Беру свої слова назад

– 1 -

До початку 70-х років ХХ століття комуністична влада зігнила остаточно.

Було використано безліч способів підняти авторитет Комуністичної партії та її ленінського Центрального Комітету в очах народу. На парканах величезними літерами писали: СЛАВА КПРС! Було вирішено переписати конституцію і вписати в неї особливу статтю про те, що партія - наш рульовий. Композитори складали пісні про рідну партію, поети - вірші, високочолі професори переписували підручники: всі наші великі перемоги - результат плідної діяльності колективного розуму партії!

І тут хтось згадав про Жукова.

Думка проста й геніальна: нехай найбільший полководець усіх часів і народів висловиться! Нехай повідомить народу, хто привів країну до перемоги над Гітлером! Нехай розповість про роль Центрального Комітету Комуністичної партії в керівництві війною й армією!

Дещо ускладнювала ситуацію одна обставина: поки зрозуміли, поки спохопилися, Жуков уже помер.

– 2 -

Але немає таких фортець, які не взяли б більшовики.

Не біда, що Жуков помер. Не біда, що його мемуари вийшли за життя і розійшлися по країні. Не біда, що вже перекладені всіма можливими мовами та видані у багатьох країнах. Мемуари вирішили підновити відповідно до вимог моменту. Було висловлено припущення, що Жуков розумів роль Центрального Комітету. Раз так, то, ясна річ, свої погляди про це десь виклав письмово. Не міг не викласти! Просто пройдисвіти-цензори вирізали з рукопису його геніальні міркування. А що, якщо гарненько покопатися в архівах Жукова? Що, якщо відновити первісний текст і віддрукувати друге видання?

Так і вчинили. Звернулися до доньки видатного полководця Марії Георгіївни: чи немає чого про роль Центрального Комітету?

Марія Георгіївна по коморах помела, по засіках пошкрябала і (о диво!) тут же знайшла саме те, що вимагали. З цього, власне, й почався нескінченний процес чарівного самовдосконалення «Спогадів та роздумів». Мемуари Жукова були борзо переписані на новий лад, і було оголошено, що перше видання - неправильне. А ось тепер-то справедливість восторжествувала, знайдено все, що було вирізано цензурою, і врізано в текст. Так народилося друге видання.

Давайте ж звернемося до «справжніх поглядів великого російського полководця», які донька стратега зуміла розшукати і зберегти для нащадків. Давайте ж оцінимо ступінь підлості головного ідеолога Радянського Союзу Михайла Андрійовича Суслова та інших кон'юнктурних писак з ЦК, які «різали по живому», «викидали з мемуарів най-най...».

У першому виданні книжки Жукова були такі рядки: «Наприкінці 20-х років вийшла у світ серйозна праця Б.М. Шапошникова "Мозок армії", в якій було проаналізовано великий історичний матеріал, всебічно змальована роль Генерального штабу, розроблені деякі важливі положення щодо військової стратегії »(Спогади та роздуми. М., 1969. С. 100).

Що можна заперечити? Нічого не заперечиш. У кінці 60-х фраза звучала бездоганно. У першому виданні живий Жуков повністю погоджувався з Шапошниковом і йому не заперечував. А мертвий Жуков пішов іншим шляхом. Він знайшов за потрібне спростувати і Шапошникова, і самого себе. У другому виданні мемуарів Жукова фраза про книжку Шапошникова отримала такий розвиток: «Справа минулого, але тоді, як і зараз, вважаю, що назва книжки "Мозок армії"стосовно до Червоної Армії невірна. "Мозком" Червоної Армії з перших днів її існування є ЦК ВКП (б)» (Спогади та роздуми. М., 1975. Т. 1. С. 110).

Ця заява Жукова - образа Генеральному штабу і всій Червоній Армії. Виходить, у нашій армії власних мізків немає. Безмозка.

Ця заява повторена у всіх інших виданнях. Ось це і є те «най-най», що в першому виданні за наказом лиходія Суслова нещадно «різали по живому» кон'юнктурники з Центрального Комітету. Це і є ті самі «справжні погляди великого російського полководця», які зберегла для прийдешніх поколінь кмітлива донька Марія Георгіївна.

