Беру свої слова назад

– 1 -

Жуков категорично заперечував свою вину за розгром 1941 року і в цьому запереченні вийшов за межу пристойності. Чого варте одна лише його заява про те, що Голіков йому не підкорявся. Виходить, що Розвідувальне управління Генерального штабу не підкорялося начальнику Генерального штабу.

Кожен командир від батальйону, полку і вище має свій штаб, куди стікається вся інформація. Начальник штабу має дві «руки»: оператора, який планує бойові дії, і розвідника, який поставляє інформацію для цього планування. В кожному штабі є інші відділення, відділи, напрями, управління, проте оператори і розвідники - ядро будь-якого штабу, навколо якого будується інша робота. Оператори і розвідники - це два колеса мотоцикла. Якщо прибрати зі штабу операторів, то мотоцикл залишиться про одному колесі - далеко не заїдеш. Якщо прибрати розвідників, отримаємо той же результат. Без цих двох ключових структур штаб не здатний функціонувати. За традицією операторів називали Першим відділенням штабу (відділом, напрямком, управлінням, Головним управлінням), розвідників - Другим відділенням (відділом і т.д.)

І ось у січні 1941 року найбільший полководець усіх часів і народів був призначений на посаду начальника Генерального штабу Червоної Армії, а Генеральний штаб, якщо вірити Жукову, був абсолютно недієздатним. У ньому, як заявив Жуков, не було розвідувальних структур. Уявіть собі сліпого бійця, який веде вогонь по рухомих цілях. Цілі з'являються і зникають раптово. Висота, відстань, напрям і швидкість руху цілей постійно змінюються. Хтось з боку підказує стрільцю: нумо візьми трохи цоб! А тепер - трохи вище і правіше! Розвертайся вправо! Ану вище бери! Так! Тепер нижче!

Штаб - мозок. Розвідка - очі і вуха. Запитаємо: чи може мозок швидко і точно реагувати, якщо немає прямого органічного контакту з очима та вухами, якщо мозок належить одному організму, а очі й вуха - іншому? Саме таку картину намалював нам Жуков: була в нас розвідка, але йому, начальнику Генерального штабу, вона не підкорялася.

Ділова пропозиція: давайте Жукову повіримо. Давайте вірити, що наша військова структура була створена кретинами. Давайте повіримо: Генеральний штаб Червоної Армії сам ні про що не думав, думати був не здатний, власної розвідки не мав. За описом Жукова, Генеральний штаб Червоної Армії був не тільки безмозким, але ще й сліпим і глухим. Жуков оголосив: розвідка йому не підпорядковувалася, тому за все, що з нею пов'язане, він не відповідач. Нехай буде так. Проте питання залишаються.

– 2 -

Уявімо собі генерала армії Жукова Георгія Костянтиновича, який 13 січня 1941 року був призначений начальником Генерального штабу. Ось він входить у свій високий кабінет, приймає справи, знайомиться з підлеглими і раптом виявляє, що в структурі Генерального штабу відсутні розвідувальні структури, відкриває, що Генеральний штаб Робітничо-Селянської Червоної Армії сліпий, мов кошеня, яке м'якуватою мордочкою втикається в тепле мамине черевце . Що ж зробив великий стратег, щоб цей дикий пробіл ліквідувати? Що зробив стратегічний геній для того, щоб керований ним Генеральний штаб прозрів?

Якщо Жуков нічого не зробив, тоді його поведінку слід кваліфікувати як злочинну халатність. За це розстрільна стаття годиться. Якщо його не розстріляли за недбалість, то нащадкам хоча б треба знати правду про Жукова: напередодні війни він півроку нудився неробством у кріслі начальника Генштабу, знав, що Генштаб сліпий, глухий і тому не здатний керувати діями Червоної Армії, але нічого не зробив для того , щоб привести структуру керованої ним організації у відповідність до вимог війни.

А чи міг Жуков що-небудь зробити?

Міг. Перш за все треба було доповісти Сталіну: Генеральний штаб недієздатний. Треба було висунути ультиматум: або звільни мене від посади начальника цього ідіотського Генштабу, я за чужу дурість не відповідач, або приведи структуру Генштабу у відповідність до вимог війни, тобто дай мені в підпорядкування розвідувальні органи, без власної розвідки я сліпий, готувати Червону Армію до відбиття ворожої навали не можу.

Чи зробив це Жуков? Чи писав він рапорти Сталіну з вимогою змінити структуру Генштабу? Захисники Жукова, що скажете?

