Беру свої слова назад

– 1 -

Те, що мемуари Жукова не витримують жодної критики, було заявлено мною ще на початку 80-х років ХХ століття. Сміливців видати «Криголам» у той час не знайшлося. Але в 1985 році вдалося опублікувати книжку окремими розділами в паризькій газеті «Русская мысль», в журналі «Континент» і британському військовому журналі RUSI (Royal United Services Institute). У розділі про Повідомлення ТАРС від 13 червня 1941 року я висміяв книжку Жукова. Потім «Криголам» був опублікований у Німеччині німецькою мовою, у Франції, в Польщі, Болгарії та інших країнах. Після «Криголама» у всіх моїх книжках про війну я недобрим словом згадував мемуари великого полководця.

У Радянському Союзі в ці роки йшов зворотний процес: культ особистості Жукова розростався і міцнів, мемуари стратега оголошувалися «найбільш правдивою книжкою про війну» і єдиним джерелом знань про неї. Під самий кінець «перебудови», яка насправді була агонією Радянського Союзу, начальник всіх письменників СРСР Герой Радянського Союзу В.В. Карпов опублікував план Генерального штабу Червоної Армії від 15 травня 1941 року. Карпов як вождь ідеологічного фронту комунізму мав доступ до дуже важливих архівів. Цей план мав гриф «Особливо важливо. Цілком таємно. Тільки особисто». Документ був підготовлений у Генеральному штабі Червоної Армії і призначався тільки Сталіну. В ньому йшлося про останні приготування Червоної Армії до раптового нападу на Німеччину. Значення документа Карпов не зрозумів. На думку Карпова, цей план свідчив про вражаючі здібності Жукова. Стратег, мовляв, думав не тільки про оборону і відбиття ворожої навали, а й пішов далі, запропонувавши нанести раптовий удар.

Про існування «Криголама» Карпов в той момент не знав, бо помістив план Генерального штабу від 15 травня 1941 року у своїй книжці про Жукова. Якби в цей час «Криголам» вже з'явився в Росії, Карпов швидше за все від публікації утримався б.

Заради справедливості треба сказати, що до Карпова про цей план згадував генерал-полковник Волкогонов, але цитував дуже скупо.

В даний час план Генерального штабу Червоної Армії від 15 травня 1941 року широко відомий, це звільняє мене від необхідності переписувати його ще раз. Ось тільки окремі витяги з нього:

Документ написаний від руки генерал-майором А.М. Василевським, майбутнім Маршалом Радянського Союзу. Під документом позначені підписи Тимошенко і Жукова, але їх власноручних підписів немає.

– 2 -

Карпов радів: «А тепер уявіть, що сталося б, якби цей план Жукова був прийнятий і здійснений. В один зі світанків червня тисячі наших літаків і десятки тисяч гармат вдарили б по зосереджених (скупчених) гітлерівських військах, місця дислокації яких були відомі з точністю до батальйону. Ось була б раптовість так раптовість! Мабуть, більш неймовірна, ніж при нападі німців на нас. Ніхто в Німеччині, від рядового солдата до Гітлера, навіть подумати не міг про такі дії нашої армії! Сотні наших літаків, знищених на землі, і сотні тисяч снарядів, кинутих при відступі, - все це обрушилося б на скупчені для вторгнення сили агресорів. А слідом за цим найпотужнішим ударом кілька тисяч танків і 152 дивізії кинулися б на розгубленого противника. Мені уявляється: все, що відбулося в перші дні на нашій землі після ударів гітлерівців, точнісінько так, за таким же сценарієм розгорнулося б на території противника. До того ж гітлерівці абсолютно не мали досвіду дій у таких екстремальних для них ситуаціях. Паніка, безсумнівно, охопила б їх командування й армію» (В. Карпов. Маршал Жуков. Его соратники и противники в дни войны и мира. Литературная мозаика. М., 1992. С. 218).

