Беру свої слова назад

– 1 -

Для того щоб вести народи шляхом дурості і злочинів, комуністам потрібен прапор. Їм потрібен ідеал. Таким ідеалом для них може бути або той, хто втілити свої людожерські ідеї на практиці не зумів, на зразок Маркса, або якесь безлике утворення. Так і повелося: Партія завжди права! Партія - наш рульовий! Або більш конкретно: Комуністична партія - керівна і спрямовуюча сила радянського суспільства і всього прогресивного людства!

Виникнення культу Центрального Комітету було неминуче і невідворотне, оскільки ніхто конкретно в якості ідеалу і зразка не підходив.

Замовлення Жукову був дане чітке і ясне: співай славу Центральному Комітету.

Жуков завдання зрозумів. Жуков старався.

За що ж, не боячись гріха, стратег розхвалював ЦК?

За те, що той хвалив стратега.

Але виникла проблема. Полягала вона в тому, що, оспівуючи роль ЦК на війні, треба було одночасно втоптувати в болото Сталіна.

З одного боку, треба було довести, що мозком армії є не Генеральний штаб, а Центральний Комітет. З іншого - що Сталін, який стояв на чолі цього самого Центрального Комітету, тобто мозку армії, ні чорта в питаннях війни не розумів, за армію думати не міг через нерозуміння характеру сучасної війни, невігластва в питаннях стратегії, кепського характеру і неймовірної впертості.

З цим, здавалося б, нерозв'язним завданням Жуков і його численні співавтори впоралися.

– 2 -

На кілька хвилин повіримо, що незліченні варіації книги «Спогади та роздуми» є продуктом праці самого Жукова. Оцінимо погляди великого полководця. Виявляється, він «тоді вважав», тобто до війни, і «зараз вважає», тобто в момент, коли писав книжку, що Генеральний штаб з моменту створення Червоної Армії мозком не є. Чим же він, вибачте, в цьому випадку є?

І якщо Генеральний штаб - не мозок армії, то кому він взагалі потрібен? У січні 1941 року Жуков прийняв пост начальника Генерального штабу Червоної Армії. Питання: навіщо? Якщо функції Генерального штабу не визначені і його призначення незрозуміле, чому Жуков пішов у цю контору, яка серйозними справами не займається? Якщо Жуков знав, що в усі часи існування Червоної Армії її мозком був Центральний Комітет, то треба було сказати Сталіну: або залиш мене у військах, або забери в ЦК, призначай хоч писарем, але туди, де дійсно вирішуються важливі питання, а в Генеральний штаб не піду, він взагалі невідомо для чого існує.

Де ж хвалена жуковська принциповість? Якщо Жуков розумів, що Генеральний штаб - п'яте колесо у возі, другорядна, непотрібна ятка, то чому про це не сказав Сталіну? Чому не наполіг на тому, щоб розігнати за непотрібністю Генеральний штаб, це марне утворення, цей наріст на тілі армії?

Незрозуміло й інше: якщо Генеральний штаб - не мозок армії, то чим же в цьому самому Генеральному штабі займався сам Г.К. Жуков з січня по липень 1941 року? Пиячив і кобелював? Чи папірці, які приходили з ЦК, переписував на бланки Генерального штабу?

– 3 -

Досить цікаво, як керівництво Генерального штабу Збройних Сил СРСР у 1975 році, в момент появи другого видання «Спогадів та роздумів», реагувало на настільки своєрідну оцінку очолюваної ним структури. У той час начальником Генерального штабу був генерал армії В.Г. Куликов. Його реакція: геній, геній! При отриманні звання Маршала Радянського Союзу Куликов попросив не замовляти нову діамантову Маршальську зірку, а видати йому ту, яку носив Жуков (Див.: А. Куценко. Маршали та Адмірали флоту Радянського Союзу. М., 2001. С. 9).

