Беру свої слова назад

– 1 -

21 червня 1941 року Сталін затвердив рішення про створення фронтів: Північного, Північно-Західного, Західного, Південно-Західного і Південного. П'ять фронтів разом з трьома флотами склали Перший стратегічний ешелон Червоної Армії.

Центром стратегічної побудови був Західний фронт. Після поділу Польщі восени 1939 року кордон між Німеччиною і Радянським Союзом став хвилястим. «Хвилі» вийшли досить крутими. У Західній Білорусії в районі Білостока кордон вигинався крутою дугою в бік Німеччини. Білостоцький виступ глибоко врізався в окуповану Німеччиною територію. Ось саме в цьому виступі й були зосереджені головні сили Західного фронту.

Білостоцький виступ - це радянський клин, глибоко вбитий в тіло підкореної Гітлером Польщі. На вістрі клина перебувала надпотужна 10-а армія Західного фронту. Армією командував генерал-майор К.Д. Голубєв. Нічого рівного цій армії в той час не було ні в Гітлера, ні в Рузвельта, ні в Черчіля, ні в японського імператора.

У складі 10-ї армії було п'ять корпусів: два механізованих (6-й і 13-й), один кавалерійський (6-й) і два стрілецьких (1-й і 5-й). Крім того, у складі 10-ї армії - 66-й укріплений район, 155-а стрілецька і 9-а змішана авіаційна дивізії. Загальна кількість дивізій у 10-й армії: танкових - 4, моторизованих - 2, стрілецьких - 6, кавалерійських - 2, авіаційних - 1, укріплений район - 1.

Про міць 10-ї армії можна судити за такими деталями. У 9-ї авіаційної дивізії було 435 одних тільки винищувачів. Застарілих, кажуть комуністи. Зовсім ні.

41-й винищувально-авіаційний полк (вап) цієї дивізії мав 100 МіГ-3 і 19 І-15біс.

124-й вап - 78 МіГ-3 і 29 І-16.

126-й вап - 68 МіГ-3 і 23 І-16.

129-й вап - 57 МіГ-3 і 61 І-16.

Командував 9-ю авіаційною дивізією досвідчений ас, Герой Радянського Союзу генерал-майор авіації А.С. Черних. Геройське звання отримав в Іспанії.

Після розгрому 22 червня в ході всієї війни жодна авіаційна дивізія не мала такої кількості літаків. Рідко який авіаційний корпус такою кількістю міг похвалитися. Бувало, що й повітряна армія стільки не мала.

Не слід скидати з рахунку 6-й кавалерійський корпус 10-ї армії. У його складі, крім усього іншого, було 112 танків. Радянська кавалерія 1941 року була не гусарського типу, а драгунського. Це не рубаки з шаблями, а посаджена на коней піхота: рухатися - на конях, бій вести - в піших бойових порядках. На відміну від піхоти кавалерія такого типу володіла величезною вогневою міццю, бо була насичена й навіть перенасичена кулеметами і могла мати з собою набагато більший запас боєприпасів. За швидкістю пересування в маневровій війні кавалерія різко перевершувала піхоту, а за прохідністю - танкові війська. У разі раптового радянського нападу кавалерія становила собою грізну силу. Діючи слідом за масами танків, завдаючи удари на відкритих незахищених флангах, рухаючись по важкопрохідній місцевості поза дорогами, в лісах, на болотистій місцевості, кавалерія могла пройти там, де не могли пройти танки. І зробити це вона могла набагато швидше за піхоту.

До речі, на тому боці, в танковій групі Ґудеріана, була одна кавалерійська дивізія. Танків у її складі, правда, не було, однак, діючи навіть без танків, на тій же місцевості вона показала себе найкращим чином. Німецьке командування, вивчаючи досвід дій своєї єдиної кавалерійської дивізії, дійшло до висновку про недооцінку ролі кавалерії в сучасній війні та прийняло рішення про термінове формування кавалерійських дивізій у Вермахті та військах СС.

На радянському боці у складі 10-ї армії перебувала не дивізія, а кавалерійський корпус з танками.