Книжка Карпова була опублікована, і тут як раз «Криголам» нарешті дійшов до Росії. На основі відкритих, всім доступних матеріалів я довів, що Сталін готував раптовий напад на Німеччину й Румунію. Останній розділ «Криголама» називається «Війна, якої не було». Я описав те, що мало статися: «З району Львова найпотужніший радянський фронт наносить удар на Краків і допоміжний - на Люблін...». А письменник Карпов надав абсолютно таємний особливої важливості план, який усе це підтвердив.

Не знаючи про існування «Криголама», Карпов спробував уявити, що могло б статися після раптового нищівного удару Червоної Армії, і майже через десять років після мене описав ситуацію точно так само, майже тими ж словами.

Різниця полягала в тому, що Карпов знайшов документ і розцінив його як один з можливих, але не прийнятих і нездійснених планів. А я в «Криголамі» довів, що нічого іншого й не задумувалося. З моменту захоплення влади в Росії вожді комунізму не мали ніяких інших планів, окрім панування над світом і поширення своєї кривавої диктатури на всі континенти. Вони чітко і правильно розуміли, що без світового панування їх влада не може довго існувати. Ніщо, окрім світового панування, їх не могло врятувати. А світового панування вони могли досягти тільки в результаті нової світової війни. Заради цього вони допомогли Гітлеру захопити владу. Заради цього вони руками Гітлера розв'язали Другу світову війну. У 1941 році вони готували заключний акт: раптовий удар по Німеччині і захоплення Європи...

Отже, ось «Криголам» і мої теоретичні побудови, а ось - знайдений високопоставленим діячем Комуністичної партії абсолютно таємний особливої важливості план, який все це підтверджує. Карпов, один з провідних ідеологів комунізму, від простоти душевної документ опублікував і все, що міститься в «Криголамі», ненароком підтвердив.

Офіційні ідеологи тут же оголосили «Криголам» фальшивкою, але що робити з планом Генерального штабу від 15 травня 1941 року? Фальшивкою документ Генерального штабу не оголосиш, тоді сам Карпов потрапить до числа прислужників ворожих розвідок і буржуазних фальсифікаторів історії.

Як же бути?

Як нейтралізувати викривальний документ?

– 3 -

Рішень придумали багато.

Негайно виступив колишній співробітник Інституту військової історії Міністерства оборони Н.А. Светлишин і заявив, що про існування плану Генерального штабу він дізнався не від Волкогонова і не від Карпова. Цей план він нібито знайшов ще на початку 60-х років. Потім, у 1965 році, він нібито мав зустрічі з Жуковом і задав йому ряд питань. Жуков Светлишину нібито розповів наступне: «Свою доповідну я передав Сталіну через його особистого секретаря Поскребишева. Мені до цього часу не відомі ні подальша доля цієї записки, ні прийняте за нею рішення Сталіна. А викладений з цього приводу мені урок запам'ятався назавжди. Наступного дня Н.А. Поскребишев, зустрівши мене в приймальні Сталіна, повідомив його реакцію на мою записку. Він сказав, що Сталін був сильно розгніваний моєю доповідною і доручив йому передати мені, щоб я надалі такі записки "для прокурора" більше не писав, що голова Раднаркому більш обізнаний про перспективи наших взаємин з Німеччиною, ніж начальник Генштабу, що Радянський Союз має ще достатньо часу для підготовки рішучої сутички з фашизмом. А реалізація моїх пропозицій була б тільки на руку ворогам Радянської влади» (Н.А. Светлишин. Крутые ступени судьбы. Хабаровск. 1992. С. 57-58).

Незабаром виступив М.М. Яковлєв і, посилаючись на Светлишина, підтвердив, що план Генерального штабу від 15 травня 1941 року був Сталіном відкинутий: «Проте пропозиції Жукова прийняті не були. Тоді він, мабуть, вперше отримав уявлення про неймовірну впертість очільника Радянської держави» (Н. Яковлєв. Маршал Жуков. М., 1995. С. 61).

