Підсумок цієї війни видно в будь-якому селі. В селі, тому що там усе оголеніше і вразливіше, ніж у місті, і скільки б горя не принесла нам революція, Громадянська війна і колективізація, остаточно добила село, а отже, Росію переможна Друга світова війна.
Свого часу було багато нарікань, чому не написана нова "Війна і мир". А ось тому й не написана, що писати б довелося про перемогу ціною знищення власного народу.
Легенди про Маршала Радянського Союзу Жукова незчисленні. Серед них і така: у справі керівництва війною був він у Сталіна єдиним заступником.
Світу давно втовкли, що Сталін був дурний і боязкий, що військової справи не розумів, війною або взагалі не керував, або керував по глобусу. А якщо так, то хто ж командував? Ось і виходить, що до Берліна Червону Армію привів не Верховний Головнокомандувач, а його єдиний заступник.
Був, кажуть, під час війни такий випадок. Принесли Жукову на підпис документ, а посаду вказали помилково: перший заступник Верховного Головнокомандувача. Тут великий полководець як гаркне, як ніжкою тупне: Я не перший заступник! Я єдиний!
Всім нам велено цим випадком захоплюватися: мовляв, суворий був Георгій Костянтинович, але ж війна точності вимагає - немає чого Жукова першим заступником обзивати, якщо у Сталіна інших заступників не було.
Якийсь літератор цим випадком захопився і написав книжку про Жукова. Книжку так і назвав: «ЄДИНИЙ». І в тій книжці відповідно до офіційної міфологією Держави Російської Сталіна показав придурком, а Жуков Георгій Костянтинович - самородок, розумниця, рятівник Вітчизни, великий геній, ясне сонечко без цяток. І звучить назва книжки не в тому сенсі, що Жуков у Сталіна був єдиним заступником, а в тому, що він - єдиний рятівник Вітчизни.
І тут же луною озивається якийсь західний творець. Назва заворожує: «Маршал Жуков: людина, яка зламала Гітлера». Це інша книжка. Інший автор. Інша назва. Але зміст той же: ЄДИНИЙ! Вийшов Єгорій Костянтинич у чисте поле, біля куща дерези зустрів Ідолище погане з огидним його воїнством, вихопив меч-кладенець, як махне - лежить вулиця, відмахнеться - провулочок, самому Ідолищу сім голів зніс, весь барліг Третього райху розніс. Достоту: як вискочив, як вистрибнув - розлетілись клаптики по закутках!
Давайте ж радіймо. Давайте проспіваємо хвалу Маршалу Радянського Союзу Жукову - рятівникові Вітчизни, єдиному заступнику Сталіна, а потім запитаємо: чи це так? Давайте уважно подивимося на оточення Сталіна, можливо, крім Жукова знайдемо й інших заступників.
В ході війни Сталін обіймав кілька посад: секретар Центрального Комітету Комуністичної партії, очільник уряду. Голова Державного Комітету Оборони, голова Ставки Верховного Головнокомандування, Верховний Головнокомандувач Збройними Силами, народний комісар оборони. Сталін один, а посад шість. На різних посадах у нього були різні заступники.
Головна посада Сталіна з 4 квітня 1922 року - Генеральний секретар Центрального Комітету ВКП (б). Головний механізм влади - Учраспред, він же - Орграспред, він же - ОРПО, він же - УК секретаріату ЦК.
Після Громадянської війни соратники Леніна, розпихаючи один одного, рвалися до влади. Вони вважали, що трон Леніна дістанеться тому, хто переможе в нескінченному змаганні базікання і словоблуддя. А Сталін тим часом, не вступаючи в дебати, взяв контроль над крамничкою під вивіскою «Учраспред». Ленін першим зрозумів, що це означає. Учраспред - це непримітна з боку контора у складі секретаріату Центрального Комітету партії. Ні, ні, це не той відділ, який керував підготовкою Світової революції. І зовсім не той, який виробляв стратегічну лінію боротьби світового пролетаріату. І навіть не той, який був покликаний пильнувати чистоту марксистсько-ленінського вчення. Учраспред - рутина. Учраспред - сіренькі чиновники, які перекладали з полиці на полицю настільки ж сіренькі папки. Учраспред - облік і розподіл кадрів. Сталінський Учраспред вирішував, якого партійного діяча висунути, а якого засунути, кого підняти, кого опустити, кого викликати з білоруського містечка Блудень і направити до Києва, а кого з просторого кабінету в Пітері кинути на відповідальну роботу в Кобеляки під Полтавою, у Пропойськ або в село Велика Грязнуха Саратовської губернії.