Віктор Георгійович Куликов, якщо ви вважаєте Жукова генієм і згодні з його оцінкою ролі і місця Генерального штабу, тоді як оцінювати вашу бурхливу діяльність? Не хочу ображати вас поганими словами, ви їх самі придумайте. Отже, як назвати начальника величезної організації, який не здатний думати? Як назвати начальника організації, який нічого фізично не робить і розумом своїм не працює? За якого думають інші? Хто ж ви такий? З вересня 1971 по січень 1977 ви очолювали Генеральний штаб Збройних Сил СРСР, який, на думку коханого і захищеного вами Жукова, є безмозким. Жуков Генеральний штаб ні в що не ставив. І ви з ним згодні. Питання: навіщо ви без толку в цьому нікчемному Генеральному штабі стільки років сиділи? Якщо шість років ви ні про що не думали, якщо за вас думав Центральний Комітет, то чим же ви займалися? Та й чи можливо хоч чимось займатися, не думаючи?

Після Куликова Генеральний штаб очолював ще один «стратег» - Маршал Радянського Союзу Огарков Микола Васильович. Той теж Жукова генієм вважав, його писань не оскаржував. Тим самим маршал Огарков сам себе визнав нікчемним, непотрібним, безмозким.

Десять років першим заступником начальника безмозкого Генерального штабу був генерал армії Варенников. Десять років безпробудного неробства!

Були в Генеральному штабі й інші. Наприклад, маршал Ахромеєв, генерали армії Грибков і Лобов та інші всякі. Але пісня звучала все та ж: ми - не мозок армії! Ми - незрозуміло що! Невідомо для чого існуємо. Ми не здатні думати! Та нам і не треба! Головне - не міркувати! Є кому думати за нас! Так сказав Жуков! Ура! І гримить над Генеральним штабом переможним гімном: Па-а-ртія наш рульовий! Па-а-а-а-ртія на-а-ш ру-льо-виииий!

Заяви генералів і маршалів, починаючи з Жукова, про те, що в армії немає власного мозку, що він їй і не потрібен, що за армію повинні думати інші, - це фашизм чистої води. У гітлерівській армії насаджувалися той же дух, ті ж ідеї. У Висоцького є пісня «Солдати групи "Центр"»: Не треба думати! З нами той, хто все за нас вирішить!

Ця пісня про гітлерівську армію.

Але хіба в «незламній і легендарній» інакше влаштовано? А хіба в ній думати наказано?

– 4 -

І ось минули роки. Настали зовсім веселі часи. Згинув Центральний Комітет. Немає його. Але армія залишилася та ж. Тільки неабияк охляла. Залишився той же Генеральний штаб. І публікуються все нові видання і тиражі «Спогадів та роздумів» з одкровеннями про те, що мозком армії є Центральний Комітет. Начальники Генерального штабу змінюються час від часу, але всі вони співають все ту ж ритуальну пісню про жуковську геніальність, про його святість і до ювілеїв підписують хвалебні статті про те, що жуковська мудрість не старіє. І всі колишні керівники Генерального штабу їм підспівують. Але от халепа: раніше за безмозку армію хоч Центральний Комітет думав, а тепер хто?

Тепер у зв'язку з відсутністю Центрального Комітету треба починати думати самим. Але жодному начальнику Генерального штабу нової Росії не прийшло в голову відкрити для керівництва курси, на яких генералів вчили б думати. Раніше здатність думати не була потрібна ні Жукову, ні тим, хто оспівує його безмозку мудрість. Але тепер же треба починати вчитися працювати своїми головами.

Але ніхто таких курсів не відкрив. Так і повторюють наші стратеги: «Я патріот! Я аналітик! А думає за мене Центральний Комітет!»

Якого більше немає.

