Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CXLIII. Не поїду

Доки Кінкас Борба ставив на полицю книжку, я ще раз переглянув записку. Під час вечері, бачачи, що я був мовчазний, і тільки те й робив, що жував, навіть забуваючи проковтнути, переводив погляд з кутка кімнати на край столу, потім на тарілку, стілецьі на невидиму муху, він мені сказав:

— Тебе щось непокоїть.

— Так.

Дійсно, я почувався незручно, і мене дратувало прохання Віржилії. Я ж дав доні Пласіді п’ять мільйонів рейсів. Я сумніваюсь, що хто-небудь ще був таким же щедрим, як я. П’ять мільйонів! І що вона з ними зробила? Звісно ж — пустила на вітер, проїла на банкетах, і тепер їй лишалось лиш піти в богадільню, та щоб я її туди відвіз! Можна померти будь-де. До цього ще слід додати, що я не знав, де ж той провулок Ешкадіньяш. Однак сама назва вказувала, що то мав бути якийсь темний і вузький провулок. Мені треба було туди їхати, а це привернуло б увагу її сусідів, треба стукати у двері, і т. п. Яка морока! Ні, я не поїду.