Величезну силу становили обидва повністю вкомплектовані стрілецькі корпуси 10-ї армії. Загальна кількість полків у 1-му стрілецькому корпусі - 6 стрілецьких і 6 артилерійських. У 5-му стрілецькому корпусі - 9 стрілецьких і 8 артилерійських. По суті, ці корпуси були не стрілецькими, а стрілецько-артилерійськими.

Краса і гордість 10-ї армії - 6-й механізований корпус. У його складі - 1021 танк, 229 бронеавтомобілів, у тому числі 127 тяжких гарматних БА-10, 163 міномети, 76 гаубиць калібром 122-152-мм, 24 польові, 36 протитанкових і 36 зенітних гармат (ВІЖ. 1989. No 4 С. 25). Загалом танків - 114 КВ і 238 Т-34. Важкі гарматні бронеавтомобілі БА-10 могли успішно боротися з будь-якими німецькими танками того часу. Їх гармати пробивали в лоб будь-який ворожий танк. Жодного механізованого корпусу такої потуги не мав ніхто в світі ні на початку, ні в ході, ні в кінці Другої світової війни.

В Гітлера для нападу на Радянський Союз усі бронетанкові війська були зведені в чотири танкові групи, по кілька корпусів у кожній групі. Але жодна з німецьких танкових груп не могла зрівнятися з 6-м механізованим корпусом 10-ї армії. 352 новітні танки КВ та Т-34 у складі 6-го мехкорпусу робили його не тільки сильнішим за будь-яку з чотирьох німецьких танкових груп, але й сильнішим за всі німецькі бронетанкові війська, разом узяті. І навіть не так: 6-й мехкорпус 10-ї армії за своєю потужністю перевершував усі танкові війська всіх країн світу, разом узяті.

До речі сказати, в 1945 році основною ударною силою Червоної Армії на Далекому Сході була 6-а гвардійська танкова армія. Танків в ній було менше, ніж у 6-му мехкорпусі в 1941 році, - 1019. Цієї кількості вистачило для нанесення нищівного удару по японських військах у Маньчжурії. Розгром японських військ в 1945 році - найблискучіша, найстрімкіша, найризикованіша і найкрасивіша операція в історії військового мистецтва, - ривок від радянського кордону до океану на 1100 км за 11 днів через безводну пустелю, непрохідний (теоретично) гірський хребет Великий Хінган і рисові поля. Так от, у 6-ї гвардійської танкової армії в серпні 1945 року аж ніяк не всі танки були новітніми. У складі цієї армії було 110 «застарілих» Т-26 і 31 БТ-7.

У 1941 році 6-й мехкорпус 10-ї армії міг цілком зробити щось подібне проти Німеччини, адже ні пустель, ні гірських хребтів, ні рисових полів перед ним на шляху до океану не було.

Заперечують, що все це так, але ось 13-й механізований корпус 10-ї армії був не до кінця вкомплектований: у ньому було «всього лише» 294 танки, 34 бронеавтомобілі, 144 гармати і 148 мінометів. Згоден. Але й одного 6-го мехкорпусу з його непробивними КВ було достатньо для того, щоб проламати німецький фронт, перерізати шляхи постачання, розчавити штаби, розорити тили, перекинути аеродроми. А 13-й мехкорпус - це допоміжна міць. Його можна було поповнити в ході боїв. Так завжди на війні й робилося: якщо є голова і скелет дивізії, корпуси чи армії, то їх швидко доповнюють складовими частинами, що прибувають з тилу. За кілька днів.

– 2 -

Слабкість 10-ї армії лежала зовсім в іншій площині.

Ця армія знаходилася на вістрі клина, врізаного у ворожу територію. Уже в мирний час 10-а армія з трьох боків була оточена німецькими дивізіями. Далеко позаду на її флангах біля основи клину перебували відносно слабкі армії: 3-я генерал-лейтенанта В.І. Кузнєцова правіше, 4-а генерал-майора А.А. Коробкова - лівіше. Позаду 10-ї армії - 13-а армія, але вона - у стадії формування.