Що ж виходить? Виходить, що головний ідеолог Центрального Комітету Комуністичної партії М.А. Суслов і його підручні кон'юнктурні писаки з того ж Центрального Комітету в 1969 році ролі Центрального Комітету не розуміли. Мало того, вони її заперечували, вони люто «різали по живому». А ось Жуков усе розумів! І писав у своїх рукописах! Але за наказом зухвалого злодія Суслова ця прониклива правда, ці прості, але мудрі слова, це «най-най» були з мемуарів Жукова безжально вирвані. А через шість років, у 1975 році, той же самий Суслов перебудувався-перекувався, роль Центрального Комітету засвоїв-усвідомив і дозволив хоробрій доньці Жукова правду-матку в книжку вписати, привести текст книжки у відповідність з «первісним рукописом» і «справжніми поглядами» .

А невтомна донька Марія Георгіївна продовжувала пошук. І ось знайшла більш звучну, вражаючу й переконливу фразу про роль Центрального Комітету. Виявляється, Жуков, для того щоб донести велику правду про війну, узяв собі в союзники не менш видатного полководця, теж Маршала Радянського Союзу і теж чотири рази Героя Радянського Союзу, Генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєва Леоніда Ілліча. Мовляв, не я один так думаю. Ось і товариш Брежнєв тої ж думки. Знову розшукана фраза Жукова звучала так: «Центральний Комітет, - зазначав Л.І. Брежнєв, - був тим штабом, звідки здійснювалося вище політичне і стратегічне керівництво військовими діями» (ВІЖ. 1978. No 4. С. 24).

При живому Жукові цю фразу явно цензура не пропустила. Але потім велика жуковська правда про війну все ж перемогла, все ж пробила собі дорогу до мас ...

Але от біда: через чотири роки Брежнєв раптом вийшов з моди. І хоробра донька видатного генія тут же загубила ці гарні слова, які зовсім недавно були такими правильними, такими вірними й актуальними.

Що поробиш? Вони ще вчора були співзвучними часу.

А зараз потрібно інше. Кон'юнктура інша. Більш правдива правда про війну потрібна.

– 3 -

Існує достатньо свідчень, що з серпня 1939 року генерали і офіцери Генерального штабу Червоної Армії працювали по 15-16 годин на добу без вихідних і свят, часто залишаючись на ніч у своїх кабінетах. У кого великий кабінет, той міг мати навіть диван. Офіцерам рангом нижчим рекомендувалися три варіанти відпочинку:

а) сидячи на стільці особою в стіл;

б) на столі;

в) під столом.

Ближче до війни робота всього складу Генерального штабу стала практично безперервною, цілодобовою.

Генерал-полковник Л.М. Сандалов згадує: «Іван Васильович Смородинов був призначений на цю посаду з посади заступника начальника Генерального штабу. Працював він, як мені розповідали, не менше двадцяти годин на добу» (Л.М. Сандалов. На московському напрямку. М., 1970. С. 42).

Про це каже і сам Жуков: «Керівний склад Наркомату і Генштабу, особливо маршал С.К. Тимошенко, в той час працювали по 18-19 годин на добу» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 241).

Іншими словами, ще до німецького нападу Генеральний штаб РСЧА працював у режимі військового часу. Вище цього неможливо. В ході війни робочий ритм залишався таким же. Цікаво, що й після війни до самої смерті Сталіна робота Генерального штабу була настільки ж напруженою. А пленуми Центрального Комітету Комуністичної партії збиралися від випадку до випадку. За статутом - раз в три місяці. Але буйно цвіли, так би мовити, нестатутні відносини. Пленуми збирали і через чотири місяці, і через шість. А то й раз на рік. «На Восьмому з'їзді було встановлено, що протягом всього 1918 року, з моменту переселення уряду до Москви і до з'їзду Рад у грудні, не було жодного зібрання ЦК партії, і всі рішення за ЦК приймали удвох Ленін і Свердлов» (Б.И. Николаевский. Тайные страницы истории. М., 1995. С. 134).

