Беру свої слова назад

– 1 -

Чому ж із «найправдивішої книжки про війну» ми дізнаємося про фантастичну поїздку? Чому в мемуарах чесного полководця міститься те, чого не могло бути?

Для відповіді на ці питання ми повинні прочитати Директиву No 3, яку командувачі військами фронтів отримали під кінець дня 22 червня 1941 року, яку Жуков підписав, як він каже, не дивлячись, але яку забув опублікувати в своїй книжці.

Ось вона:

– 2 -

Якщо вас б'ють сокирою по голові, то треба відскочити. У крайньому випадку - чимось прикритися. В нашому випадку - якщо противник завдає страшного удару по Червоній Армії, то треба відійти, нехай удар піде в порожнечу. В крайньому випадку - прикритися від удару, тобто стати в оборону.

Рано вранці 22 червня Гітлер завдав нищівного удару по черепу Червоної Армії і розкроїв його. Червона Армія не відскочила і не прикрилася. Бо їй було заборонено будь-що робити. Бо руки її й ноги були пов'язані Директивою No 1.

Вранці 22 червня військам за підписами Тимошенка, Маленкова і Жукова була направлена Директива No 2. Все про неї - в книжці «Тінь перемоги». У цій директиві теж не було ні єдиного слова ні про оборону, ні про відхід. Червоній Армії знову не наказували нічого, що могло б уберегти її від ганебного розгрому.

Були всі підстави вважати, що 23 червня по розкроєній голові Червоної Армії Гітлер завдасть повторний удар все тією ж сокирою. І хоча б тепер треба було віддати наказ Червоній Армії відскочити або хоча б прикритися, тобто почати відхід або хоча б стати в оборону. Замість цього пізнього вечора 22 червня війська отримали Директиву No 3. І знову в ній нічого про те, щоб ухилитися від удару. І нічого про те, щоб захиститися. Замість цього Червоній Армії був відданий наказ розмахнутися...

Якщо ви спливаєте кров'ю, якщо ваш череп по самі вуха розколотий попереднім ударом свистячого колуна, то розмаху й удару у вас все одно не вийде. Якщо ви розмахувались у момент, коли вас повторно б'ють, ви відкриті та вразливі.

Позаду Червоної армії два кинутих пояси укріплених районів. Але Директива No 3 не згадує про них і не ставить військам завдання сховатись у цих районах. Позаду Червоної Армії сотні й тисячі річок. Кожна з них - природний рубіж оборони, яким легко прикритися від удару, який легко утримувати, через який противнику важко наносити удар. Але Директива No 3 не ставить завдання військам стримати удар, використовуючи численні водні рубежі.

Червона Армія за одну ніч могла б викопати окопи та траншеї й зустріти удари ворога вогнем з місця. Але й цього їй не дозволили зробити. Вперед! Тільки вперед! На Сувалки! На Люблін! Забезпечити себе з краківського напрямку!

– 3 -

Навіть офіційна (і брехлива) «Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. 1941-1945 »(Т. 2. С. 30) і та змушена визнати, що директива була нездійсненною, а тому згубною: «Директива вимагала від військ перейти на головних напрямках до наступальних дій з метою розгрому ударних угруповань ворога і перенесення бойових дій на його територію... Цей задум був нереальний, тому що він не враховував стану й можливості військ, яким ці завдання треба було виконати. Важко навіть уявити, щоб залучені для операції війська могли в такий короткий термін зосередитися на намічених напрямках і організовано нанести масовані удари по ворогу... Понесені втрати, розладнане управління військами та незадовільно організована робота оперативного тилу створювали непереборні труднощі для проведення великих наступальних операцій на глибину 100-150 кілометрів, як цього вимагала директива... Через обмеженість часу удари готувалися наспіх і не були достатньо продумані й забезпечені. Наша авіація, яка зазнала великих втрат, не змогла надійно прикрити свої війська від нальотів ворожих бомбардувальників, тому, коли танкові й моторизовані дивізії механізованих корпусів висувалися на рубежі розгортання, вони піддавалися масованим ударам з повітря і понесли великі втрати. Дуже важко виявилося організувати артилерійське забезпечення наступу. Артилерія механізованих корпусів і загальновійськових з'єднань, що відчувала гостру нестачу в засобах тяги, не мала можливості швидко зосереджувати свої зусилля на вирішальних напрямках. Наші загальновійськові з'єднання, не забезпечені автотранспортом, теж не змогли своєчасно вийти в призначені їм райони. Все це в кінцевому підсумку призвело до того, що наступальні дії радянських військ у смузі Північно-Західного та Західного фронтів, зроблені 23-25 червня відповідно до Директиви No 3, вилились у погано організовані й не узгоджені між собою контрудари механізованих з'єднань. Оперативний результат контрударів, незважаючи на самовіддані дії військ, був незначний, а понесені втрати дуже великі... Спроби командування Північно-Західного фронту здійснити фланговий контрудар по військах 4-ї німецької танкової групи з району на північний захід від Каунаса закінчилися невдачею...» І т.д. і т.д.