Слабкість флангових армій - відносна. Це тільки за радянськими стандартами, тільки в порівнянні з центральною 10-ю армією їх можна вважати слабкими. На прикладі 4-ї армії ми бачили, що для відбиття нападу сил було достатньо. Справа в тому, що сили флангових армій, так само як і центральної 10-ї армії, були зібрані в ударні угруповання, а не розгорнуті уздовж кордону.

Слабкість 10-ї армії була в тому, що її аеродроми були винесені до самого кордону, а на аеродромах - щільними масами новітні літаки МіГ-3. У найслабшому полку - 91 винищувач, включаючи 68 новітніх. В інших полках - більше сотні винищувачів у кожному. Уявіть сто винищувачів на одному льотному полі та підрахуйте, скільки часу потрібно на зліт такого полку з одної злітної смуги. До цього додайте наказ Жукова: на провокації не піддаватися! Не випускайте з уваги: за порушення наказу — розстріл.

Якщо льотчик у повітря не підніметься, йому нічого не загрожує. Якщо підніметься і буде відбивати напад противника, тоді або німець зіб'є, або чекіст після повернення на аеродромі пристрелить. Щоб не кортіло на провокації піддаватися.

Слабкість 10-ї армії полягала в тому, що її дивізії знаходилися біля самого кордону, але не мали права займати оборонні рубежі. Слабкість полягала в тому, що патрони і снаряди були на складах. Під охороною. Слабкість полягала в тому, що в танках за наказом Жукова не дозволялося мати боєкомплект.

10-а армія була підставлена під розгром. Удар був нанесений по її аеродромах, штабах і складах. А удар танками - не по ній, а по флангових арміях - по 3-й і 4-й. Гот і Ґудеріан обійшли 10-у армію з двох боків і замкнули кільце оточення позаду неї.

– 3 -

4-а армія на лівому фланзі Західного фронту була розгромлена 22 червня 1941 року. Але це, як бачимо, не кінець трагедії, а початок. Від воріт країни - Бреста - через Барановичі, Мінськ, Смоленськ на Москву йде головна стратегічна залізнична магістраль. Всі її станції і полустанки були забиті радянськими ешелонами з пальним, боєприпасами, продовольством. Уздовж цієї магістралі наступав Ґудеріан. І брав трофеї. В районі Барановичів, як ми пам'ятаємо, його чекав подарунок - 480 гаубиць-гармат МЛ-20 із запасом снарядів, але без розрахунків і без тяги. Тут не гріх знову згадати й геніального планувальника, і крики про «одну гвинтівку на трьох». Тих, без гвинтівок, якщо такі дійсно були, треба було до гармат ставити. Але геніальний стратег до цього не додумався.

Але не це головне. В районі Барановичів на станції Обуз-Лісна перебував таємний командний пункт Західного фронту. Ґудеріан взяв Барановичі 27 червня. Після цього управління Західним фронтом було остаточно втрачене. Шлях на Мінськ був відкритий. У районі Мінська зустрілися 2-а танкова група Ґудеріана і 3-я танкова група Гота, відрізавши шляхи постачання та відходу. В кільці виявилися надпотужна 10-а армія, залишки й осколки 3-ї, 4-ї та 13-ї армій, кілька окремих корпусів і дивізій, словом - весь Західний фронт. Противником було взято в полон 324 000 радянських солдатів і офіцерів, захоплено 3332 танки і 1809 гармат. Крім того, незліченна кількість автомашин, тракторів, коней, запасних частин, продовольства, інженерного майна, палива, кулеметів, мінометів, гвинтівок і автоматів, боєприпасів, паровозів, вагонів, телефонного кабелю, мільйони пар чобіт, сотні тисяч шинелів і плащ-наметів, десятки госпіталів з повним комплектом медичного майна і багато всього іншого. І це не рахуючи знищених літаків, танків і гармат, спалених штабелів і підірваних сховищ, не рахуючи тих, хто загинув, і тих, які розбіглися по лісах.

