Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ XXXIV. Чутлива душа

Ось там, посеред п’яти чи десяти людей, котрі мене читають, є одна сентиментальна душа, котру вочевидь дратує попередній розділ, та душа починає хвилюватися за долю Еуженії, а можливо... так, можливо, десь у глибині називає мене циніком. Я — цинік, сентиментальна душе? Через кульгаву Діану? За таку несправедливість слід помститися кров’ю, якщо кров що-небудь може змити в цьому світі. Ні, сентиментальна душе, я не цинік, я був просто чоловіком, а мій мозок був сценою, на якій були розташовані персонажі з різних жанрів: священна драма, мелодрама, трагедія, весела комедія, нестримний фарс, вертеп, буфонада, одно слово, суцільний гармидер, сентиментальний чоловіче, там — нагромадження людей і речей, як за лаштунками, де ти зможеш побачити все, починаючи від прекрасного ложа Клеопатри до закутка на березі моря, де злидар дрижить від холоду, намагаючись заснути. У голові пробігали думки різноманітного характеру і обрисів: орел та колібрі, там були також і хробак і жаба. Тож забери назад свої слова, сентиментальна душе, заспокой свої нерви, протри окуляри — бо часто винуваті саме окуляри, і давай раз і назавжди завершимо цю історію про лісову квітку.