Червона Армія створена в 1918 році. Жуков пише, що мозком Червоної Армії з перших днів її існування є ЦК. Але самі комуністи на своєму з'їзді встановили, що ЦК в тому році ніяких питань не обговорював, ніяких рішень не приймав і навіть жодного разу не збирався. І це в найдраматичніший період боротьби комуністів за владу над величезною країною.

І під час радянсько-німецької війни роль ЦК була точно такою ж. На час війни Центральний Комітет взагалі самоусунувся і затих. Як кажуть, не висовувався. Останній передвоєнний пленум ЦК - 21 лютого 1941 року, перший післявоєнний - 18 березня 1946 року. Між цими датами протягом всієї війни пленуми Центрального Комітету Комуністичної партії не скликалися ЖОДНОГО РАЗУ.

Звання члена ЦК і члена Політбюро зберігалося. Але це було щось на кшталт титулу: член ЦК - щось на кшталт графа, кандидат в члени ЦК - віконт, а член Політбюро - не інакше великий князь. Володіння таким титулом означало, що носій його наближений до самих вершин і наділений довірою вождя. Але нічого більше.

З 1947 по 1952 рік - більше п'яти років - не було ні одного пленуму Центрального Комітету. Хто ж думав за нашу безмозку армію всі ці роки? Зміст усіх пленумів ЦК - з'ясування відносин. Центральне питання - кадрове. Найкраще зміст пленумів ЦК визначити злодійськими термінами: товкотнечі, сходняк, розбірки. Ніяких військових питань на тих пленумах не обговорювали. Але не слід думати, що якщо не проводилося пленумів, то не було і кривавих розбірок. Вони були, тільки в іншому оформленні.

За час війни Центральний Комітет Комуністичної партії не проявив себе нічим, не обговорив жодного питання, не прийняв жодного рішення. Ніхто про цю крамничку і не згадував. На війні без Центрального Комітету обійшлися. «І комунізм, і радянська влада, і навіть натяки на світову революцію зникають з радянських газет» (Б.И. Николаевский. Тайные страницы истории. М., 1995. С. 204). Мало того, припинилися будь-які згадки про ЦК. Гортайте «Красную звезду» за всі воєнні роки - жодного слова про Центральному Комітеті! Та що там «Красная звезда». Гортайте головну газету Комуністичної партії. Під назвою газети «Правда» значилося: «Орган Центрального Комітету і МК ВКП (б)». Проте за всю війну «орган Центрального Комітету» не згадував про Центральний Комітет. Уже 23 червня 1941 року комуністи змінили свої гасла. Вони миттєво перебудувалися. Вони перекувались. З інтернаціоналістів вони раптом перетворилися на патріотів. Вже 23 червня 1941 року був розігнаний так званий «Союз войовничих безбожників». Вже 23 червня був даний дозвіл на дзвін в церквах. Комуністи раптом почали пояснювати народу, що воюємо не за світове панування, не за комунізм на всій землі, не за захоплення сусідніх країн, не за масові розстріли, не за голодні черги, не за тортури, не за Луб'янку з Таганкою і Бутиркою, не за колгоспне рабство і трудодні, не за прописку, не за виправно-трудові табори, не за Центральний Комітет, а за берізки-осики, за вечірній дзвін малиновий, за Волгу-матінку, за куполи золоті, за ікони чудотворні, за білих яблунь дим, за цукерки-бараночки! За Росію!

І війну назвали «вітчизняної».