Секретар Центрального Комітету партії - головна посада Сталіна. Навколо цієї посади і контори під назвою «Учраспред» була збудована найпотужніша, небувала в історії людства диктатура Сталіна.
Відчувши міцніючої сталінську міць, Ленін попередив соратників по боротьбі: «Товариш Сталін, зробившись генсеком, зосередив у своїх руках неосяжну владу». Соратники не почули попередження вождя. Не оцінили. А даремно.
Учраспред міняв свої назви, але суть залишалася: кадри вирішують все! Під час війни керівництво країною, армією, промисловістю, транспортом, сільським господарством, таємною поліцією, ідеологією і пропагандою, дипломатією, культурою, розвідкою, наукою, релігією і всім, всім, всім здійснювалося все тим же методом - переміщенням кадрів: цього звільнити, цього призначити, не впорався - зняти і його, призначити третього. В результаті на всіх командних постах досить швидко опинялися ті, хто міг забезпечити успіх за будь-яку ціну. Саме — за будь-яку.
Під час війни, за кілька років до неї та після війни до самої смерті Сталіна фактично другою людиною в партії був Маленков Георгій Максиміліанович. З 1934 року він керував структурою під назвою ВКПО (російська абревіатура ОРПО - Отдел руководящих партийных органов) - Відділ керівних партійних органів ЦК ВКП (б). ВКПО - це все той же Учраспред, але під іншою вивіскою. «Після вісімнадцятого з'їзду закулісна роль Маленкова виходить на відкриту поверхню життя ВКП (б), і в партійному житті він стає правою рукою Сталіна» (Б.И. Николаевский. Тайные страницы истории. М., 1995. С. 200).
Маленков під особистим контролем Сталіна командував державою і війною шляхом розподілу кадрів. Він висував і засував начальників табірних управлінь, командирів бригад, дивізій і корпусів, наркомів та їх заступників, послів і резидентів, начальників районних, обласних, крайових, республіканських відділів та управлінь НКВС, директорів заводів, фабрик, шахт, нафтопромислів та золотих копалень, начальників залізниць, секретарів райкомів, обкомів, крайкомів, начальників відділів та управлінь Генерального штабу, командувачів флотиліями, арміями, флотами, фронтами, начальників їх штабів.
Формально Маленков не був заступником Сталіна по партії. Але якщо підходити чисто формально, то й Сталін не був диктатором. Якщо хто забув: влада в Країні Рад належала робітникам і селянам і формально іменувалася «радянською». Мене давно цікавило питання: це хто ж, коли і з ким у нас радився? Чисто формально влада вінчалася Верховною Радою, в якій засідали знатні ткалі, доярки, сталевари й оленярі. Чисто формально очільником Радянського Союзу був добрий дідусь Калінін. Однак справжня влада належала тим, хто розставляв своїх людей до важелів державного правління.
В ході війни і після неї, до самої смерті Сталіна, до делікатних питань обліку та розподілу кадрів, тобто до питань управління державою, економікою, Збройними Силами, зовнішньою і внутрішньою політикою, Жуков Георгій Костянтинович допущений не був.
Заперечують: ми не про керівництво взагалі говоримо, а про критичні ситуації; де криза, де найважче, в Ленінград, в Сталінград Сталін посилав Жукова, і той залізною рукою наводив порядок... Чи можна проти цього заперечити?
Можна.
Я сам так вважав, поки довіряв мемуарам Жукова. А коли погортав документи, то зрозумів: туди, де криза, де найважче, Сталін посилав іншу людину. І той залізною рукою наводив порядок (у радянському розумінні). Це був Маленков Георгій Максиміліанович, і саме його Сталін послав до Ленінграда, давши йому виключні повноваження. Маленков був не один. У нього була команда, до складу якої увійшли чекісти вищого вибору, «відповідальні товариші» з Управління кадрів, генерали й адмірали вищого рангу, включаючи наркома ВМФ, командувача авіацією РСЧА та командувача артилерією. Коли під керівництвом Маленкова Ленінград був врятований, коли ворог був зупинений, на допомогу Маленкову Сталін послав Жукова.
