьку квартирку і для початку зажило досить скромно.

Та якщо мсьє Берольді був нічим не примітний, то його дружина виявилася натурою показною й романтичною. Молода красуня мадам Берольді мала природний шарм і приємні манери, тож у тому кварталі, де оселилося подружжя, скоро її вже всі знали. Тим паче, що одразу поповзли чутки: з її походженням пов’язана якась таємниця. Одні казали, що вона — позашлюбна дочка якогось російського князя. Інші — що австрійського герцога, і не позашлюбна, а народжена від мезальянсу двох закоханих. Але всі сходилися на тому, що Жанна Берольді має в минулому якусь темну таємницю. Коли жінку про це запитували, вона не заперечувала, навпаки: давала зрозуміти, що хоча її вуста «зв’язані» й фактів вона називати не може, всі чутки мають певні підстави. Близьким друзям вона розкривалася охочіше, говорила про політичні інтриги, секретні документи, приховані небезпеки, що на неї чигали. Згадувала про таємно продані королівські коштовності, які вона мусила передавати з одних рук в інші.

Із подружжям Берольді часто спілкувався молодий адвокат Жорж Конно. Скоро стало очевидно, що чарівна Жанна полонила його серце. Мадам Берольді відкрито з ним фліртувала, але ніколи не забувала висловлювати відданість своєму чоловікові. Утім, уважні очі й гострі вуха стверджували, що молодий Конно став її коханцем — і що він у неї був не один!

Коли Берольді прожили в Парижі три місяці, поряд із ними з’явився ще один персонаж: містер Гірем Трепп зі Сполучених Штатів, чоловік надзвичайно багатий. Познайомившись із чарівною й таємничою мадам Берольді, він негайно став жертвою її чарів. Американець відкрито захоплювався жінкою, хоч ніколи не дозволяв собі виходити за рамки пристойності.

Приблизно в цей самий час мадам Берольді почала відвертіше говорити з близькими друзями про свого чоловіка. Вона сильно за нього тривожилася: здається, він встряг у якісь політичні інтриги, узяв на зберігання важливі папери, які містили «секрет», що стосувався однієї європейської країни. Папери віддали йому, щоб заховати від недоброзичливих переслідувачів, але мадам Берольді тривожилася, впізнавши в них деяких членів паризького Революційного товариства.

28 листопада сталася трагедія. Жінка, яка щодня приходила прибирати квартиру подружжя Берольді, на свій подив виявила, що вхідні двері розчахнуті. Всередині чулися слабкі стогони, тож вона поспішила у спальню й побачила там страшну картину: мадам Берольді лежала на підлозі, зв’язана по руках і ногах, і стогнала, намагаючись викинути з рота кляп. На ліжку в калюжі крові лежав мсьє Берольді, а в його серці стирчав ніж.

Історія мадам була проста і страшна: серед ночі її розбудили двоє чоловіків у масках, зв’язали її і закрили рот кляпом, а від мсьє Берольді вимагали видати їм «секрет».

Але торгівець вином навідріз відмовився видавати його, і сердиті чоловіки закололи його ножем у серце. Ключем, якого витягли з кишені покійника, вони відімкнули сейф і забрали звідти купу паперів. Обидва зловмисники мали пишні бороди й маски на обличчях, але мадам Берольді стверджувала, що це були росіяни.

Подія стала справжньою сенсацією. У газетах з’явилися заголовки: «Звірство нігілістів», «Революціонери в Парижі», «Російська загадка». Минав час, та бородатих чоловіків знайти не могли. А потім, коли інтерес до цієї справи почав спадати, усіх сколихнула новина: мадам Берольді арештували за звинуваченням у вбивстві власного чоловіка.

Суд надзвичайно зацікавив публіку. Молодість і краса обвинуваченої, її таємниче походження сприяли тому, що справа перетворилася на cause célèbre. Спостерігачі розділилися на два табори: хтось засуджував мадам, а хтось виправдовував. Утім, на її прихильників чекало розчарування: усі чутки про її благородне походження, блакитну кров і таємниче минуле виявилися просто вигадками.