– 5 -

ЦК - це люди. Не найкращі. Люди знали: немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Центральні Комітети. Кого з членів ЦК конкретно Жуков вважав мозком армії? Товариш Мехліс - мозок армії? Або товариш Шкірятов? Можливо, «сухотний Вельзевул» Єжов Микола Іванович? У його «особисту справу» в графу «освіта» вписаний вбивчий рядок: «незакінчена нижча». Так це він - мозок армії? Можливо, фельдшер Склянський? Крупська Надія Костянтинівна за армію думала? Або Карл Радек? Розпусниця Олександра Коллонтай? В офіційних довідниках значиться, що й вона, і чоловік їйний, член ЦК Дибенко, «були відомі крайньою статевою розбещеністю» (К.А. Залесский. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. М., 2000. С. 227). А про їхню здатність думати за армію нічого не повідомляється. Так хто ж - мозок? Микола Бухарін або Всеволод Балицький, який «широко застосовував без суду арешти, розстріли, страти заручників»? Лаврентій Павлович Берія - мозок армії? Щербаков? Уркаган Рашидов, який мав гареми, особисті в'язниці й тортурні камери? Вишинський або Фриновський? Повія Катя Фурцева? Хрущов, який порізав літаки, гармати, танки і крейсери? Яків Свердлов, який набивав сейфи золотими царськими червінцями і фальшивими паспортами на випадок, якщо доведеться мотати вудки з батьківщини світового пролетаріату? Збирач Генріх Ягода, що мав найпотужнішу в Росії колекцію порнухи? Товариш Алієв, який у 1941 році ухилився від призову? Член ЦК товариш Мир Джафар-огли Багіров був великим жартівником. «Шлях на нафтові промисли проходив по серпантину, і він зі своїми прісними напідпитку залягав біля дороги, стріляв і насолоджувався тим, як машини летять у прірву» («Літературна газета». 2003. No 33). Ось цей стрілець Багіров і був мозком армії? Або ним був чотириразовий Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці великий стратег Брежнєв Леонід Ілліч? Урка Щелоков або урка Медунов? Або все ж мозком армії був довгожитель Центрального Комітету Михайло Андрійович Суслов, який не дозволяв Жукову донести до широких народних мас святу правду про героїчну роль ЦК?

А можливо, мозком армії був товариш Андропов? Або «залізний Шурік» Шелепін? Чому ні? Через брак власних, чому б армії не думати луб'янськими мізками?

Отже, хто ж конкретно був у Центральному Комітеті тим самим мозком, який думав замість генералів і маршалів?

Хочеш не хочеш, але треба згадати й товариша Сталіна. На момент смерті Жукова Комуністична партія перебувала при владі 56 років. 30 з них на чолі Центрального Комітету Комуністичної партії стояв Сталін. При цьому він був на чолі ЦК у всі роки підготовки до війни і в усі роки війни. Центральний Комітет кудись сховався після німецького вторгнення, але Сталін залишався на бойовому посту. І якщо ЦК - мозок армії, то Генеральний секретар ЦК - центральна і найголовніша ділянка цього мозку. Це випливає з мемуарів Жукова. У роки війни, коли Центральний Комітет розчинився в «бузковому тумані», Сталін собою заміняв ЦК.

Цікаво, чи усвідомлював сам Сталін своє становище? Чи розумів, що, очолюючи Центральний Комітет, він очолює мозок армії?

– 6 -

Давайте повернемося на початок попереднього розділу: «На жаль, доводиться відзначити, що Й.В. Сталін напередодні та на початку війни недооцінював роль і значення Генштабу. Тим часом Генеральний штаб, за образним висловом Б.М. Шапошникова, - це мозок армії. Жоден орган у країні не є більш компетентним у питаннях готовності збройних сил до війни, ніж Генеральний штаб. З ким же, як не з ним, повинен був систематично радитися майбутній Верховний головнокомандувач? Проте Й.В. Сталін дуже мало цікавився діяльністю Генштабу. Ні мої попередники, ні я не мали нагоди...»

А до цього той же Жуков у тій же книжці висловив повну незгоду з позицією Шапошникова: «Назва книжки "Мозок армії"стосовно до Червоної Армії невірна. "Мозком" Червоної Армії з перших днів її існування є ЦК ВКП (б)»

Отже, з «найправдивішої книжки про війну» ми дізнаємося, що:

а) мудрий маршал Шапошников дуже правильно вважав Генеральний штаб мозком армії;

б) дурний маршал Шапошников дуже неправильно вважав Генеральний штаб мозком армії.