Був і більш м'який варіант. Якщо Сталін підпорядкував особисто собі Розвідувальне управління генерал-лейтенанта Голікова, тоді Жукову слід було, не піднімаючи скандалу, терміново створювати власну розвідку. Це не так важко, як може здатися на перший погляд. У Жукова в підпорядкуванні п'ять військових округів і три флоти, які розгорнуті проти Німеччини та її союзників. Штаби військових округів і флотів мають у своєму складі розвідувальні відділи і потужні сили розвідки, включаючи агентурну. Розвідка західних військових округів і флотів - це вісім незалежних одна від одної агентурних мереж. Я не кажу про інші види розвідки: військову, авіаційну, корабельну, радіо та ін. Жукову слід було наказати начальникам штабів округів і флотів передавати особисто йому найважливіші відомості про противника, створити біля себе невелику групу тямущих офіцерів-аналітиків для обробки інформації, що надходить з флотів і з військових округів. Вже одного цього кроку вистачило б для того, щоб керований Жуковом Генштаб прозрів.

Але можна було обійтися і без групи аналітиків у безпосередньому підпорядкуванні Жукова. Розвідка прикордонних військових округів не тільки збирала інформацію про противника, а й обробляла її. І робила правильні висновки. Приклад: "Відомості про розгортання по той бік кордону наступального угруповання вермахту стали надходити в штаб ЗахОВО ще з початку 1941 року. 4 червня начальник розвідвідділу штабу округу полковник Блохін подав генералу Павлову спецповідомлення «Про підготовку Німеччиною війни проти СРСР» («Красная звезда», 24 липня 2001). Припустимо на мить, що начальник Розвідувального управління Генерального штабу не підпорядковувався начальнику Генерального штабу, що бідний Жуков сидів у темряві та нічого не знав, в цьому випадку він повинен був звернутися до командувачів прикордонними округами, начальників їх штабів, начальників розвідувальних відділів цих штабів: що там про ворога чути? Вже вони ж усі точно начальнику Генерального штабу підкорялися. Як же геній військового мистецтва примудрився так поставити роботу, що на місцях знали про підготовку нападу, а він, керівник, сидів у Москві й нічого не знав?

Одне з двох:

– або Жуков взагалі не цікавився відомостями про ворога, яких було достатньо;

– або він був не здатний робити висновки з цілком очевидних фактів.

Але ж можливості Жукова не обмежувалися тільки розвідкою прикордонних військових округів. Внутрішні військові округи: Архангельський, Московський, Орловський, Північно-Кавказький, Приволзький та інші - теж мали розвідувальні органи, включаючи агентурні мережі на території противника. Слід було і їм віддати той же наказ: найважливішу інформацію про супротивника - на мій стіл!

Крім того, в НКДБ у Жукова особистий друг - Іван Сєров. Його посада - перший заступник народного комісара державної безпеки. В НКДБ власна надпотужна агентурна мережа по обидва боки радянського кордону і у всіх портах, у всіх столицях світу. Ось і сказати б Сєрову: виручай, Ваня! Сталін-кретин у мене розвідку забрав. Таємниць мені можеш не видавати, але хоч натякни, куди справа хилиться. Нападе Гітлер, розгромить Радянський Союз, нас з тобою повісить. Ваня, в твоїх же інтересах натякнути!

Але Жуков і цього не зробив.

Ну а якщо цим не потурбувався, слід було після війни заднім числом в мемуарах повідомити: Генеральний штаб був сліпим, але я боровся! Я пропонував придуркуватому Сталіну, я радив, але він, капловухий, моїх геніальних порад не послухав і розвідувальних структур у складі Генерального штабу не створив.

Дивно, але таких виправдань у мемуарах Жукова теж немає.

Якщо в підводному човні немає перископа, капітан зобов'язаний зробити все, щоб його здобути. Якщо йому перископ не дають, він повинен відмовитися від командування: таким човном командувати не буду. В крайньому випадку, якщо перископа не добув і від командування не відмовився, після невдалого бою він повинен виправдовуватися: я, мовляв, метушився, але дістати прилади спостереження так і не зумів.

Поведінка Жукова - це поведінка унтера, нездатного думати своєю головою. Він навіть не знайшов за потрібне після війни виправдовуватися за свою бездіяльність. Нема розвідки в підпорядкуванні начальника Генерального штабу, і нічого. Отже, так і повинно бути. Нехай так і буде.