Ось бачите, який дурний Сталін! Всі біди, виявляється, від його неймовірної впертості. Над цією заявою М.М. Яковлєва ми будемо сміятися трохи пізніше. Спершу розберемося з вигадками Светлишина.

Балада Светлишина про відкинутий план перетворилася на доказ того, що план Генерального штабу існував, але не був прийнятий і навіть ніколи не обговорювався. У 1998 році офіційні кремлівські ідеологи випустили псевдонауковий збірник «1941 рік». Серед авторів-укладачів - вся комуністична еліта: колишній член Політбюро А.Н. Яковлєв, два колишніх прем'єри Е.Т. Гайдар і Е.М. Примаков, ціла рать чекістів. Спираючись на свідчення все того ж Светлишина, вчені товариші заявили: на думку більшості військових істориків, план прийнятий не був.

– 4 -

Збірник «1941 рік» я назвав псевдонауковим.

За свої слова відповідаю. Погортайте його. Почитайте. Найменш значні і нічого не значущі події описані з багаторазовими повтореннями: якийсь таємний агент повідомляє... Сторінок через 30 ми читаємо те ж саме повідомлення, але в іншому викладі: якийсь чекіст переписав повідомлення таємного агента і послав його вищому начальнику. Ще сторінок через 20 знову читаємо той же самий текст і знову в іншому викладі: вищий переписав його і відправляє ще більш високому... Навіщо все це повторювати?

Але ось перед нами документ N315. Дата - 11 березня 1941 року. Назва абсолютно дика «З плану Генштабу Червоної Армії про стратегічне розгортання Збройних сил Радянського Союзу на Заході і на Сході». Чому: з плану? Чому не опублікувати весь план? Дайте нам план війни, а все інше - не важливо. Всю решту нісенітницю можна було б і не публікувати.

Виглядає цей документ дуже серйозно. Поки не почнеш його читати...

На трьох сторінках розписані відомості про ймовірних противників, склад їх сил та можливі задуми дій. Після цього на одній сторінці - основи нашого стратегічного розгортання. Повідомляється, скільки дивізій треба мати для прикриття північного узбережжя, скільки в Закавказзі і Середній Азії, скільки залишити проти Японії, скільки для ведення операцій на заході. Після цього стоять квадратна дужка, три крапки, ще одна дужка. Далі підписи: Тимошенко, Жуков, Василевський.

З додатку дізнаємося, що всього в документі 16 сторінок. Нам же повідомили зміст перших чотирьох, причому на трьох з них - відомості про противника.

Товариші А.Н. Яковлєв, Е.Т. Гайдар, Е.М. Примаков, Р.Г. Піхоя, Л.Є. Решін, Л.А. Безименський, Ю.А. Горьков та інші тримали в руках план війни, але з нами ділитися не стали. Замість цього вони нафарширували книжку дурнуватими повідомленнями продажної чекістської агентури про те, що «багато солдатів симпатизують Радянському Союзу і воювати проти СРСР не хочуть» (1941 рік. М., 1998. Книга друга. С. 281).

А ось на план Генерального штабу від 11 березня 1941 року в офіційних кремлівських ідеологів місця не вистачило. Тому вони його обкремсали, залишивши вступну частину, відрізавши все інше.

Але якщо за заявами Карпова, Светлишина, Волкогонова та інших план Генерального штабу від 15 травня 1941 року - це щось незвичайне, дивне, нестандартне, виняткове, що відрізняється від усіх інших подібних документів, то слід було повністю публікувати попередній план від 11 березня 1941 року і показати : ми в березні 1941 року виключно про оборону думали, і тільки в травні Жукова біс поплутав, і він створив щось нам невластиве, для нашої миролюбної держави неприйнятне, переляканим Сталіном відкинуте без обговорення.

