Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CL. Обертання навколо своєї осі та рух по орбіті

У кожної справи, пристрасті, або й у річки є повний цикл, подібний до людського життя. Перший номер моєї газети сповнив мою душу променями світанку, прикрасив весняною зеленню, пробудив у мені жвавість юності. Через шість місяців пробила година старості, а від того — через два тижні — і смерті, котра була непомітною, як смерть дони Пласіди. У той день, коли моя газета сконала, я зітхнув, як людина, що повернулася з довгої дороги. Таким чином, якщо я скажу, що людське життя живить собою інші життя, більш або менш ефемерні, так само як тіло людини живить паразитів, то гадаю, що не сказав нічого геть безглуздого. Але щоб не ризикувати таким порівнянням, хоч і слушним, та не досить красномовним, краще все ж звернусь до образів з астрономії: людина рухається по орбіті навколо таємниці життя, водночас у двох площинах: обертаючись навколо осі життя власного; . Таким чином у неї є своя довжина днів така сама як у Юпітера, і з таких днів складається довший рік.

Саме у той момент, коли я закінчував оберт навколо своє осі, Лобу Невес завершував свій поступальний рух Лобу Невес. Він помер на порозі входження до уряду. Кілька тижнів тому з’явились чутки про те, що він стане міністром. Такі розмови викликали у мене роздратування і заздрощі, тож цілком вірогідно, що звістка про смерть могла заспокоїти мене, принести полегшення та одну чи кілька хвилин задоволення. Велике задоволення, і це правда. Я присягаюсь віками, що то чиста правда.

Я пішов на похорон. У танаторії[78] я зустрів Віржилію, яка стояла біля катафалка і ридала. Коли вона підняла голову, я пересвідчився, що вона справді ридала. Коли виносили труну, вона у розпачі хапалася за неї, геть вбита горем. Довелося її відтягувати і відвести всередину. Я вам кажу, що сльози її були справжніми. Я пішов на цвинтар і, якщо сказати відверто, у мене не було бажання щось говорити, у мене в горлі застряг клубок, а може, то було сумління. На цвинтарі, коли я кинув жменю землі на труну в у глибині могили, мене пройняв дрож, і він був справді неприємним. День був хмарним, небо було темно-сіре, як свинець, цвинтар, чорний одяг...