Товаришу Сталіну слід було негайно визначити винуватців поразки Західного фронту і зразково їх покарати. В Білорусію терміново вилетів армійський комісар першого рангу Л.З. Мехліс, який у той момент був заступником голови РНК, народним комісаром державного контролю та заступником наркома оборони. Кар'єрний злет він починав як особистий сталінський секретар «з напівтемних справ». Прибувши в Білорусію, Мехліс на трьох аркушах блокнота написав текст телеграми Сталіну. Крім нього, телеграму підписали перший секретар ЦК КП (б) Білорусії П.К. Пономаренко і народний комісар оборони СРСР Маршал Радянського Союзу С.К. Тимошенко, який теж прибув у район подій.

Ось текст телеграми:

Товариш Сталін в той же день затвердив рішення народного комісара державного контролю, народного комісара оборони та першого секретаря ЦК КП (б) Білорусії. Ось сталінська відповідь:

– 4 -

В телеграмах не йде мова про Павлова, оскільки командувач Західного фронту Герой Радянського Союзу генерал армії Павлов Дмитро Григорович був арештований раніше - 4 липня 1941 року. Його розстріляли 22 липня. Разом з ним були розстріляні: начальник штабу Західного фронту генерал-майор В.Є. Климовських, начальник артилерії Західного фронту генерал-лейтенант артилерії Н.А. Клич, начальник зв'язку Західного фронту генерал-майор військ зв'язку А.Т. Григор'єв, командувач 4-ї армії Західного фронту генерал-майор А.А. Коробков, командир 14-го механізованого корпусу генерал-майор С.І. Оборін та інші.

Командувач ВПС Західного фронту генерал-майор авіації І.І. Копець застрелився, тому під сталінську сокиру пішов його заступник генерал-майор авіації А.І. Таюрський.

З усіх перерахованих у телеграмі Мехліса живим залишився лише командир замкнутої у Брестській фортеці 42-ї стрілецької дивізії генерал-майор Лазаренко І.С. Він був засуджений до розстрілу, але вирок пом'якшили. Добре у Сталіна й Жукова було влаштовано: за бездіяльність - розстріл, за будь-які дії - теж. 22 червня 1941 року о 0 годин 30 хвилин у війська була відправлена Директива No 1. Її підписали Тимошенко й Жуков. Директива категорично вимагала: «Жодних інших заходів без особливого розпорядження не проводити». Павлов, Климовських, Таюрський, Копець, Коробков, Лазаренко та всі інші наказ Тимошенка й Жукова виконали. І ось за це - їм трибунал і розстрільна стаття. Не тим розстріл, хто злочинні директиви слав, а тим, хто їх виконував. І над ними комуністичні історики глумляться-збиткуються: бач, недоумки, до чого дійшли! Наказ Москви виконували! А треба було не виконувати! А треба було наказам не підкорятися!

Армія без дисципліни - озброєний натовп. Наказ начальника - закон для підлеглого. Наказ має бути виконаний беззастережно, точно і в термін. Армія повинна діяти як налагоджений комп'ютер - натиснув на кнопочку й отримав бажаний результат. Але дисципліна накладає на вищих командирів виняткову відповідальність: дурних наказів не віддавай, тисни тільки на ті кнопки, на які потрібно тиснути в даний момент. Але ось вам ситуація: Жуков віддав безглузді накази, підлеглі, як вимагає статут, їх виконали, і тепер їх за це оголосили кретинами і злочинцями. Геніальний Жуков натиснув не на ті кнопки, комп'ютер від такої команди вибухнув і згорів, і нам пояснюють: безглуздий комп'ютер попався, а оператор генієм був.

Розжалуваному генералу Лазаренку, який після вироку просидів два місяці в розстрільному підвалі, пощастило. Розстріл йому замінили на 25 років тюремного ув'язнення. В 1942 році він був направлений на фронт рядовим. У 1943 році відновлений у званні полковника, в 1944 - у званні генерал-майора. Бездоганно командував 369-ю стрілецькою дивізією. В тому ж 1944 році загинув у бою.

Багато командирів Західного фронту влітку 1941 року уникли розстрілу тому, що встигли загинути до арешту. Серед них:

– полковник М.А. Попсуй-Шапко, командир замкнутої у Брестській фортеці 6-ї стрілецької дивізії;

– генерал-майор танкових військ В.П. Пуганов, командир розгромленої в Бресті 22-ї танкової дивізії;

– генерал-майор М.І. Пузирьов, комендант 62-го Брестського укріпленого району.

