У Лондоні діяла ще одна група радянських військових розвідників, якими керував військовий аташе СРСР у Великобританії генерал-майор І.А. Скляров. За один тільки передвоєнний рік Скляров і підлеглі йому офіцери направили в Центр 1638 аркушів телеграфних повідомлень, більша частина з яких містила відомості про підготовку Німеччини до війни проти СРСР, про нарощування обсягів військового виробництва в Німеччині, про переговори німців з керівниками Фінляндії, Румунії, Італії та Угорщини.
Вина начальника Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенанта Ф.І. Голікова мінімальна. А можливо, взагалі ніякої його провини немає. Принаймні Сталін за ним ніякої провини не числив. Про це можна судити з того, що вже 9 липня 1941 року генерал-лейтенант Голіков від імені радянського уряду вів у Лондоні переговори з урядом Великобританії.
Офіційно Голіков прибув до Лондона в якості голови радянської військової місії. В документах була правильно вказана його посада: заступник начальника Генерального штабу Червоної Армії. Без подальших уточнень.
Це була правда, але не вся.
Про неофіційну частину місії Голікова кожен може здогадатися сам, задавши просте запитання: невже у драматичні дні липня 1941 року Сталіну не було кого послати до Великобританії, крім очільника військової стратегічної розвідки?
Це був критичний час, коли розвідувальні дані були потрібні негайно. До зарізу. Зарубіжні резидентури РУ ГШ потрібною інформацією володіли, проте зв'язок з багатьма з них перервався. Причина: агентурний зв'язок створювався на випадок нищівного наступу Червоної Армії в Європі, для ситуації, коли радянські фронти й армії стрімко йдуть до ворожих столиць. А на випадок «великої вітчизняної» канали зв'язку не готували. Агентурні радіостанції «Північ» забезпечували стійкий зв'язок з радянською територією при раптовому нападі Червоної Армії на Німеччину. Однак все зірвалося. В оборонній війні радянський фронт відкотився, приймальний центр Розвідувального управління Генерального штабу в Мінську був утрачений. Зв'язок обірвався. Терміново розгорнули нові приймальні центри, але не вистачало дальності.
Звинувачувати за це одного Голікова не можна. «Велику вітчизняну», тобто війну на своїй території, в Радянському Союзі не передбачав ніхто. Червона Армія прогрівала мотори для визвольного походу. Єдино можливий варіант війни: «на ворожій землі, малою кров'ю, могутнім ударом».
Розвідка готувалася до тієї війни, до якої їй наказали готуватися, до тієї війни, яку планували в Кремлі і в Генеральному штабі.
Війна пішла не за кремлівськими сценаріями. І переробляти-переінакшувати в країні й армії довелося рішуче все.
І ось Голіков летить до Лондона...
Головна мета: перебудувати мережі агентурного зв'язку. Якщо з радянської території приймати передачі з Берліна, Женеви, Парижа, Відня, Копенгагена неможливо, то треба терміново розгорнути приймальний центр та ретранслятор в радянському посольстві в Лондоні. Мова йшла про раптову і термінову організацію нових каналів зв'язку з найважливішою агентурою по всій Європі. Нікому, крім начальника Розвідувального управління, це завдання довірити не можна було.
Саме тому Голіков виявився у Великобританії.
Він вирішував і інші завдання. З ними він теж впорався.
Політ очільника військової стратегічної розвідки у Великобританію - це нечувана довіра з боку Сталіна. 4 липня 1941 року було заарештовано командувача Західним фронтом генерала армії Павлова. Саме цього дня Сталін призначив Голікова головою радянської військової місії. 6 липня було заарештовано все керівництво Західного фронту, включаючи начальників Військторгу та ветеринарної лабораторії. Цього дня Голіков вилетів з Москви до Архангельська, щоб далі летіти в Лондон.
Після повернення з Лондона Голіков командував арміями і фронтами, знову був начальником військової розвідки, яка до того моменту отримала своє горде ім'я ГРУ. А в березні 1943 року генерал-полковник Голіков був призначений на ключову посаду заступника народного комісара оборони з кадрів. Народним комісаром оборони, як ми пам'ятаємо, був Сталін. Маленков розставляв кадри в масштабі держави, Голіков - в масштабі Червоної Армії.
За що така довіра?