Але в тому-то й річ, що план від 15 травня був розвитком усіх попередніх планів подібного роду, включаючи і той, який вступив у силу 11 березня. Стратегічна обстановка мінялася, відповідно плани коректувались, уточнювались і доповнювались.

Якщо помиляюся, товариші поправлять. Товариші колись опублікують повний текст плану Генерального штабу від 11 березня 1941 року, і ми побачимо, що товариш Сталін мріяв тільки про вічний мир і братерство народів. Поки цього не сталося, будемо припускати зворотне, а творіння «1941 рік», цю грандіозний наукову працю на гарному папері в добротній обкладинці, будемо вважати роботою безсовісних, невмілих і незграбних фальсифікаторів історії.

– 5 -

Дивовижні люди заправляють ідеологією Держави Російської: на думку більшості військових істориків, план був відкинутий... Товариші дорогі, був час, коли, на думку більшості кращих умів людства, Земля стояла на трьох слонах. Варіант - на трьох китах. Запам'ятайте: думка більшості завжди помилкова. Повторюю: завжди!

Перед тим як повторювати слова Светлишина, ви повинні були задати цьому великому першовідкривачеві багато запитань. Чому ви їх не задали?

Адже ситуація дивна. На початку 60-х років співробітник Інституту військової історії Светлишин знав про існування абсолютно таємного особливої важливості документа, але 30 років, до початку 90-х років, зберігав мовчання.

Якщо на початку 60-х років документ Генерального штабу від 15 травня 1941 року все ще становив державну таємницю Радянського Союзу, якщо з нього не було знято гриф «Абсолютно таємно. Особливої важливості. Тільки особисто», то хто і чому допустив до цього документа історика Светлишина?

А якщо з документа гриф таємності було знято ще в ті роки і до нього був допущений історик Светлишин, то навіщо мовчати? І чому в офіційних працях з історії війни про цей виняткової важливості документ не згадувалося?

І що це за дивний збіг: з'явився «Криголам», його потрібно було терміново та нещадно спростовувати, й ось саме в цей момент Светлишин згадав про документ і зламав печатку мовчання на устах своїх. От тільки тут він згадав про зустріч з Жуковом, про свої питання і про відповіді єдиного рятівника.

Якщо Светлишин дійсно обговорював документ з Жуковом, то повинен був сказати великому полководцеві: я, історик, знаю про існування документа, отже, він доступний, отже, і інші про нього можуть знати, чому б вам, Георгій Костянтинович, не розповісти широким народним масам про нього? Якщо в даний момент все це таємно, то напишіть пояснення, запечатайте в конверт і віддайте на зберігання доньки. Коли документ буде розсекречено, вона розкриє пакет, і ми прочитаємо ваше тлумачення того, що сталося. А то на словах ви зараз розповідаєте, але мені через багато десятиліть можуть і не повірити.

Питання: чому історик Светлишин, обговорюючи з Жуковом настільки важливе питання, не залишив тоді ніяких записів? Інститут військової історії Міністерства оборони має таємні фонди. Після зустрічі з Жуковом Светлишин був просто зобов'язаний доповісти начальнику інституту, що мав з Жуковом розмову виняткової важливості. Тут же слід було докладно її записати, засвідчити, опечатати сургучевими печатками і покласти на зберігання до кращих часів.

Якщо ми поважаємо історика Светлишина і хочемо вірити його розповідям, то маємо право запитати про його настільки безвідповідальне ставлення до збереження історичної правди. У 1965 році він не став документально фіксувати свою розмову з Жуковом, чому ж більше ніж через чверть століття ми повинні цій безвідповідальній людині вірити на слово?