Жуков пристрасно підтримує мудрого Шапошникова, коли його слова можна обернути проти Сталіна.

Той же Жуков презирливо копає того ж Шапошникова за ті ж слова, якщо цим можна продемонструвати свою любов до Центрального Комітету.

З великої книжки Жукова ми дізнаємося, що Центральний Комітет був мозком армії. З цього випливає єдино можливий висновок, що Сталін, якщо він готував країну до війни, весь свій час повинен був проводити в надрах ЦК.

З тієї ж великої книжки ми дізнаємося, що Сталін не повинен був втрачати час у Центральному Комітеті, а повинен був іти в Генеральний штаб за порадою до Жукова, бо не Центральний Комітет, а Генеральний штаб є мозком армії.

Кмітливому читачеві залишалося робити висновок: війною не могли керувати ні Сталін, ні Шапошников. Це було під силу тільки видатному полководцю всіх часів і народів Георгію Костянтиновичу Жукову. Тільки він усе правильно розумів. Причому кожен раз навпаки. То так розуміє, а то зовсім не так. Але кожен раз правильно! У Жукова з питання різні думки. Завжди полярні, але єдино вірні.

Кожен для себе може вибрати у Жукова те, що подобається.

Треба довести, що ЦК - мозок армії, а дурний Генеральний штаб ні чорта не вартий, - посилаємося на Жукова.

А треба довести, що дурний Сталін мав не в цьому безглуздому ЦК безрезультатно засідати, а бігти за порадою до Жукова в Генеральний штаб, - знову на Жукова посилаємося.

Доводячи взаємовиключні речі, можна посилатися на того ж Жукова, на ту ж книжку того ж видання. Тільки сторінки різні.

Втім, часто навіть і сторінки гортати не треба. Думки у Жукова різні, а сторінка — одна.

Ця риса - доводити одночасно дві взаємовиключні точки зору - властива не тільки численним авторам мемуарів Жукова, але і йому самому. Є достатньо свідчень, наприклад, Маршала Радянського Союзу К.К. Рокосовського, коли Жуков говорив одне, а через хвилину, спростовуючи сам себе, кричав щось зовсім протилежне.

Добре, коли кричав.

А як, коли він розстрілював за виконання своїх же наказів, які тут же змінював на протилежні?

Войовничий захисник Жукова полковник А. Кочуков хвалиться: «У моїй домашній бібліотеці зберігаються всі 12 видань "Спогадів і роздумів" Маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова» («Красная звезда», 16 квітня 1999 р.).

Упевнений, що в даний час до цих видань додалося ще й тринадцяте. Зі сказаного випливає, здавалося б, незаперечний висновок: полковник Кочуков Жукова не читав. Якби читав, то нічим було б йому пишатися.

Але будемо обережні. Цей висновок скороспішний і не єдино можливий. Не виключено, що полковник Кочуков всі томи всіх видань прочитав. Просто не замислювався над прочитаним. Звик, що за нього Центральний Комітет думає, ніяк відвикнути не може. А ви, товаришу полковник, спробуйте ці томи прочитати. І спробуйте обміркувати прочитане. Запевняю, будете від реготу по підлозі качатися. Порівняйте хоча б шосте видання «Роздумів» із сьомим. Це ж комедія на рівні «Сімнадцяти миттєвостей весни». У цьому фільмі радянський розвідник прикидався нацистом, ходив у формі штандартенфюрера СС, але їздив по гітлерівської Німеччини в машині з радянським номером; по чорному полю - білі цифри і букви; двозначна цифра, рисочка, ще двозначна цифра, нижче - три букви. Літери, ясна річ, російські. І ці літери: Г, Р, У.

Повний номер шпигунської машини Штірліца: 21-47 ГРУ.

Мемуари Жукова на тому ж рівні. Можете навіть не порівнювати різні видання. В одному томі Жукова знайдете речі куди більш смішні, ніж букви «ГРУ» на номерному знаку машини Штірліца.

До речі, про ГРУ...