І все ж сталінської логіки без певного розумового зусилля нам не зрозуміти. Список «винуватців» розгрому Західного фронту на перший погляд неможливо пояснити. Як у цей список потрапив командир 9-ї змішаної авіаційної дивізії 10-ї армії Герой Радянського Союзу генерал-майор авіації А.С. Черних? Хіба він сам вибирав місце для аеродромів? Хіба за своїм хотінням він їх будував у прикордонній смузі в зоні артилерійського вогню німецьких батарей? Хіба за своєю волею він тримав по сотні літаків на кожному аеродромі? Хіба він віддавав накази німецьких літаків не збивати, а примушувати їх до посадки помахуванням крилець?

А як у цей список потрапили начальники Військторгу, санітарного складу та ветеринарної лабораторії?

І як у нього не потрапили командир 28-го стрілецького корпусу, начальник штабу 4-ї армії і командувач 3-ї армії?

28-й стрілецький корпус перебував у Бресті. Командир цього корпусу генерал-майор Попов В.С. був старшим військовим начальником у Бресті та начальником гарнізону. Місто було покинуте через 3 години після початку війни. За це все вищі командири - під розстріл. Наступний такий же командир корпусу Оборін - теж під розстріл. Нижчий генерал Лазаренко отримав розстріл, замінений на 25 років тюрзаку. А генерал-майору Попову - підвищення. У вересні 1941 року він був призначений заступником командувача 50-ю армією. Ще через п'ять місяців він стає командувачем новосформованої 10-ї армією. Війська під командуванням Попова брали участь у багатьох стратегічних операціях від Московської до Берлінської. Особливо відзначилися при визволенні Бреста в 1944 році. В.С. Попов завершив війну генерал-полковником, Героєм Радянського Союзу, командувачем 70-ї армії.

Зовсім незрозуміла доля полковника Л.М. Сандалова. Він був начальником штабу 4-ї армії. Всі вищеописані неподобства на брестському напрямку планував саме він. Сам він визнає, що плани прикриття кордону мали невелику ваду - були нереальними, а план виходу за тривогою 22-ї танкової дивізії з Бреста - нерозумним. Так от командувачу 4-ї армії - кулю в потилицю, а начальнику штабу - неймовірне підвищення. В жалюгідні залишки розбитої 4-ї армії влили свіжі дивізії та корпуси, якими командували генерали, а командувачем армії 8 липня 1941 року поставили полковника Сандалова. Через два тижні - нове підвищення: полковник Сандалов був призначений начальником штабу Центрального фронту. Війну він завершив генерал-полковником, начальником штабу 4-го Українського фронту.

Начальник Військторгу в Мінську винен у розгромі Західного фронту. Явно ворожище - бійцям і командирам пряники і потрійний одеколон продавав шкідницьким чином. У нього, пройдисвіта, безсумнівно, був злий умисел: так організувати торгівлю голками і гуталіном, щоб полегшити Готу і Ґудеріанові оточення і розгром усіх радянських армій Західного фронту. Але ні в чому не винен начальник штабу 4-ї армії, яка була розбита за один день, яка за 3 години кинула місто Брест, першокласну фортецю і незліченні військові запаси. За місяць відступу і втечі полковник Сандалов двічі отримував підвищення, піднявшись на таку висоту, на яку полковнику просто неможливо піднятися.

– 5 -

Пояснити все це можна тільки так: винуватців на цьому рівні не було. Їх треба було знайти. Вибір був довільним. Кандидатура командувача Західного фронту генерала армії Павлова зрозуміла й очевидна, а решта - хто під руку потрапить. На правому фланзі Західного фронту перебувала 3-я армія генерал-лейтенанта В.І. Кузнєцова. Її розгромили так само ганебно і швидко, як і 4-у армію на лівому фланзі. Причини й наслідки - ті ж самі. Танкова група Гота пройшла крізь бойові порядки 3-ї армії Кузнєцова з такою ж легкістю, як і танкова група Ґудеріана пройшла крізь 4-у армію Коробкова. Командувача 4-ї армії Коробкова - під розстріл. Раз так, то і з командувачем 3-ї армії Кузнєцовом слід було вчинити так само. Але його не розстріляли, не посадили, не розжалували. Та чому ж? Тут дуже серйозна причина. В момент, коли народний комісар державного контролю армійський комісар першого рангу товариш Мехліс проводив серію арештів «винуватців» розгрому Західного фронту, зв'язок зі штабом 3-ї армії був утрачений. Тому викликати на розстріл командувача 3-ї армії генерал-лейтенанта В.І. Кузнєцова не вийшло. А командир дисциплінарного батальйону із заступником, начальник санітарного складу та інші - ось вони, голубчики. Їх і порішили.