У цьому уривку прошу звернути увагу на терміни наступальні дії, великі наступальні операції. І вдруге - наступальні дії.

– 4 -

Якщо ви кидаєте в наступ невелику кількість військ, приміром, сто тисяч, то навіть і в цьому випадку повинні дати на підготовку якийсь час. Ну хоча б - тиждень. Перш за все треба знати, де противник, які його сили, що він робить і що має намір робити. Штабам треба спланувати бойові дії і дати вказівки нижчим. Треба організувати взаємодію і зв'язок. Командирам усіх ступенів треба побувати в районах прийдешніх бойових дій і на місцевості уточнити всі деталі. Інженерам треба розвідати і прокласти маршрути висування військ, штабам спланувати і всебічно організувати рух колон. Особлива робота тиловикам: туди, куди треба, підвезти масу боєприпасів. Та не просто так, а ось сюди - снаряди для 122-мм гаубиць, сюди - для протитанкових гармат, сюди і сюди - гвинтівкові патрони, а туди - снаряди для 37-мм зенітних гармат. Треба розгорнути госпітальну базу. Треба організувати водопостачання. Треба в заздалегідь підготовлених місцях зосередити запаси паливно-мастильних матеріалів. Не забути пункти збору та ремонту пошкоджених машин. Треба забезпечити війська картами. І ще треба зробити безліч важливих справ, кожна з яких при недостатній до неї увазі може привести до провалу всього грандіозного задуму. Найголовніше - треба війська підтягнути до районів бойових дій. Щоб не вийшло - одні вже в бій кинулись, а інші ще не підтягнулися. Та й не дуже це розумно війська з ходу в бій кидати. Дайте солдату після походів і переходів перед боєм хоч 15 хвилин передиху.

А в нашого великого стратега все навпаки. Війська були підняті по тривозі рано вранці 22 червня. У них при собі тільки те, що встигли захопити. У одних немає зброї, в інших - боєприпасів. Треті виявилися без ремонтних частин. Практично всі - без саперів. Всі саперні частини були до німецького вторгнення перекинуті на самі західні кордони, де в перші дні загинули або були захоплені. Практично всі корпуси та дивізії виявилися без зенітної артилерії. Полки й дивізії перемішалися. Командири без солдатів, солдати без командирів. Штаби втратили управління. Зв'язку немає. Весь день їх била ворожа артилерія й авіація. Їх душили танками і розстрілювали з далеких і ближніх дистанцій. Дайте ж їм хоча б ніч себе в порядок привести. Дайте солдатам вмитися. Нагодуйте їх! Дайте їм води. Дозвольте їм поспати хоча б по 30 хвилин. Дайте танкістам час дозаправити танки, поповнити боєкомплект, перевірити техніку. Але ні! У ніч на 23 червня Директива No 3 кинула в наступ мільйонні маси військ. Всім вперед! Не ївши і не спавши! Поранених кинути на дорогах і лісових галявинах! Марширувати всю ніч! На світанку - в бій! Не знаючи, де противник! Не маючи карт районів майбутніх боїв! Не розвідавши маршрутів та районів введення в бою! Не підготувавши ні зв'язку, ні взаємодії! Не маючи ніяких планів! Не маючи з собою ніяких запасів: ні снарядів, ні патронів, ні пально-мастильних матеріалів. Без повітряної розвідки і без прикриття з повітря.

Якщо немає засобів тяги для артилерії, став її в оборону. Якщо немає автотранспорту для перевезення піхоти і всього необхідного для ведення боїв, став піхоту в оборону, та ближче до артилерії і до тих місць, де зосереджені стратегічні запаси. Але нічого цього не було зроблено.

До ранку 23 червня колони піхоти, змучені і смертельно втомлені після нескінченних маршів, далеко відстали від танків. Люди не спали по 24 години й більше. І нічого не їли. Артилерія або відстала від танків, або залишилася на своїх місцях. Танкові колони без піхоти, без артилерії, без прикриття авіацією нескінченними валками рвалися до кордонів. А їх безкарно бомбили і розстрілювали з повітря. На рубежах вступу в бій радянські танкові дивізії опинилися без палива. І стали. Тисячі танків, які країна, недоїдаючи, будувала роками, були покинуті в лічені дні. Десятки тисяч підготовлених танкістів опинилися в полоні. Після них у танкових військах воювали люди майже без підготовки...

