Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ XLIII. Маркізою! Бо я стану маркізом

У позитивному сенсі Віржилія була чортеням, янгольским чортенятком, якщо бажаєте, проте ним вона завжди була і ось тоді...

Тоді з’являється Лобу Невес, чоловік, котрий не був стрункішим за мене, не був він і елегантнішим, не був освіченішим, ні симпатичнішим, та однак саме він — зі справжнім натиском Юлія Цезаря — відібрав у мене Віржилію, а також і моє депутатство і це все всього за кілька тижнів. Ніякої причини для роздратування не було, ніщо не передувало такому ходу подій, не було жодного насильства з боку родини. Просто одного дня Дутра сказав мені, щоб я чекав іншої нагоди, бо кандидатуру Лобу Невеса підтримали дуже впливові сили. Я відступив, що стало початком моєї поразки. Через тиждень з усмішкою на вустах Віржилія запитала у Лобу Невеса, коли той стане міністром.

— Якби на те моя воля, то вже й зараз, але ж це залежить від інших, отож через рік.

Віржилія запитала:

— Ви обіцяєте, що коли-небудь я стану баронесою?

— Маркізою, бо я стану маркізом!

Відтоді я втратив свої позиції. Віржилія порівняла орла з павичем і обрала орла, покинувши павича з його страхами, з його досадою і трьома чи чотирма поцілунками, котрі вона йому подарувала. Можливо, п’ять поцілунків, проте навіть якби їх було десять, то це нічого не означало б. Чоловічі вуста — це ж не копито коня Аттіли, яке зробило ґрунт, по якому било, безплідним, все ж було якраз навпаки.