І тут Гітлер підіграв Сталіну. «Гітлер ухитрився об'єднати всіх росіян під сталінським прапором». Це сказав Ґудеріан (Panzer Leader. London. Futura. 1979. P. 440). Якби Гітлер був платним агентом Сталіна, якби діяв тільки за вказівками Кремля і Луб'янки, то й тоді навряд чи зміг би діяти в інтересах світового комунізму краще, ніж діяв насправді. Він воював проти народу Радянського Союзу, який спочатку зустрічав гітлерівців як визволителів. Німеччина була абсолютно не готова до війни. Ця неготовність виражалася насамперед у тому, що Гітлер і його оточення не розуміли найпростіших речей. Вони не знали, хто їм ворог, а хто союзник. Вони не розуміли, кого потрібно бити. Тому лупили по кому завгодно. Перш за все по своїх союзниках: народах України, Росії, Білорусії. При такому керівництві, при такому розумінні обстановки вони не могли перемогти.

Не в стратегічних талантах Жукова треба шукати причини розгрому Німеччини, а в приголомшливій дурості Гітлера і його стратегів.

– 4 -

Комунізм не може жити без культу. Розвінчавши культ Сталіна, Комуністична партія залишилася без прапора. Спроби звести нові культи Хрущова, Брежнєва, Андропова, Горбачова провалилися. Не кажучи вже про Черненко. Тому довелось оспівувати «колективну мудрість партії» та будувати узагальнюючий культ Центрального Комітету.

На цьому ратному полі і відзначився найбільший стратег. Порівнявши, м'яко кажучи, не надто бурхливу діяльність Центрального Комітету на війні з роботою Генерального штабу, Жуков рішуче взяв бік ЦК. Тим самим «великий російський полководець» обезсмертив своє ім'я. Як не крути - відкриття. Діалектичний метод марксизму-ленінізму в своєму блискучому втіленні: якщо сотні й тисячі генералів і офіцерів Генерального штабу гарували на знос до війни, на війні й після, отже, Генеральний штаб - не мозок. Мозком армії, за Жуковом, був Центральний Комітет, який за час війни взагалі нічим себе не проявив, який повністю самоусунувся від своєї «керівної і спрямовуючої ролі», який від життя країни відключився, який просто дезертирував з арени війни.

Навіть генерали-комуністи при ще живому Центральному Комітеті знаходили сміливість визнати, що Центральний Комітет Комуністичної партії під час війни взагалі ніякої ролі не грав. Генерал-полковник Г. Кривошеєв згадував: «У ті суворі роки майже повністю не діяли верховні органи Радянської держави і партії. Практикувалися надзвичайні форми керівництва, була практично повністю згорнута внутрішньопартійна демократія. Все у великій країні, в героїчній армії вирішував ДКО, а отже — Сталін» (Г. Кривошеев. «Красная звезда», 5 вересня 1990 р.).

А мертвий Жуков наполягає: Центральний Комітет не бездіяв, а діяв! ЦК - мозок армії!

Настільки видатного відкриття не зміг зробити ніхто. І лише генію це виявилося під силу. Не тільки генералам і маршалам таке в голову не вдарило, а й самі ідеологи Центрального Комітету до такого не дійшли. Ідеологи після Сталіна казали: Центральний Комітет - «керівна і спрямовуюча сила». Якщо шаманам з ЦК такі заяви в радість, нехай так і буде. Чим би Суслов не тішився ...

Але жоден ідеологічний мракобіс не заявив: Центральний Комітет думає за армію. Таке заявив Жуков. І тільки він.

А дивне ось де. У жовтні 1957 року пленум ЦК відсторонив Жукова від важелів влади. І ось захисники Жукова викривають Центральний Комітет за підлість: зібралися пройдисвіти за відсутності великого стратега і мерзенним закулісним маневром скинули нашого дорогого і улюбленого...

Дорогі товариші, це не жуковський погляд на речі! Вам слід пам'ятати слова видатного стратега про те, що ЦК - мозок армії. А коли так, навіщо взагалі потрібні маршали, генерали й адмірали?

Оголосивши Центральний Комітет мозком армії, Жуков сам себе визнав п'ятим колесом. І якщо ви, жерці культу Жукова, згодні з мемуарами свого кумира, то події жовтня 1957 слід трактувати інакше: Центральний Комітет зайняв належне йому місце, при цьому була ліквідована непотрібна ланка управління в особі видатного стратега. В самоприниженні перед дутою величчю Центрального Комітету найбільший стратег обійшов усіх.