За те, що, допустивши одну помилку, Голіков її тут же виправив.
Після війни Голіков став генералом армії, а потім і Маршалом Радянського Союзу.
Безперечно, була доповідь «Варіанти бойових дій німецької армії проти СРСР» від 20 березня 1941 року. Так, Голіков зробив неправильні висновки.
Однак після цього були інші доповіді, в яких Голіков правильно оцінював обстановку.
Вже 4 квітня Голіков направив Сталіну, Молотову, Ворошилову, Тимошенку, Жукову, Берії, Кузнєцову та іншим вищим керівникам Радянського Союзу і Червоної Армії спецповідомлення про посилення угруповання німецьких військ на кордоні СРСР (ЦАМО РФ, опис 7237, справа 2, аркуші 84-86 ). На цей раз Голіков не робив ніяких висновків. Голі факти. Без коментарів. І якщо Голіков зіпсував свою доповідь 20 березня неправильними висновками, то нову картину від 4 квітня він нічим не псував. Він змалював обстановку як вона є, без коментарів. Факти самі казали за себе. Голіков надав можливість вождям країни і Червоної Армії самостійно робити висновки. Таку можливість мав і найбільший стратег усіх часів і народів. На цей раз неправильні висновки Голікова не могли збити Жукова з пантелику. Він мав можливість самостійно оцінити обстановку. Але Жуков чомусь ніяких висновків не робив.
16 квітня генерал-лейтенант Голіков направив керівництву спецповідомлення про перекидання німецьких військ у прикордонну смугу. Розсилання на вісім адрес: Сталіну, Молотову, Ворошилову, Тимошенку, Берії, Кузнєцову, Жукову, Жданову (ЦАМО РФ, опис 7237, справа 2, аркуші 89-91). У цьому спецповідомленні йшлося про те, що на території окупованої Німеччиною Польщі заборонений проїзд цивільних осіб залізницею. Вже одне це мало насторожити керівників Радянського Союзу. І якщо дурний Сталін нічого не розумів, то наймудріший Жуков мав збагнути: німці щось затівають. Залізниці їм для чогось потрібні.
Жуков міг би в даному випадку і не думати своєю головою, бо Голіков повідомив причину змін, що відбуваються на польських залізничних лініях: німецькі війська через польську територію, крім іншого, підвезли до радянських кордонів 6995 вагонів боєприпасів та 993 цистерни пально-мастильних матеріалів. Голіков повідомляв не голі цифри, а давав розгорнуту картину з точним аналізом: от 16 основних залізничних вузлів, куди прибувають вагони з пально-мастильними матеріалами та боєприпасами. На станцію Острів - 4000 вагонів снарядів і 342 вагони ПММ; Сідлець - 1640 вагонів зі снарядами і 30 вагонів ПММ; Замостя - 236 вагонів ПММ...
До доповіді прикладена карта. Одного погляду на неї достатньо, щоб усвідомити, де зосереджені запаси снарядів і де ПММ. З цього можна було робити висновки про наміри і плани німецького командування.
Але Голіков і на цьому не зупинився. Він доповідав у тому ж спецповідомленні, що німецьке командування перекинуло до радянських кордонів полк парашутистів і зосередило в цих же районах 17 тисяч озброєних українських націоналістів. Жукову слід було б задуматися: а це навіщо?
Голіков продовжував: йде зосередження переправних засобів, понтонів і розбірних дерев'яних мостів біля прикордонних річок, у тому числі на північ від Бреста і за 15 і 20 кілометрів на південний схід від Бреста.
Це спецповідомлення Голіков не зіпсував неправильними висновками. Висновок простий, як правда: «Триває перекидання військ, накопичення боєприпасів і пального на кордоні з СРСР».
26 квітня на ті ж адреси Голіков направив спецповідомлення «Про розподіл збройних сил Німеччини за театрами і фронтами бойових дій за станом на 25.04.41 р.».
Повідомлення починається так: «Масові перекидання німецьких військ з глибинних районів Німеччини та окупованих країн Західної Європи тривають безперервно». А завершується фразою: «За наявними даними, з 1 квітня німецьке командування приступило до формування до 40 дивізій, що вимагає додаткової перевірки». У цьому спецповідомленні все правильно. Ніяких неправильних висновків Голікова воно не містило.