Кількість заарештованих «винуватців» товариш Сталін визнав достатньою, тому про командувача 3-ї армії ніхто більше не згадував і розгром Західного фронту йому в провину не ставив. Подальша доля В.І. Кузнєцова дивно схожа на долю командира 28-го стрілецького корпусу В.С. Попова. В.І. Кузнєцов теж завершив війну в Берліні, теж Героєм Радянського Союзу, теж на посаді командувача армії та теж у званні генерал-полковника. 3-я ударна армія генерал-полковника В.І. Кузнєцова штурмувала Рейхстаг та Імперську канцелярію. Гарний був генерал. Тільки незрозуміло, що з ним трапилося влітку 1941 року? Чому в нього все було не так? Вірніше, все було так, як у всіх.

– 6 -

У розстрільному списку винуватців брестської ганьби можна легко зрозуміти і логічно пояснити відсутність трьох осіб. Це сам товариш Сталін. Не міг же вождь світового пролетаріату, батько народів у тій драматичній обстановці сам себе оголосити винуватцем. Як не міг він звинуватити народного комісара оборони Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенка й начальника Генерального штабу генерала армії Г.К. Жукова. Якщо звинуватити Тимошенка й Жукова, то тінь ляже й на самого Сталіна. Запитають: Сталін куди дивився, коли поруч з ним шкідники діяли?

Тому список винуватців треба було обрубати на найвищому командирі, який діяв на периферії, але не включити в нього нікого, хто працював у столиці. Так і зробили.

Вина Сталіна очевидна й доведена. Сам Сталін провину визнав коротко, але по-сталінськи гранично чітко. 24 травня 1945 року на прийомі у Кремлі на честь командувачів військами Червоної Армії він виголосив тост «За здоров'я російського народу». Очільник уряду Сталін сказав: «У нашого Уряду було чимало помилок, були в нас моменти розпачливого становища в 1941-1942 роках». Сталін заявив, що за таке керівництво війною вождів слід було гнати: «Інший народ міг би сказати Уряду: Ви не виправдали наших очікувань, ідіть геть...»

Сталін цілком конкретно висловив, що сам він і очолюваний ним уряд цілком заслужили копняка під зад. А за відстороненням пішли б і інші кари. Сталін дякував російському народу за довіру. Дякував за те, що російський народ його не прогнав з поста в 1941 і 1942 роках.

Настільки ж очевидна вина народного комісара оборони Маршала Радянського Союзу Тимошенка. Сам Семен Костянтинович Тимошенко свою провину розумів і глибоко усвідомлював. Після війни він ні на кого не валив провину та не виправдовувався. Він категорично відмовився писати мемуари. Він мовчав. Історики й мемуаристи крили його останніми словами, він не відповідав. Він мовчав, як мовчить, дивлячись у підлогу, винний солдат, якого командир перед строєм криє матом. Він мовчав, як підсудний, якому нема чого заперечити.

А ось останній з цієї трійці провини не усвідомив, провину не визнав. Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков сам себе оголосив великим полководцем. Свою вину за розгром Червоної Армії в 1941 році, зокрема за розгром Західного фронту, Жуков звалив на вищого Сталіна і на нижчих: Павлова, Коробкова, Климовських, Оборіна, Таюрського й інших. Ні щоб одного разу сказати: Павлов винен, Климовських винен, але от начальник Військторгу Шейнкін, можливо, і винен в якихось там своїх дрібних справах, але в стратегічному розгромі в Білорусії його даремно звинуватили. Але не сказав такого великий стратег товариш Жуков. Тому до цього часу так і значаться у винуватцях грандіозної поразки командир дисбату із заступником та завідувач ветеринарної лабораторії з начальником Військторгу. Вони винні, а начальник Генерального штабу за розгром відповідальності не несе. А начальник Генерального штабу значиться в геніях і навіть у святих. І надійшла пропозиція, цілком офіційна: заснувати на Русі монархію і Георгія, онука видатного стратега всіх часів і народів, вінчати на царство. Щоб нащадки великого генія передавали владу над Росією від батька до сина у спадок.

