Японський коханець

Ненароджена дитина

В перші місяці заміжжя Альма так зосередилася на своїй вагітності, що лють, яку відчувала, зрікшись любові Ітімея, перетворилася на стерпну незручність на кшталт камінця в туфлі. Альма поринула в безтурботний стан жуйної тварини, захищена дбайливою ніжністю Натаніеля й домашнім затишком. Хоча Марта й Сара вже народили їм онуків, Ліліан та Ісак чекали цю дитину, наче маленького принца, якому випало носити прізвище Беласко. Вони виділили йому сонячну, обставлену дитячими меблями кімнату, оздоблену персонажами Волта Діснея, намальованими на стінах одним художником з Лос-Анджелеса. Обоє дбали про Альму, задовольняючи найменші її примхи. На шостому місяці вона помітно погладшала, мала високий тиск, її лице вкрили плями, в неї постійно боліла голова, ноги обважніли й капці не налазили на них, тож доводилося взувати пляжні пантофлі, але з тієї самої миті, коли вперше відчула в собі пульсування іншого життя, жінка полюбила це зароджене створіння, що належало не Натаніелю, не Ітімею, а лише їй, Альмі. Вона хотіла народити сина й назвати його Ісаком, подарувати свекрові нащадка, який продовжить рід Беласко. Альма присяглася Натаніелеві, що ніхто ніколи не дізнається, що в жилах дитини тече інша кров. Її гризли докори сумління на думку, що якби не опір Натаніеля, то цього малюка кинули б до якоїсь вигрібної ями в Тіхуані. В міру того, як слабла через дитину, Альму дедалі сильніше жахали переміни, що відбувалися з її тілом, хоча Натаніель запевняв, що вона випромінює світло, що вона гожа, як ніколи, й пояснював надмір ваги шоколадом з помаранчевою начинкою й іншими ласощами. Їхні стосунки брата й сестри тривали далі. Він, елегантний і охайний, користувався ванною біля свого кабінету, в іншому крилі будинку, і не роздягався перед нею. Альма ж перестала соромитися його й поринула в безформність свого стану, ділилася прозаїчними подробицями, недугами, нервовими нападами й страхами материнства. В цей період вона порушила засадничі правила, встановлені її батьком: не нарікати, не просити й нікому не довіряти. Натаніель зробився осердям її існування, під його крилом Альма почувалася щасливою, захищеною, потрібною. Завдяки цьому обоє переживали неймовірну близькість, що здавалася їм природною, бо відповідала вдачі кожного. Якщо колись і звертали увагу на цю аномалію, то лише затим, щоб пообіцяти одне одному, що коли народиться дитина й Альма оклигає після пологів, вони спробують жити, як звичайне подружжя — втім, ніхто з двох, здавалося, не прагнув цього. Тим часом Альма виявила в нього між плечем і підборіддям зручне місце, на яке можна було похилити голову й задрімати. «Ти вільний зустрічатися з іншими жінками, Нате. Прошу тільки про стриманість, яка б убезпечила мене від приниження», — повторювала Альма, а він відповідав їй цілунком чи відбувався жартом. Хоча вона не могла стерти слід, залишений в її свідомості й тілі Ітімеєм, а проте ревнувала Натаніеля: з півдюжини жінок переслідували його, й Альма вважала, що деякі з них бачать в його шлюбі не заваду, а радше стимул.

Родина саме відпочивала в своєму домі над озером Тахо[30], де Беласко взимку каталися на лижах; була одинадцята ранку: вони пили гарячий сидр і чекали, коли вщухне буря й розсіється туман, щоб виткнутися назовні, аж раптом до вітальні, похитуючись, ввійшла Альма — боса, в нічній сорочці. Ліліан поквапилася її підхопити, але Альма відштовхнула її руку й спробувала сконцентрувати зір. «Скажіть моєму братові Самуелю, що в мене розколюється голова», — пробурмотіла вона. Ісак хотів був відвести її до дивана й гукав Натаніеля, проте Альма немов прикипіла до підлоги: важка, наче шафа, вона підтримувала обома руками голову й плела якісь нісенітниці про Самуеля, Польщу й діаманти за підбивкою пальта. Натаніель прибіг у ту саму мить, коли його дружина заточилася і, непритомна, вже на підлозі стала битися в конвульсіях.