5 травня Голіков направив на десять адрес спецповідомлення «Про угруповання німецьких військ на сході і південному сході» (ЦАМО РФ, опис 7237, справа 2, аркуші 97-102). Серед тих, хто отримав цей документ, як завжди, Сталін, Молотов, Берія, Тимошенко, Жуков... Голіков знову повідомив про посилення угруповання німецьких військ, докладно доповів, куди і які дивізії перекидаються. До цього додав, що у Словаччині, Польщі, Румунії ведеться будівництво других колій на залізничних магістралях стратегічного значення, які йдуть із заходу на схід. Голіков ясно і чітко заявляв, що розширюється мережа аеродромів і посадкових майданчиків у прикордонних районах. «По всьому кордону, починаючи від Балтійського моря до Угорщини, йде виселення з прикордонної зони населення... Здійснюються посилені рекогносцирування німецькими офіцерами нашого кордону...»
В мемуарах Жукова не шукайте згадок про ці спецповідомлення РУ ГШ.
Бо вони повністю виправдовують Голікова.
Бо вони - звинувачення Жукову.
Не треба думати, що Голіков викладав голу інформацію без усяких висновків. У травні 1941 року він круто змінив свою позицію.
«Через деякий час Голіков, мабуть, зрозумів, яку серйозну помилку допустив 20 березня 1941 року. Через місяць, коли в Розвідуправління надійшли нові незаперечні докази про підготовку німців до війни проти СРСР, Голіков діяв інакше. 9 травня 1941 року начальник військової розвідки доповідав наркому оборони СРСР С.К. Тимошенку і начальнику Генерального штабу Г.К. Жукову матеріали, підготовлені військовим аташе СРСР у Берліні генерал-майором В. Тупиковом. У цій доповіді, яка називалася "Про плани німецького нападу на СРСР", давалася об'єктивна оцінка угрупованню німецьких військ і вказувалися напрямки їх ударів при нападі на СРСР. Були й інші важливі спецповідомлення військової розвідки вищому військово-політичному керівництву країни» («Красная звезда», 3 листопада 2001 р.).
За спецповідомленням від 9 травня йде спецповідомлення від 15 травня «Про розподіл збройних сил за театрами і фронтами бойових дій за станом на 15.05.41 р.» (ЦАМО РФ, опис 7237, справа 2, аркуші 109-113). І причепитися неможливо. Все тут правильно.
Серед іншого в цьому спецповідомленні написано наступне: «У прикордонній зоні з СРСР. Загальна кількість німецьких військ проти СРСР досягає 114-119 дивізій... З них піхотних - 82-87, гірських - 6, танкових - 13, моторизованих - 12, кавалерійська - 1». Далі йде перерахування змін на Варшавському і Краківському напрямках, у Східній Прусії, Словаччині і т.д.
Якщо оцінити цю доповідь з висоти нашого сучасного знання, то доводиться визнати: точність майже неймовірна. Невелика розпливчастість у відомостях про піхотні дивізії тому, що деякі з них були в той момент у дорозі. Не було впевненості, куди вони повернуть, де осядуть.
У цьому документі зроблено простий висновок: посилення триває. І названі райони, де саме. Підписано Голіков. І вказане розсилання - 13 вищих керівників Радянського Союзу і Червоної Армії: Сталін, Молотов, Ворошилов, Тимошенко, Берія, Кузнєцов, Жданов, і всі заступники наркома оборони: Жуков, Будьонний, Шапошников, Кулик, Мерецков, Запорожець.
І якщо документ військової розвідки від 20 березня містив невірні висновки Голікова, то в наступних документах, зокрема в цьому, від 15 травня, невірних висновків не було. Але Жукову зручніше про це не згадувати. Простіше «з усією відповідальністю» оголошувати, що про зосередження німецької армії він нічого не знав. І Тимошенко не знав. І Сталін — теж.
Навіть якщо б ніяких відомостей від розвідки не надходило, то й тоді Генеральному штабу і його наймудрішому начальнику немає і не може бути прощення. Невже вони не бачили, що коїться? Польща, Данія, Норвегія, Бельгія, Голландія, Франція, Югославія, Греція... І скрізь за єдиним сценарієм: порушення всіх договорів, раптовий удар по аеродромах, стрімкий ривок танкових дивізій до столиці. Над цим повторюваним сценарієм нашим великим стратегам слід було б задуматися. І хоча б авіацію свою біля кордонів не тримати.