Адже розповідь Светлишина - суцільна маячня. Він повірив мемуарам Жукова: справами Генерального штабу Сталін не цікавився, начальника Генерального штабу вислуховував лише зрідка... Тому Светлишин вставив у свою розповідь сталінського секретаря Поскребишева, мовляв, у бідного Жукова доступу до Сталіна не було, він змушений був передавати документ не особисто, а через когось: доповісте, будь ласка, товаришу Сталіну... Але Жуков, як ми тепер знаємо, напередодні війни бував у кабінеті Сталіна вельми часто і проводив у ньому багато-багато годин. Навіщо віддавати документ Поскребишеву, якщо в будь-який день він міг віддати його в руки вождю: ось, товаришу Сталін, що ми пропонуємо!

Якщо Жуков, маючи можливість особисто покласти документ на сталінський стіл, передавав його через когось, то це - поведінка боягуза. Так поводяться люди, у яких немає сміливості особисто доповісти свої пропозиції. Щоб не попадатися на очі начальникам, свої пропозиції вони через когось передають, а потім рішення господаря вислуховують від панського холопа.

– 6 -

Поведінка Жукова більш ніж дивна. Будь-яка нормальна людина, перед тим як розробляти в деталях грандіозний проект, спочатку заручиться підтримкою керівництва. У розмові з вождем Жукову слід було обережно натякнути на інші можливі варіанти: а чи не вчинити нам, товаришу Сталін, трохи інакше? Отримавши негативну відповідь, годі було й город городити.

Скласти план війни - справа неабияка. Крім самого документа Генерального штабу від 15 травня 1941 року, в ньому згадані ще шість документів, включаючи «План намічуваних бойових дій на випадок війни з Німеччиною». Жоден з цих документів поки дослідникам недоступний. І ось вам картина: під керівництвом Жукова й Тимошенко Генеральний штаб Червоної Армії підготував розгорнутий план розгрому Німеччини з усіма теоретичними викладками, обґрунтуваннями, картами, розрахунками, подав його Сталіну, а вже потім з'ясувалося, що Сталіну це абсолютно не цікаво. Невже перед виконанням цього грандіозного проекту Жуков не міг поцікавитися думкою Сталіна і напередодні війни не завантажувати найбільш високопоставлених і талановитих генералів Генерального штабу роботою, яка вищому керівництву не потрібна?

Не менш дивна і поведінка Сталіна. Жуков бував у нього дуже часто, але Сталін (якщо вірити розповіді Светлишина) так і не висловив своєї думки про запропонований план. Жукову не відомі ні доля плану, ні прийняте Сталіном рішення. А своєму секретарю Поскребишеву «розгніваний» Сталін наказав передати Жукову, щоб той надалі нісенітницями не займався.

Уявімо: ось у приймальні сталінського кабінету Поскребишев передає Жукову слова Сталіна. Тут же Жуков заходить у кабінет «розгніваного» Сталіна і починається звичайна робота... Невже Сталін сам не міг сказати Жукову, щоб той не відволікався на сторонні справи? Чому це треба було робити через Поскребишева?

– 7 -

І поясніть мені, чому Жуков документи Генерального штабу називав «моя доповідна» або «моя записка»? Повторюю, мова йде не про один документ, а про комплект, який з якихось причин досі недоступний дослідникам. Документи готував генерал-майор Василевський, виправляв генерал-лейтенант Ватутін, під документом прізвища наркома оборони маршала Тимошенка і начальника Генерального штабу генерала армії Жукова. Іншими словами, в розробленні цього проекту брали участь як підлеглі Жукова, так і його безпосередній начальник. Чому ж комплект документів названий запискою, та ще й моєю?

На комплекті документів гриф: «Цілком таємно. Особливо важливо. Тільки особисто». Звернемо увагу на останні два слова: ТІЛЬКИ ОСОБИСТО! Тепер давайте на хвилину повіримо вигадкам Светлишина: в порушення наказів та інструкцій з ведення таємного діловодства Жуков віддав у чужі руки комплект цілком таємних особливої важливості документів, які мав право віддати тільки особисто Сталіну. Це злочин. Якщо весь цей фантастичний сюжет дійсно мав місце, то Жуков своєю злочинною безвідповідальністю заслуговував розстрілу. В даному випадку Жуков порушив присягу, бо клявся зберігати державну й військову таємницю. Він її не зберігав і зберігати не вмів. До абсолютно таємних особливої важливості документів ставився як до нічого не вартих папірців. Людей розстрілювали за халатне ставлення до куди менш важливих таємниць.