Напад еклампсії[31] стався на двадцять восьмому місяці вагітності й тривав одну хвилину п’ятнадцять секунд. Ніхто з присутніх не зрозумів, що сталося: всі вирішили, що це епілепсія. Натаніель здогадався покласти Альму на бік і підтримувати голову, щоб вона не забилася. А ще з допомогою ложечки він тримав розкритим Альмин рот. Страшні конвульсії швидко припинилися, Альма лежала знесилена й не розуміла, ні що з нею, ні де вона, ні хто ці люди навколо неї, лише стогнала через головний біль і спазми в животі. Її загорнули в ковдри й поклали до автівки, що, ковзаючи по крижаній дорозі, довезла їх до лікарні, де черговий лікар, практикований на переломах і травмах лижників, спромігся лише збити жінці тиск. Машина швидкої допомоги крізь бурю й завади на трасі сім годин пробивалася від Тахо до Сан-Франциско. Акушер, який нарешті оглянув Альму, попередив рідних про ризик нових конвульсій або інсульту. Після п’яти з половиною місяців вагітності шанси, що плід виживе, видавалися нульовими, треба було чекати ще шість тижнів, щоб викликати передчасні пологи, але зараз і мати, і дитина могли померти. Мовби дослухавшись до нього, через кілька хвилин серце дитини в утробі матері перестало битися, звільнивши Натаніеля від необхідності прийняти трагічне рішення. Альму терміново відвезли до операційної.

Натаніель єдиний бачив хлопчика. Втома й сум змагали його, коли чоловік узяв дитя на руки, розгорнув пелюшки й побачив перед собою маленьке, зіщулене синювате створіння з тонкою, прозорою, наче цибулинна лушпайка, шкірою — повністю сформоване, з напіврозплющеними оченятами. Натаніель підніс його до обличчя й поцілував у голову. Холод обпік йому губи, і стримуваний плач струсив його всього — він тремтів, по щоках котилися сльози. Він плакав, гадаючи, що оплакує мертву дитину й Альму, а насправді оплакував себе, своє розміряне, повне умовностей життя, оплакував тягар відповідальності, якого ніколи не міг позбутися, свою самотність, що пригнічувала його від самого народження, оплакував любов, омріяну й недоступну, і підступні карти, що визначили його долю, і всі кляті пастки на своєму шляху.

Через сім місяців після термінового аборту Натаніель, щоб послабити гнітючу тугу, що охопила Альму, повіз її до Європи. Вислуховував її історії про Самуеля і той час, коли обоє жили в Польщі, про бонну, що являлася Альмі в кошмарних снах, про якесь голубе оксамитове вбрання, про Віру Нойман в окулярах, мов у сови, про кількох противних однокласниць, про прочитані книжки, назви яких вона забула, але чиї персонажі завдавали їй смутку, й про інші непотрібні речі, що застрягли в її пам’яті. Культурна подорож могла надихнути Альму, оживити в ній бажання повернутися до малювання на тканинах, — розраховував Натаніель, — а якщо таке станеться, він запропонує їй повчитися якийсь час у Королівській академії мистецтв, найстарішій мистецькій школі Великої Британії. Гадав, що найкраще лікування для Альми — це бути подалі від Сан-Франциско, від усієї родини Беласко й, зокрема, від нього. Вони не згадували більше Ітімея, і Натаніель сподівався, що вірна обітниці Альма не контактує з ним. Він заповзявся проводити з дружиною більше часу, скоротив свій робочий день і, коли мав таку можливість, вивчав судові справи й готував клопотання вдома. Вони й далі спали в різних кімнатах, але припинили удавати, нібито сплять разом. Ліжко Натаніеля остаточно знайшло своє місце в його холостяцькій кімнаті, серед стін, обклеєних шпалерами, на яких були зображені сцени полювання, коні, хорти, лисиці. В години безсоння Альма й Натаніель одухотворяли всі спокуси близькості. Читали далеко за північ разом в одній вітальні, сидячи на одному дивані під одною ковдрою. Іноді по неділях, коли погода не дозволяла плавати в затоці, Натаніель запрошував Альму до кінотеатру, а в годину післяобіднього відпочинку обоє лежали на тому ж дивані, що заміняв їм шлюбне ложе, якого вони не мали.