– 7 -

Після війни цілком природно виникли запитання про мотиви поведінки Сталіна напередодні німецького вторгнення. І Жуков дав вичерпну відповідь. Виступаючи в редакції «Військово-історичного журналу» 13 серпня 1966 року, Жуков віщав: «Головне, звичайно, що тяжіло над ним, над усіма його заходами, які відгукувались і на нас, - це, звичайно, страх перед Німеччиною. Він боявся німецьких збройних сил» (Огонек. 1989. No 25. С. 7). Про сталінський страх Жуков натхненно оповідав і перед повними залами, і у вузькому колі. Жуковські розповіді про те, що Сталін боявся Гітлера, донесли вдячним нащадкам і Костянтин Симонов, і генерал-лейтенант Павленко, і академік Анфілов. Жукова запитували про причини сталінської поведінки, а стратегічний геній прорікав гірку правду: «Сталін боявся війни, а страх - поганий порадник».

Але не треба думати, що пісні комуністичної пропаганди про сталінський страх вигадав Жуков. Так думав Гебельс. Ось запис у його щоденнику 14 вересня 1940 року: «Сталін відчуває дуже сильний страх перед Вермахтом». Після смерті Сталіна марксисти підхопили багато вигадок гітлерівської пропаганди. Упевнений, сам Жуков Гебельса не читав. Але в написанні мемуарів Жукова брав участь весь ідеологічний апарат Радянського Союзу під керівництвом головного ідеолога комунізму Суслова, так що було кому підказати. І Жуков підхопив тезу. Тим більше, що на тлі сталінського «боягузтва» яскравіше висвічувався жуковський героїзм.

Різниця між Жуковом і Гебельсом у тому, що Гебельс дуже швидко змінив свою точку зору. Досить погортати його щоденники. А Жуков платівку не змінив. Він так і повторював: Сталін - боягуз, а я не тільки геній, але ще й сміливець. Сталін боявся, а я - ні. Сталін винен, а я при чому?

Свою невинність Жуков довів просто. Він оголосив, що з січня 1941 року по 22 червня просто не встиг вникнути в обстановку. («Красная звезда», 30 листопада 1996 р.). Розповіді про те, що йому не вистачило півроку, щоб зрозуміти ситуацію і прийняти правильні рішення, Жуков любив розбавляти розповідями про те, що одного погляду на карту йому було достатньо для з'ясування будь-якої найзаплутанішої обстановки.

Якийсь Василь Соколов, який називає себе письменником, мав зустріч з Жуковом у вересні 1972 року. Письменник ставив великому полководцеві багато запитань. Наприклад, таких: «Як же вам все-таки вдалося безпомилково і, прямо скажу, геніально вирішити ідею?» («Наш сучасник». 1993. No 5. С. 12).

Геніальний не робив таємниці зі своєї майстерності, щедро ділився досвідом, на численних прикладах показував письменнику, як йому вдавалося «вирішувати ідеї».

А письменнику мало. Письменник не вгамовується: «Поділіться, Георгіє Костянтиновичу, враженнями, як зріли тоді ваші думки, ідеї, плани, чи зіграла тут роль інтуїція або, простіше кажучи, передбачення полководця?»

На це великий прорікав: «Передбачення, засноване на науковому аналізі обстановки, було важливим, якщо не вирішальним моментом... Чорт знає, чи щастило мені на війні, чи народжений був для діяльності військовим, у всякому разі, і на цей раз пощастило, витягнув вантаж непомірної ваги» (там же).

Ось так брав і сам витягував.