Не менш дивна поведінка Сталіна. Припустимо, що він відкинув план Генерального штабу. Але і знехтуваний план повинен залишатись абсолютно таємним, особливої важливості. Припустимо, з якихось причин ми не прийняли на озброєння новий тип ядерного боєприпасу. Але це зовсім не означає, що зі всієї технічної документації можна тут же зняти гриф таємності. А ось що у Сталіна: абсолютно таємний особливої важливості план він нібито відкинув і тут же розповів його зміст Поскребишеву. І Поскребишев вичитує Жукову: бач до чого додумався, на Німеччину нападати, та ще й найближчим часом! А ми будемо оборонятись, і часу на підготовку в нас досить!

І якщо Светлишину ми повірили на хвилину, щоб тут же викрити його в брехні й дурості, то письменникові М.М. Яковлєву ми не можемо повірити навіть і на хвилину. Яковлєв заявив про «неймовірну впертість очільника Радянської держави», який нібито відкинув геніальний план Жукова. Але не треба забувати, що влада в нас належала народові - робітникам і селянам. На чолі Радянського держави стояв колективний орган - Верховна Рада. Ніякої впертості цей орган ніколи не виявляв. Він схвалював все, що творив товариш Сталін. Причому схвалював завжди, миттєво й одностайно. На чолі Верховної Ради стояла Президія. Але й вона впертістю не прославилась. А на чолі Президії Верховної Ради стояв добрий дідусь Калінін. Головна відмінна риса - дивовижна гнучкість хребта. «Своїм підписом Калінін санкціонував всі дії Сталіна, надаючи беззаконням вигляд законів» (К.А. Залесский. Империя Сталина: Биографический энциклопедический словарь М., 2000. С. 203).

Забувши про нашу небувалу демократію, М.М. Яковлєв називає Сталіна очільником держави. Як можна вірити заявам Яковлєва про «неймовірну упертість», якщо шановний дослідник навіть не знає, які посади займав великий вождь?

Мені кажуть: можливо, в «Криголамі» все правильно, але де ж документ?

Відповідаю: документ зберігається в Центральному архіві Міністерства оборони РФ (фонд 16, опис 2951, справа 241, аркуші 1-16).

Всі документи часів війни в новій демократичній Росії розсекречені. Це дуже гарна новина.

А от погана: замість грифів «Таємно», «Цілком таємно», «Цілком таємно. Особливої важливості» і «Абсолютно таємно. Особливої важливості. Тільки особисто», які зняті з документів часів війни, введений новий нешкідливий гриф «Видачі не підлягає». Так що можете радіти: ніяких таємниць про війну більше немає. Правда, до найцікавіших і найважливіших документів війни доступу як не було, так і немає. У російській мові для цієї ситуації є дуже мудрий вираз: що в лоб, що по лобі.

А якщо серйозно, то ми - єдиний у світі народ, який абсолютно не пам'ятає Другу світову війну й нічого про неї не знає. Ми єдині, кого війна зовсім не торкнула і не схвилювала. На офіційному рівні в нас не було й немає ні книжок, ні підручників, ні досліджень, ні статей, ні фільмів про війну. Фальшивки типу «Доля людини» - не в рахунок. Війну не вивчали ні у військових училищах, ні в інститутах, ні у військових академіях, ні в Академії наук. Ми - єдина у світі країна, в якій вивчення війни категорично заборонене.

Як можна вивчати історію війни, якщо Горькови, Гайдари, Піхої, Примакови та Безименські сидять на сторожі архівів, видаючи нам тільки те, що їм вигідне в даний момент?