Подорож, що охоплювала різні країни від Данії до Греції, в тому числі передбачала круїз по Дунаю і ще один у Туреччині, повинна була тривати пару місяців і завершитися в Лондоні, звідки кожен вирушав далі сам. На другий тиждень, коли після смачного обіду й двох пляшок найкращого к’янті вони, взявшись за руки, блукали вуличками Риму, Альма спинилася під ліхтарем, схопила Натаніеля за сорочку й, притягнувши одним посмиком до себе, поцілувала в губи. «Хочу, щоб ти спав зі мною». Це був наказ. Тієї ночі в перетвореному на готель занепалому палаці, де зупинилися, п’яні від вина й римського літа, вони кохалися, відкриваючи в партнері те, що вже знали, й відчуваючи, що роблять щось недозволене. Своїм знанням плотської любові й власного тіла Альма завдячувала Ітімею, який брак досвіду компенсував тією ж неймовірною інтуїцією, що допомагала йому оживляти змарнілі рослини. У мотелі з тарганами Альма була музичним інструментом у руках закоханого Ітімея. З Натаніелем вона не переживала нічого такого. Вони кохалися поквапливо, бентежно, незграбно, наче двоє необачних школярів, не даючи собі часу вивчити одне одного, насолодитися запахом партнера, разом сміятися або зітхати. Потім їх переймала непояснима туга, яку вони намагалися приховати, курячи мовчки сигарети під одним простирадлом, освітлені жовтуватим сяйвом місяця, що підглядав за ними крізь шибку.

На другий день обоє втомилися, блукаючи серед руїн, піднімаючись тисячолітніми кам’яними сходами, милуючись соборами, гублячись серед мармурових статуй і вигадливих фонтанів. Коли споночіло, знову пили багато вина й, похитуючись, повернулися до занепалого палацу, і знову кохалися — знехотя, але більш розкуто. І так день за днем, ніч за ніччю — обходячи міста, пливучи запрограмованими круїзом водами, вони звикали до рутинного подружнього життя, яке доти обережно оминали, і врешті-решт для них стало природним користуватися однією ванною й, прокинувшись, бачити голову партнера на своїй подушці.

Альма не залишилася в Лондоні. Вона повернулася до Сан-Франциско з купою музейних рекламних проспектів та брошур, мистецьких видань і зроблених Натаніелем фотографій мальовничих кутків, сповнена рішучості знову взятися за живопис; її голова була повна побачених кольорів, малюнків і контурів, турецьких килимів, грецьких глеків, бельгійських гобеленів, картин усіх епох, гаптованих коштовним камінням ікон, знеможених мадонн і виснажених святих, але водночас і овочевих базарів, човнів з рибою, білизни, що сохла на линві, напнутій між двома балконами на вузьких вуличках, чоловіків, які грали в доміно у тавернах, дітей на пляжах, зграй бездомних собак, сумних віслюків і старовинних черепичних покрівель у сонних заштатних містечках. Все це повинно було відтворитися великими мазками сяйливих барв на її шовкових виробах. На той час вона вже мала майстерню на вісімсот квадратних метрів у промисловій зоні Сан-Франциско, що вже багато місяців стояла без діла — Альма заповзялася вдихнути в неї нове життя. Вона поринула в роботу. Тижнями не думала ні про Ітімея, ні про втрачену дитину. Інтимні стосунки з чоловіком після повернення з Європи звелися майже до нуля; кожен мав свої уподобання — безсонні ночі, коли Альма й Натаніель читали, лежачи разом на дивані, скінчилися, але їх і далі єднала взаємна ніжність, яку вони завжди відчували одне до одного. Альма рідко дрімала, похиливши голову на те місце між плечем і підборіддям чоловіка, де раніше почувалася в безпеці. Вони перестали спати під одним простирадлом і користуватися одною ванною; Натаніель спав у своєму кабінеті, і Альма залишилася сама в голубій кімнаті. Якщо вони й кохалися зрідка, то випадково і завжди напідпитку.