– 3 -

Ситуація стає зовсім смішною, якщо ми згадаємо, що у начальника Генерального штабу генерала армії Жукова власна розвідка таки була. Генеральний штаб Червоної Армії мав у своєму складі Розвідувальне управління - РУ ГШ. З 16 лютого 1942 року ця структура була перетворена в ГРУ ГШ. Начальником РУ ГШ у 1941 році був генерал-лейтенант Ф.І. Голіков. Він підпорядковувався безпосередньо начальникові Генерального штабу генералу армії Жукову. Потік розвідувальної інформації з Розвідувального управління Голікова йшов на 8-12 адрес вищих керівників держави й армії. У числі адресатів завжди обов'язково були Сталін, Тимошенко і Жуков. Інший потік інформації від Голікова йшов прямо до Жукова, а вже від нього - до наркома оборони Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенка і Сталіна.

Начальник Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенант Голіков був не просто в підпорядкуванні у Жукова, він був його заступником. Це можна перевірити за різними джерелами: РВЕ (Т. 2. С. 585); А. Куценко. Маршалы и Адмиралы флота Советского Союза (М., 2001. С. 111); Маршалы Советского Союза (М., 1996. С. 29).

Але Жуков наполегливо Голікова своїм заступником не називає.

Про те, що в підпорядкуванні Жукова розвідка була, можна дізнатися з будь-якого довідника з історії будівництва Збройних Сил СРСР. У кожному з них перерахування управлінь Генерального штабу йде в суворо встановленому порядку: оперативне, розвідувальне і т.д. Про це повідомляє «Радянська військова енциклопедія» (Т. 2. С. 512): «До складу Генерального штабу увійшли управління: оперативне, розвідувальне, організаційне, мобілізаційне...» Про те ж повідомляє офіційна «Історія другої світової війни 1939-1945»: «На початку 1941 року Генеральний штаб складався з управлінь оперативного, розвідувального, організаційного, мобілізаційного...» (Т. 3. С. 417).

Про те, що в підпорядкуванні Жукова розвідка була, можна прочитати ... в мемуарах Жукова: «За даними Розвідувального управління нашого Генштабу, очолюваного генералом Ф.І. Голіковом... Та інформація, яка виходила від начальника Розвідувального управління генерала Ф.І. Голікова, негайно доповідалася нами Й.В. Сталіну» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 226). Це написано в першому і в усіх інших виданнях.

Якщо автори мемуарів Жукова бачили, що Жуков не здатний зрозуміти структуру армії, якщо він не в силах усвідомити, як цей механізм діє, то треба було захистити великого стратегічного генія від контактів з істориками. А то в мемуарах написано одне, а історикам Жуков розповідав зовсім інше.

Дивує поведінка академіка Анфілова. Жуков з обуренням оголосив, що Розвідувальне управління Генерального штабу начальнику Генерального штабу не підкорялося, і академік цього повірив. Академік міг би розсміятися в обличчя великому стратегу, але чомусь не засміявся.

І «Красная звезда» оголошує на весь світ: Розвідувальне управління Генерального штабу не входило до складу Генерального штабу. «Красная звезда» готова публікувати будь-який абсурд, аби великий стратегічний геній чистеньким залишився.

Жуков - наклепник. Його оповідання - наклеп на Генеральний штаб, на Червону Армію, на нашу країну, на наш народ. Рятуючи себе від ганьби, Жуков оголошує на весь світ, що Червона Армія мала ідіотську структуру. Жуков обливав брудом організаційну структуру органів вищого військового керівництва країни, щоб самому уникнути відповідальності: структура безглузда, а раз так, який попит з начальника глухо-сліпого Генштабу?

– 4 -

Великого стратегічного генія зловив на слові генерал-лейтенант Н.Г. Павленко: «Жуков запевняв мене, що він нічого не знав про план "Барбароса" напередодні війни, що він і в очі не бачив донесення розвідки. Наступного разу я приїхав до Жукова і привіз ті самі повідомлення розвідки про план війни з СРСР, на яких чорним по білому стояли їх: Тимошенка, Жукова, Берії і Абакумова підписи. Важко передати його здивування. Він був просто шокований» («Родина». 1991. No 6-7. С. 90).

Сказавши таке, комуністичний історик Павленко тут же кидається Жукова захищати.

Журнал ставить запитання: «Тобто Жуков, будучи начальником Генштабу, не оцінив важливості інформації?»

Павленко відповідає: «Цілком вірно. Проте в цьому немає його провини. Винна сама система, не здатна адекватно сприймати інформацію. Начальнику Генштабу щодня доводиться підписувати десятки, якщо не сотні різних паперів. Ось Жуков у ряді інших і підмахнув...»