Було доведено, що батьки Жанни Берольді були добропорядними торгівцями фруктами, жили на околиці Ліона і виявилися звичайнісінькими людьми. Російський князь, двірські інтриги, політичні змови — усе це спритна красуня просто вигадала. Міфи, які окутували її персону, вона придумала сама; до того ж було доведено, що мадам отримала чималу суму за «королівські коштовності», які виявилися звичайною підробкою. Усе її життя, власне, було підробкою. Мотивом для вбивства став містер Гірем Трепп. Хоч як він викручувався, але зрештою на перехресному допиті мусив визнати, що закохався у мадам Берольді, і якби вона не була заміжня, просив би її стати своєю дружиною. Той факт, що стосунки залишалися суто платонічними, зміцнили підозри щодо обвинуваченої. Вона не змогла стати коханкою джентльмена, який проявив неабияке благородство, а тому придумала жахливий план убивства власного старого й невидатного чоловіка, щоб вийти заміж за багатого американця.

Утім, мадам Берольді холоднокровно відкидала всі звинувачення. Вона раз по раз повторювала ту саму історію. Продовжувала називати себе спадкоємицею знатних осіб і стверджувала, що її в родину продавця фруктів просто підкинули ще малою. І хоча її твердження звучали абсурдно, багато хто в них вірив.

Та обвинувачі в суді були невблаганні: росіян у масках визнали вигадкою, а вбивцями назвали мадам Берольді та її коханця Жоржа Конно. Останнього збирались арештувати, але він передбачливо зник. Було доведено, що мотузки на руках мадам були зав’язані так слабко, що та могла легко звільнитися.

І коли судовий процес уже добігав кінця, прокурор отримав листа від Жоржа Конно, який, не виказуючи власного місця перебування, повністю зізнався у вчиненому злочині. Він справді погодився на план мадам Берольді, бо повірив, що чоловік до неї погано ставиться. До того ж його засліпило кохання до жінки — як він думав, взаємне — і молодий адвокат скоїв злочин, щоб звільнити її від пут невдалого шлюбу. Тепер же він уперше почув про Гірема Треппа і зрозумів, що кохана його просто використала. Злочин вона скоїла не для нього, а щоб одружитися з багатим американцем! Руками Конно вона втілила свій підступний задум, і тепер, сповнений ревнощів, він видав свою колишню пасію, стверджуючи, що діяв під впливом її спонук.

А тоді мадам Берольді довела те, що всі вже знали: власну надзвичайну силу та витримку. Не вагаючись, вона заявила, що всі попередні виправдання були вигадані, що «росіяни в масках» — її хитромудра фантазія. Справжнім убивцею був Жорж Конно. Засліплений пристрастю, він скоїв убивство й поклявся: якщо вона не мовчатиме, то він жахливо помститься. Жінка злякалася погрози й вигадала історію, бо вважала, що коли розкаже правду, її звинуватять у вбивстві. Тепер же вона вперто стверджувала, що ніяк не причетна до злочину, і що Конно хотів звалити все на неї, коли написав прокуророві листа. Вона клялася, що зовсім не планувала вбивства, що ніколи не забуде, як прокинулася серед ночі й побачила над собою колишнього коханця з закривавленим ножем.

Ясно як Божий день, що це була на ходу придумана вигадка. Але жінка, чиїм історіям про королівське походження всі так охоче вірили, уміла переконувати. Її звернення до суддів можна вважати шедевром ораторського мистецтва. Зі сльозами на ясних очах вона говорила про доньку, про свою жіночу гідність — про бажання зберегти репутацію незаплямованою заради майбутнього своєї дитини. Мадам визнала, що Жорж Конно був її коханцем, і перед Богом вона готова визнати цей гріх — але більше на її совісті нічого немає! Вона розуміє, що даремно не викрила злочинця перед судом, але (надламаним голосом) зізналася, що так вчинила б кожна жінка. Вона-бо його кохала! Невже у неї піднялася б рука послати Жоржа просто на гільйотину? О, вона мала багато провин, але не ту, в якій її звинуватили тут, у суді.

Диво дивне, але красномовність і сила особистості перемогли. Її промова справила на всіх неймовірне враження, і жінку виправдали.

А от на слід Жоржа Конно поліція напасти так і не змогла, попри всі спроби.

Відтоді про мадам Берольді більше ніхто не чув. Вона забрала дитину й виїхала з Парижа, щоб розпочати нове життя.