Між тим Голіков бив тривогу.
Особливо слід відзначити його спецповідомлення «Про підготовку Румунії до війни» від 5 червня 1941 року (ЦАМО РФ, опис 7237, справа 2, аркуші 117-119). Воно починається фразою: «Румунська армія приводиться в бойову готовність». А завершується так: «Офіцери румунського генштабу наполегливо стверджують, що, за неофіційною заявою Антонеску, війна між Румунією та СРСР повинна скоро розпочатися». Все в цьому повідомленні правильно. І знову тут ні до чого прискіпатися. І знову в числі одержувачів - Жуков. І знову Жуков забуває згадати про це й інші подібні повідомлення у своїй «найправдивішій книжці». Причепитися ні до чого, тому Жуков про них і не пам'ятає.
А Голіков не вгамовувався. Голіков бив в усі дзвони. Спецповідомлення «Про військові приготування Румунії» від 7 червня 1941 наводжу повністю:
«Мобілізація в Румунії підтверджується багатьма джерелами. Призиваються вікові контингенти від 19 до 42 років. Виклик проводиться телеграмами. Одночасно мобілізується кінський склад і обози.
В результаті мобілізації румунська армія буде доведена до одного мільйона осіб і зможе розгорнути до 30 дивізій.
Залізниці, скоротивши пасажирський і звичайний товарний рух, виконують перевезення в Молдавію і Північну Добруджу німецьких військ, що йдуть з Югославії та Болгарії, а також озброєння (артилерія, танки, прожектори і т.д.) і спорядження.
Що стосується самої Німеччини, то там з 4 червня поновилися інтенсивні перевезення залізницею і автострадами через Кюстрін і Франкфурт (обидва пункти на р. Одер східніше Берліна) на схід.
Перевозиться людський склад, танки, важка, зенітна і польова артилерія, автотранспорт, прожектори та інше.
Район Познань становить собою буквально військовий табір.
Одночасно з цим спостерігається подальше посилення німецьких військ на кордоні за рахунок відтягнення ряду з’єднань через Віслу, так, 168-а і 111-а пд з району Кульци - в напрямку Ярослав. В Холі прибула сто вісімдесят третього пд, а з району Холі пересунулася безпосередньо до кордону 62-а пд.
Висновок:
Враховуючи відповідним чином румунську мобілізацію, як засіб подальшого посилення німецького правого флангу в Європі, особливу увагу необхідно приділити триваючому посиленню німецьких військ на території Польщі.
Начальник Розвідувального управління Генштабу
Червоної Армії генерал-лейтенант Голіков.
Розсилання: Сталіну, Молотову, Ворошилову, Тимошенку, Жданову, Малєнкову, Жукову, Кузнєцову, Берії».
Документ кричущий. Радянські керівники знали: мобілізація - це війна. І якщо уряд Румунії наважився на мобілізацію, то скасувати це рішення вже не можна. Далі - війна. Але не міг же уряд Румунії прийняти рішення про самостійну війну проти Радянського Союзу. Мабуть, таке ж рішення прийнято і в Німеччині.
Заперечать: але ж Голіков нічого не повідомляє про мобілізацію в Німеччині!
А йому й не треба про це повідомляти. Німецька армія давно мобілізована, і радянські керівники знають про це без Голікова. Ось саме тому Голіков пише, що мобілізація румунської армії - це всього лише посилення правого флангу угруповання німецьких військ. І величезними буквами додає: Особлива увага - на перекидання вже відмобілізованих німецьких військ до Польщі.
Жуков повинен був не тільки читати спецповідомлення Голікова, а й сам направляти доповіді Сталіну. При цьому він неминуче повинен був користуватися даними Розвідувального управління Генерального штабу.
Один з документів, підписаний Жуковом, опублікував письменник Карпов. 15 травня 1941 року Тимошенко і Жуков направили Сталіну документ, який починається аналізом обстановки: «На кордонах Радянського Союзу, станом на 15.05. 41 р., зосереджено до 86 піхотних, 13 танкових, 12 моторизованих і 1 кавалерійська дивізії, а всього до 112 дивізій... Враховуючи, що Німеччина в даний час тримає свою армію відмобілізуваною, з розгорнутими тилами, вона має можливість випередити нас у розгортанні і завдати раптового удару...»У цьому документі на двох сторінках розписані кількість німецьких військ, райони їх зосередження і ймовірні наміри. У принципі все, що Голіков повідомив Жукову, Жуков переписав у свою доповідь для Сталіна.