Ось метод комуністичних істориків: всіх описувати дурниками. Як тільки зустрічається незрозумілий або незручний момент, їхня перша реакція: це все від дурості. Вони описали зовсім дурненького Сталіна. Ось і до Жукова черга дійшла: сидить в кабінеті начальник Генерального штабу, папірці підписує, не вникаючи... І ні в чому він не винен. Система винна. Система не здатна адекватно інформацію сприймати.

Система - це циклопічна піраміда. Система - це десятки, сотні, тисячі і мільйони людей: членів Центрального Комітету партії, партійних секретарів союзних і автономних республік, країв, областей, районів, членів уряду, чекістів, розвідників, аналітиків, генералів, адміралів, дипломатів, наркомів республіканських, прокурорів, суддів, офіцерів, старшин, сержантів, солдатів. Ніхто з них до матеріалів Розвідувального управління Генерального штабу не був допущений. Але виходить, що всі вони винні в тому, що прогледіли підготовку Гітлера до вторгнення. До матеріалів Розвідувального управління Генерального штабу був допущений насамперед начальник Генерального штабу генерал армії Жуков. Понад те, він персонально відповідав за роботу Розвідувального управління як прямий і безпосередній начальник. Але виходить, що Жуков не винен. Жуков просто сидів і підписував папери. Не дивлячись. Жуков, як висловився генерал-лейтенант Павленко, підмахував.

Прошу вибачення у своїх читачів: це не мій термін, це не мій стиль, не мій стиль. Але як тільки офіційні комуністичні ідеологи кинулися захищати Жукова таким ганебним методом, я змушений користуватися їх прийомами, їх мовою, їх термінами.

Уявляю, який вереск піднявся б, якби на місці Жукова виявився інший стратег, генерал армії Павлов Дмитро Григорович або, приміром, Маршал Радянського Союзу Кулик Григорій Іванович. А Жукову пробачили: подумаєш, підмахнув разок!

– 5 -

Генерал-лейтенант Павленко оберігає Жукова. Він повідомляє, що Жуков просто підписував документи. Але це не так. Зараз відомі не тільки підписи Жукова під документами, а й матюкальні резолюції. Це означає: Жуков зі змістом доповідей розвідки таки був знайомий - не тільки їх підписував, але й читав. Не тільки читав, а й відомості розвідки переписував у свої документи. Це тягне за собою один дуже неприємний наслідок.

Після війни Жуков із запалом розповідав простакам, що він нібито ще на початку січня 1941 року передбачив німецький план «Барбароса», нібито передбачив, де і як німці будуть наносити головні удари і як будуть розвиватися події. Глянув на карту, та й вирішив, що німці завдадуть головний удар не де-небудь, а з району Бреста на Барановичі.

Знайшлися серед наших маршалів і генералів роззяви, які жуковському базіканню повірили.

На кілька хвилин давайте і ми цим захоплюючим розповідям Жукова повіримо. Нехай так все й було: Жуков, припустимо, німецький план передбачив, передбачив всі дії Гітлера і його фельдмаршалів. І ось через деякий час після геніальних пророцтв радянська військова розвідка здобула цей самий німецький план і поклала на стіл Жукова: все правильно, німці завдадуть удар саме з району Бреста і саме на Барановичі! Далі - на Мінськ, Смоленськ і Москву.

Побачивши таке, Жуков мав галопом нестися до Сталіна: ось я передбачив - на Барановичі, а от розвідка доносить - на Барановичі!

Але великий стратегічний геній повідомленням розвідки не повірив: бути такого не може, щоб Гітлер на Барановичі задумав!

І на повідомленнях розвідки Жуков матюками розписувався.

Товариші придворні історики, поясніть мені, нетямущому, як стикувати вищевикладене? Як поведінку генія тлумачити? Принесли підтвердження його неймовірних прогнозів, а він їм не повірив.

Дорогий читачу, прикинемо: ми щось таке-таке вигадали, але ніхто нам не вірить. Раптом хтось бажане підтвердження несе. І в тому підтвердженні весь ворожий задум розкритий! Ура, Росія врятована! Ми б посланця з такою звісткою розцілували та нагородили б. Я б - соболину шубу з плеча скинув, гінця в неї загорнув б і камінням самоцвітним кишені йому напхав. Радість же яка!

Але генія нам не зрозуміти. Принесли гінці підтвердження його великим пророцтвам, а він гінців - матом. Та втришиї! Щастя на різьблених воротах Генштабу не вішав, хребти не ламав, голови не рубав, на палі не нанизував.