Заднім розумом гранітно-міцний Георгій Костянтинович нібито перед війною заявляв: «Укріплені райони будуються дуже близько від кордону та мають вкрай невигідну оперативну конфігурацію, особливо в районі Білостоцького виступу. Це дозволяє противнику вдарити з районів Бреста і Сувалки в тил всього нашого білостоцького угруповання. Крім того, через невелику глибину УРи не можуть довго протриматися, оскільки вони наскрізь прострілюються артилерією» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 194).

Вражаюча прозорливість. Якщо не сказати більше.

Отже, якщо вірити Жукову, Сталін війни боявся, а геніальний Жуков чітко бачив, яким чином німці здійснять розгром Західного фронту. Якщо так, то Жукову слід було скористатися сталінським страхом. Треба було Сталіну дохідливо пояснити: Білостоцький виступ - пастка. Давай з пастки 10-у армію відведемо! 3-й і 4-й арміям теж на кордоні робити нічого. А 13-у краще формувати за Волгою, а не поблизу кордонів. Коли буде готова, тоді на фронт відправимо. А неготова, навіщо вона в Білорусії?

Але Жуков, розуміючи, що Білостоцький виступ - це пастка для радянських військ, не вимагав від Сталіна вивести війська з-під можливого удару. Як раз навпаки. Перед війною Жуков вимагав гнати в Білостоцький виступ все більше й більше військ. 13-й механізований корпус 10-ї армії був створений на вимогу Жукова і всупереч сумнівам Сталіна. Жуков сам про це пише. Те ж відноситься до 14-го мехкорпусу 4-ї армії, 11-го 3-ї армії, 17-го і 20-го, які незрозуміло навіщо перебували у виступі.

Сталін був не тільки проти розміщення мехкорпусів у Білостоцькому виступі та біля його основи, він взагалі сумнівався в доцільності їх формування. Генерал армії Д.Г. Павлов категорично заперечував проти створення мехкорпусів. Він розумів, що ці дивовижні скупчення людей, танків, гармат і автомашин у разі оборонної війни будуть означати загибель і розгром. Але на їх створенні наполіг Жуков.

Результат відомий.

Ми бачили розгром 22-ї танкової дивізії 14-го мехкорпусу в Бресті в найперші години війни. Можна валити провину на командувача Західного фронту генерала армії Павлова: не там дивізію розмістив.

Але є й виправдання. За дислокацію дивізій відповідає Генеральний штаб. І його начальник. 22-а танкова дивізія створена за наполягання Жукова. І не тільки вона. З десяти танкових дивізій Західного фронту вісім створені на вимогу Жукова. І за його наказом розміщені там, де їх накрили в перші дні війни. Як і багато інших авіаційних, стрілецьких, кавалерійських та інших дивізій та корпусів.

Картина стандартна. Ось 4-а танкова дивізія 6-го механізованого корпусу Західного фронту. Її штаби, склади, казарми і парки були поруч з кордоном. 22 червня 1941 року тут події розвивалися за тим же сценарієм, що й по всьому кордону: «палахкотіли вогнем танкові парки. Потовкшись деякий час у безсилому відчаї, майже беззбройні танкісти разом з піхотою і прикордонниками подалися, як казали в давнину, у відступ. На дорогах було стовпотворіння. Німецькі льотчики безжально й безкарно бомбили та розстрілювали людей з бриючого польоту. Зв'язок у військах був порушений, управління втрачене» («Красная звезда», 19 березня 1999 р.).

Йдеться про одну з найсильніших дивізій Червоної Армії, у складі якої було 357 танків, у тому числі 176 новітніх КВ та Т-34.

Жуков згадав якихось неназваних недоумків, які будували укріплені райони не там, де треба. Але він забув повідомити, що головна причина швидкого захоплення противником укріплених районів не в цьому. Полягала вона в тому, що укріплені райони, хай і недобудовані, не були зайняті військами, ДОТи не були прикриті дротяними загородами і мінними полями, в дотах не було ні гарнізонів, ні боєприпасів, ні продовольства, ні води. Все це - згідно з наказом Жукова від 2 травня 1941 року.

І якщо Жуков звинувачує у всьому стрілочників, то хоча б начальника Військторгу з числа винуватців виключив.