— Я хочу звільнити тебе від обітниці вірності, Альмо, — мовив Натаніель одного вечора, коли вони в альтанці з витких рослин, курячи марихуану, милувалися метеоритним дощем. — Ти молода, повна життя й заслуговуєш на більшу любов ніж та, яку я можу тобі запропонувати.

— А ти? Є хтось, хто пропонує тобі любов, і ти хочеш бути вільним? Я ніколи тобі цього не забороняла, Нате.

— Йдеться не про мене, Альмо.

— Ти звільняєш мене від обітниці у не надто підходящий момент, Нате. Я вагітна, і цього разу батьком дитини можеш бути лише ти. Я збиралася сказати тобі, коли упевнюсь остаточно.

Звістку про вагітність Ісак і Ліліан зустріли з тим же ентузіазмом, що й першого разу; вони обновили кімнату, яка призначалася для іншої дитини, й приготувалися пестити внука. «Якщо народиться хлопчик, а я на той час помру, сподіваюсь, ви дасте йому моє ім’я, але якщо я житиму, такого не можна робити, бо це принесе йому нещастя. В такому разі назвіть його Лоуренсом Франкліном Беласко, як звали мого батька й великого президента Рузвельта, хай обидва спочивають з миром», — попросив патріарх. Він повільно, але невблаганно слабшав, а проте тримався на ногах, бо не міг залишити Ліліан, яка перетворилася на його тінь. Ліліан майже оглухла, однак їй не треба було чути. Жінка навчилася розшифровувати чуже мовчання, її неможливо було ввести в оману, як і приховати щось від неї: вона розвинула неймовірну здатність угадувати, що їй наміряються сказати, й відповідала раніше, ніж запитання було поставлене. Ліліан мала дві нав’язливі ідеї: зробити здоровішим чоловіка і домогтися, щоб любов Натаніеля й Альми була такою, як належить. В обох випадках вона зверталася до альтернативної медицини, діапазон якої простягався від намагнічених матраців до лікувальних і збуджуючих еліксирів. У Каліфорнії, що була в авангарді природничого чаклунства, не бракувало гендлярів щастя й розради. Ісак покірно вішав на шию магічні кристали, пив люцерновий відвар і пійло зі скорпіонів, а Альма й Натаніель так само беззаперечно натиралися любовним лосьйоном, зробленим із соку тропічного дерева іланг-іланг, споживали китайські супи з акулячих плавців та інші алхімічні засоби, якими Ліліан намагалася оживити їхню тліючу любов.

Лоуренс Франклін Беласко народився навесні без жодних проблем, яких побоювалися лікарі з огляду на пережиту матір’ю еклампсію. З першого дня життя це ім’я виявилося для нього завеликим, і всі почали називати його Ларрі. Він ріс здоровим, великим, самодостатнім хлопчиком, не потребував якогось особливого догляду і був таким сумирним та мовчазним, що іноді засинав під столом чи стільцем, і ніхто годинами цього не помічав. Батьки передовірили його бабі з дідом і нянькам, які виховували хлопчика, змінюючи одна одну; Альма й Натаніель приділяли синові мало уваги, бо в Сі-Кліффі ним і без них опікувалися півдюжини дорослих. Малюк спав не в своєму ліжку, а почергово то в Ісака, то в Ліліан, яких називав татом і мамою; своїх батьків він іменував формально — матір, батько. Натаніель мало часу проводив удома, він зробився найвідомішим у місті адвокатом, загрібав гроші лопатою, а в години дозвілля займався спортом і вивчав таємниці фотомистецтва. Він чекав, коли син трохи підросте, щоб долучити його до радостей плавання під вітрилами, не здогадуючись, що цей день ніколи не настане. Оскільки свекри заволоділи внуком, Альма, без жодних докорів сумління через те, що залишала хлопчика на них, почала подорожувати в пошуках нових тем для своїх робіт. У перші роки поїздки були нетривалими, бо вона не хотіла надовго розлучатися з Ларрі, але зрештою зрозуміла, що час її відсутності не має жодного значення, бо кожного разу при зустрічі син замість кинутися їй в довгожданні обійми, чемно потискав материну руку. Ображена жінка дійшла висновку, що Ларрі більше любить кота, ніж її, а отже вона могла вирушати на Далекий Схід, до Південної Америки та в інші неблизькі краї.