Так ось: здається мені, що не було ніяких геніальних жуковських прогнозів у січні 1941 року про напрямки ворожих ударів. Легенди про геніальну проникливість заднім числом в оборот пущені. І не ким-небудь, а самим же Жуковом і пущені. Тільки стратегічному фанфарону кмітливості не вистачило одні свої вигадки з іншими верстати.

Заява генерала Павленка про те, що Жуков підмахував, зачіпає ще один вельми хворий нерв. Жуков клявся, що на бойових товаришів доносів не писав. Як цьому вірити, якщо він не пам'ятає, що підписував? Якщо він підмахував не дивлячись?

– 6 -

Цікаво простежити еволюцію поглядів Жукова на дане питання.

У листі письменникові В.Д. Соколову 2 березня 1964 року Жуков звинуватив Розвідувальне управління в повній неспроможності: «Наша агентурна розвідка, якою перед війною керував Голіков, працювала погано і вона не зуміла розкрити правдивих намірів гітлерівського верховного командування щодо військ, розташованих у Польщі. Наша агентурна розвідка не зуміла спростувати брехливу версію Гітлера про ненамір воювати з Радянським Союзом» (Георгій Жуков. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС та інші документи. С. 518).

Однак через рік-два спливло чимало документів, які доводили: розвідку ні в чому звинувачувати. Тоді Жуков різко змінив свою точку зору і в мемуарах повідомив, що розвідка працювала чудово, вона розкрила сили німецьких військ, плани їх можливого використання та напрямки можливих ударів. Доповіді розвідки, за словами Жукова, «послідовно відображали розробку гітлерівським командуванням плану "Барбароса", а в одному з варіантів, по суті, відображена була суть цього плану».

Ось як стратегічного генія кидає! У 1964 році одне пише, а в 1969 це ж спростовує.

Вимушено визнавши, що розвідка свою справу зробила, Жукову довелося брехати в іншому: розвідка ж плани Гітлера розкрила, тільки йому, великому стратегу, вона не підпорядковувалась, і про її доповіді він нічого не знав.

Але й цю брехня він сам же і спростував. У тому ж листі письменнику Соколову Жуков дорікає Сталіну в нерозумінні ролі Генерального штабу. Адже Генеральний штаб, як сказано в листі геніального полководця, крім усього іншого, «організовує оперативно-стратегічну розвідку» (Там же. С. 515).

Коло доказів замкнулося.

Жуков оголошує, що розвідка працювала погано. Але в нього ж ми знаходимо докази того, що вона працювала чудово.

Жуков оголошує, що розвідка йому не підпорядковувалась. Але в нього ж ми знаходимо докази того, що головним організатором і керівником розвідки був Генеральний штаб, на чолі якого він сам і стояв.

Жуков копав яму Сталіну: мовляв, він, великий Жуков, вимагав підняти війська за тривогою, приготувати їх до відбиття вторгнення і т.д. і т.ін., а дурний Сталін не дозволяв привести війська в готовність... Але в цю яму сам Жуков і попав. Поміркуємо: чи міг Жуков перед війною вимагати від Сталіна рішучих дій з відбиття німецької агресії, якщо зовсім нічого не знав про підготовку такої агресії? Якщо про задуми Гітлера йому було невідомо? Якщо розвідка йому не підпорядковувалась і не доповідала про зосередження німецьких військ на радянських кордонах?

Тепер заперечимо генерал-лейтенанту Павленку.

По-перше, кожна людина відповідає за кожний свій підпис. Якщо ротний старшина підмахне не дивлячись, то може у віддалені місця загриміти. А може - і під розстріл. Жукова ставили на пост начальника Генерального штабу саме для того, щоб даремно не підмахував.

По-друге, якщо начальнику Генерального штабу доводиться підписувати десятки й сотні документів на день, отже, він - нездара. Такого треба гнати через повну професійну непридатність. Перед добрим начальником - чистий стіл. У хорошого начальника працюють підлеглі. Добрий начальник зобов'язаний так організувати роботу, щоб усю відповідальність перекласти на нижчих, щоб самому не підмахувати. Нехай заступники підмахують.

По-третє, повідомлення розвідки про майбутнє німецьке вторгнення було не одне, вони йшли потоком. Павленко сам каже про ці повідомлення у множині... Ось і виходить, що Жуков Георгій Костянтинович підмахнув не раз.

Він підмахував регулярно.