Піхоту без танків і артилерії (і без боєприпасів) також безкарно розстрілювала німецька авіація.

Артилерія без прикриття піхоти і танків взагалі беззахисна ...

23 червня Червона Армія отримала повторний дробильний удар по тому ж уже проламаному черепу. І пішло, і поїхало... Кадрова Червона Армія загинула і була взята в полон...

– 5 -

«Красная звезда» (24 липня 2001 р.) називає причини, які спричинили за собою розгром надпотужного радянського Західного фронту. У числі причин: «Відсутність у фронту резервів і оборонного рубежу по річці Щара і зняття з нього військ в ніч з першого на другий день війни, внаслідок чого противник, безперешкодно зайнявши його, створив умови для оточення військ 3-ї та 10-ї армій , запізніле зайняття рубежів УРів вздовж старого держкордону військами 13-ої армії».

Іншими словами, 22 червня треба було віддати наказ військам стати в оборону позаду річок, а військам 13-ї армії, яка перебувала у другому ешелоні Західного фронту, негайно займати покинуті укріплені райони вздовж старого державного кордону. Замість цього війська отримали наказ: Без підготовки - вперед! Ура! Даєш Сувалки!

І «Красная звезда» визначила винуватця. Вона наводить думку генерал-полковника В.І. Кузнєцова, який у той момент був генерал-лейтенантом, командувачем 3-ї армії Західного фронту: «Кузнєцов повідомив, що вважав невірною вказівку Кулика про організацію 24 червня контрудару частинами армії в загальному напрямку на Гродно-Сувалки з метою забезпечення з півночі ударної групи фронту у складі 10-ї армії і мехкорпусу Хацкелевича. Справа в тому, що корпус мав тоді пального всього на півтори заправки, авіація фронту була розгромлена, фланги фронту відкриті».

Отже, «Красная звезда» в усьому винуватить Маршала Радянського Союзу Г.І. Кулика, це нібито він віддавав накази на проведення самогубного наступу.

Але цей номер у товаришів з «Красная звезда» не пройде. Маршал Радянського Союзу Кулик Григорій Іванович дурну Директиву No 3 не підписував. Під цією злочинною директивою, яка занапастила Червону Армію і весь Радянський Союз, стоять три підписи. У тому числі й підпис Жукова.

– 6 -

Цікаво, як сам Жуков оцінює цей документ і кого звинувачує.

«Слід вказати ще на одну помилку, допущену Головним Командуванням і Генштабом, про яку я вже частково казав. Мова йде про контрнаступ згідно з Директивою No 3 від 22.6.41 року. Ставлячи завдання на контрнаступ, Ставка Головного Командування не знала реальної обстановки, що склалася під кінець 22 червня. Не знало обстановки й командування фронтів. У своєму рішенні Головне Командування виходило не з аналізу реальної обстановки й обґрунтованих розрахунків, а з інтуїції і прагнення до активності без урахування можливостей військ, чого в жодному разі не можна робити у відповідальні моменти збройної боротьби» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 264).

Мене знову і знову вражає неповторна відчуженість Жукова: це все вони, Ставка Головного Командування і Генштаб, допустили непрощенні помилки. А сам геніальний начальник Генерального штабу, який директиву підписав, тут зовсім ні при чому. І Жуков тут же вичитує Ставці Головного Командування і Генеральному штабу: не можна так, дорогі товариші! Не можна! У відповідальні моменти збройної боротьби треба діяти інакше!

Тим часом немає чого звинувачувати «Ставку Головного Командування» за директиви, віддані 22 червня, бо зазначена Ставка була створена 23 червня. І сам Жуков нам про це повідомив.

Головним же автором Директиви No 3 Жуков виставляє Сталіна. Сталін нібито, не питаючи порад у великого полководця, все сам вирішив і наказав поставити підпис Жукова... Хоча сам Жуков розповідає, що 22 червня бачив Сталіна розгубленим і пригніченим. Але розгублена і пригнічена людина, яка не знає, що робити і що здійснити, не може бути наполегливою.

Але головне навіть не в цьому.

Жуков розповідає нам про якийсь контрнаступ, хоча в Директиві No 3 немає такого терміну. Ні про який контрнаступ тоді мова не йшла. І навіть офіційна «Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. 1941-1945» змушена визнати, що війська кинули не в контрнаступ, а в наступ, який потім вилився в невдалі контрудари. Іншими словами: задум був один, а результат інший. А Жуков каже про те, що спочатку задумувався контрнаступ.

