Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ XCVII. Між головою і вустами

Я відчуваю, що від останніх слів мій читач здригнувся — або ж мусив здригнутися. Природно, що останні слова наштовхнули його на три або чотири думки. Давайте поглянемо на картинку: будиночок на Гамбоа, двоє, закоханих один в одного вже давно, одна людина схилилась над другою, щоб поцілувати в голову, а ця друга відступила, ніби відчула дотик вуст покійника. Ось тут у цьому маленькому проміжку між вустами і головою — до поцілунку і після поцілунку — великий простір для багатьох речей — гримаса образи — складка недовіри — чи врешті-решт блідий і сонний ніс від надмірної ситості...