Іншими словами, Жуков точно знав, що діялося по той бік кордону. Це знання підтверджено документом, який Жуков не тільки підписав, але й сам склав.
Письменник Карпов у захваті: який аналіз! Як ясно Жуков розумів ситуацію!
А в мемуарах Жуков «з усією відповідальністю» заявив, що він поняття не мав про зосередження німецьких військ. І той же письменник Карпов жуковське творіння називає «найправдивішою книжкою про війну».
З одного боку, Жуков все знав і все бачив, отже - геній. І в той же час Жуков нічого не знав, оскільки Голіков йому нібито не підкорявся і нічого не доповідав. Знову Жуков у геніях значиться.
Висновок простий: Жукову можна було заявляти все, що завгодно, обливати брудом усіх навколишніх і вигороджувати себе. Письменник Карпов будь-які заяви Жукова все одно зарахує до геніальних творінь
Навіть у тих випадках, коли стратег сам себе спростовує.
Поведінку Жукова кожен повинен кваліфікувати самостійно. Кожен сам повинен підібрати відповідний термін.
Особисто моя думка, яку нікому не нав'язую: Жуков - негідник. З безлічі повідомлень він вибрав одне, в якому Голіков неправильно оцінив обстановку. На одному ранньому неправильному висновку Голікова Жуков зосередив свій благородний гнів, «забувши» розповісти, що були інші повідомлення. Жуков наколупав, як родзинок з булки, те, що йому подобається, і виставив Голікова на загальне посміховисько: ось він - винуватець катастрофи.
Маршал Радянського Союзу Пилип Іванович Голіков виявився чеснішим і благороднішим за Жукова. Великий стратег поливав Голікова брудом, а Голіков мовчав. Хоча було що заперечити. І якщо Жуков навів одне повідомлення з неправильними висновками, то Голіков міг би навести два десятки пізніших повідомлень з правильними висновками. Але Голіков не став вплутуватися в бій за схемою: дурень - сам дурень. Голіков знав: якщо архіви ніколи не відкриються, то принаймні привідкриються. І все стане на свої місця.
В даному випадку Жуков міг би промовчати. Треба було просто Голікова і його доповіді не згадувати. Адже промовчав він про грандіозні операції 1942 року за участю тисяч танків і літаків, десятків тисяч гармат і мінометів, мільйонних солдатських мас. Ці операції проводив Жуков. І ганебно їх провалив. Валити було ні на кого. Тому Жуков ці операції просто «забув».
Жуков не просто негідник, але негідник дурний. Він не подумав про архіви.
На момент виходу мемуарів Жуков сам себе виправдав, але треба було думати і про те, що рано чи пізно правда все одно вийде на світло і відкриє підлість.
Цей випадок - ще один доказ давно відомого правила: часткова правда гірша за брехню. Бо правдоподібна. Бо підтверджена документом.
Якщо взяти шматочок правди, то виходить, що винен Голіков: не ті висновки зробив. А якщо взяти правду цілком, то виходить, що винен він мінімально, якщо взагалі винен.
А головна вина - на геніальних стратегах, які регулярно отримували достовірні й повні відомості про противника і правильні висновки розвідки, але нічого не зробили для порятунку країни.
Повернемося до заяв Жукова про те, що на бойових товаришів він доносів не писав. Але ось вам зворотний приклад. У мирний час, коли ніхто за язик не тягнув, Маршал Радянського Союзу Жуков написав мерзенний пасквіль на Маршала Радянського Союзу Голікова, свого бойового товариша, свого колишнього заступника на посаді начальника Генерального штабу. Жуков обмовив Голікова перед усім світом, бо його мемуари за наказом Брежнєва, Суслова, Гречка публікували по всій планеті, перекладали на всі мислимі мови. Платна луб’янська агентура в безлічі телепередач, статей і книжок таврувала Голікова як «дезінформатора» і винуватця розгрому.
Жуков обливав брудом Голікова, знаючи, що Голіков правий, що Голіков живий, що Голікову є що заперечити.