Чи велика різниця?

Велика.

«Контрнаступ - перехід від оборони в рішучий наступ з метою остаточного розгрому наступаючого противника, ослабленого в попередніх боях і без здатності до розвитку успішного наступу. Контрнаступ на відміну від звичайного наступу готується в ході оборонних боїв і битв, коли оборонці в максимальному ступені виснажили і знекровили наступаючого ворога» (Короткий словник оперативно-тактичних і загальновійськова слів (термінів). М., 1958. С. 142).

Офіційний варіант історії, як ми бачили вище, каже не про контрнаступ, а про наступ. І тільки з книжки Жукова можна дізнатися, що військам було поставлене завдання саме на контрнаступ. Сенс брехні Жукова ось до чого зводиться. Термін «контрнаступ» передбачає відповідні дії. Але їх не було. Командування Червоної Армії кинуло Північно-Західний, Західний і Південно-Західний фронти в наступ на територію противника, намагаючись діяти за передвоєнними наступальними планами (бо інших не було). Обидва агресори, і червоний, і коричневий, наступали одночасно. Але у Гітлера була перевага: він рубанув першим. І ще: радянський наступ готувався на початок липня 1941 року. А його наказали розпочати 23 червня. Але в самий останній момент перед будь-якою грандіозною дією існує момент повної неготовності. За годину до фінального матчу всі хокеїсти - в роздягальні без штанів. За день до весілля - суєта, метушня, столи не накриті, а пиріжки ще пекти не починали. За два тижні до раптового удару по противнику мільйонні маси військ - у вагонах, на дорогах або в прикордонних лісах, мільйони тон боєприпасів, палива, запасних частин - у дорозі, системи зв'язку мирного часу вже не діють, а системи зв'язку військового часу ще не діють , штаби вже таємно знялися з місць постійної дислокації, але ще не розгорнулися повністю на командних пунктах воєнного часу, машини - в останньому ремонті, танкові двигуни розібрані, йде налагодження, підгонка, доведення.

Гітлер застав Червону Армію точнісінько так, як убивцю застають в останній момент перед злочином. Коли глушник, затвор, магазин, набої розкладені на столі. Коли в дулі шомпол з тугою ганчіркою.

– 7 -

Використовуючи брехливий, недоречний в даному випадку термін «контрнаступ», Жуков намагається створити ілюзію того, що дії Червоної Армії були відповіддю на напад. Але відповіддю на вторгнення Гітлера в тій ситуації могли бути тільки оборонні дії більшої частини радянських військ на головних напрямках у сполученні з контрударами меншої частини військ. І тільки вимотавши і знекровивши противника, головним силам можна було йти вперед на Варшаву, Берлін, Відень, Бухарест і Париж. Ось це й було б справжнім контрнаступом.

Але противник не був виснажений і знекровлений у попередніх боях, не був позбавлений можливості наступати. Така спроба не робилась і першими директивами Верховного командування не передбачалася. Червону Армію кинули не в контрнаступ, попередньо вимотавши противника обороною, а в звичайний наступ, яий вилився в неорганізовані зустрічні битви.

Але знову в Жукова натовп захисників. Придумали вони ось який фінт: не готували ми удар по Німеччині! За жуковським задумом, противника слід було швиденько зупинити, викинути з нашої території і тут же перейти в рішучий наступ на ворожій землі! Ось сольний виступ на цю тему маршала бронетанкових військ О. Лосика: «Так, у той час дійсно панували неправильні уявлення про характер оборонних операцій у початковому періоді війни. Ці операції бачилися короткочасними, всього лише попередніми до рішучого наступу. Але тільки людина, здатна на грубі перетримки, домисли і фальсифікації, може видавати такого роду стратегічні помилки за підготовку попереджувальних превентивних ударів» («Красная звезда», 21 листопада 2000 р.).

Для нетямких: це камінчики в мій город.

Доводиться відповідати.

Товаришу маршале бронетанкових військ, де ж вони - короткочасні оборонні операції? Якщо Жуков їх задумував, чому ж не віддав наказ на їх проведення? Чому ж - з місця в галоп? Чому військам із самого початку він віддавав накази на наступ, на захоплення міст на чужій території? Про захоплення Сувалок і Любліна стратег розпорядився, і про варшавський і краківський напрямки теж, а про оборону Бреста, Гродно, Мінська, Кобрина, Слоніма, Львова, Вільнюса, Лієпаї - ні слова, ні натяку.

І мені говорять, що повноважень йому не вистачило.

Виходить, на захоплення чужих міст повноваження були, а на захист рідної землі - не було.