І в Сталінград Сталін послав не когось, а Маленкова. А Жуков прибув пізніше (і поїхав раніше). І був він у свиті Маленкова тим, кого прийнято називати «та особи його супроводу».
Через два десятиліття Жуков зобразив себе головним. Але «головним» він став після смерті Сталіна, повалення Маленкова, а потім і Хрущова. І Маленкову, і Хрущову після повалення заткнули роти. Заперечити вони не могли. А на Жукова працював весь пропагандистський апарат Радянського Союзу. На боці Жукова були і сам Брежнєв, і голова уряду Косигін, і головний комуністичний ідеолог Суслов, і міністр оборони Гречко, і незліченні полчища «істориків у погонах». Ось на цьому урожайному полі й проріс «рятівник» і Ленінграда, і Москви, і Сталінграда, і всього іншого.
З 1922 року, більше 19 років, посада партійного секретаря була єдиною посадою Сталіна. 4 травня 1941 року він став главою уряду, іменувався Радою народних комісарів (РНК). Під час війни у Сталіна в уряді першими заступниками були Молотов і Вознесенський і просто заступниками: Берія, Булганін, Вишинський, Ворошилов, Землячка, Каганович, Косигін, Маленков, Малишев, Мехліс, Мікоян, Первухін, Сабуров.
30 червня 1941 року Сталін зайняв пост Голови Державного Комітету Оборони (ДКО). Заступником Сталіна по ДКО був Молотов. А з травня 1944 року — Берія.
10 липня 1941 року Сталін прийняв посаду голови Ставки Верховного Командування, яка 8 серпня була перетворена в Ставку Верховного Головнокомандування. На цій посаді у нього заступників не було.
19 липня 1941 року Сталін стає народним комісаром оборони (НКО). На цій посаді в роки війни першими його заступниками були Будьонний і Жуков та заступниками: Абакумов, Булганін, Василевський, Воробйов, Воронов, Голіков, Громадін, Запорожець, Кулик, Мерецков, Мехліс, Новиков, Пересипкін, Тимошенко, Федоренко, Хрульов, Шапошников, Щаденко, Щербаков. І нехай мене пробачать, якщо я когось пропустив.
З 8 серпня 1941 року Сталін - Верховний Головнокомандувач Збройними Силами СРСР. На цій посаді з 26 серпня 1942 року в нього був заступник — Жуков.
Разом в різні періоди війни у Сталіна на різних посадах було мінімум 35 заступників, у тому числі чотири перших заступники: Будьонний, Вознесенський, Жуков, Молотов. Шестеро людей: Берія, Булганін, Жуков, Маленков, Мехліс, Молотов - були «двічі заступниками» Сталіна. Наприклад, Мехліс - заступник Голови РНК, заступник наркома оборони. Молотов - заступник Голови ДКО, перший заступник Голови РНК.
З моменту, коли Сталін прийняв посаду наркома оборони, тобто з 19 липня 1941 року, Жуков був його першим заступником на цій посаді. З 26 серпня 1942 Жуков був заступником Верховного Головнокомандувача. Коротше, Жуков був заступником і одночасно першим заступником Сталіна.
Навколо Жукова завжди роїлися лизоблюди й підлабузники. Обстановку в штабі Жукова яскраво описав артист Борис Січкін, друг і товариш по чарці «маршала перемоги»: «Обслуговувальний персонал складався з осіб чоловічої статі в чині не нижче генерал-майора. Вони були відвертими холуями: чистили маршалу чоботи, накривали на стіл і прибирали зі столу. Словом, були схожі на послужливих собак. Коли вони вислуховували розпорядження маршала, то згиналися до підлоги. Гидко було дивитися на цих людей, які втратили до себе будь-яку повагу... Для маршала ці холуї були кимось на кшталт декоративних собачок... Точніше, вони були по натурі псами» (Б. Сичкин. Я из Одессы, здрасьте... СПб., 1996. С. 79). І ось одного разу під час війни один з цих псів вирішив поза графіком лизнути хазяйську дупу - написав у документі посаду Жукова: перший заступник ... І не потрапив! Жуков страшенно не любив, коли його величали першим заступником наркома оборони. Він любив, щоб його називали заступником Верховного Головнокомандувача. Погодимося: тим, хто чистив маршальські чоботи та підносив папери на підпис, не мудро було заплутатися в цих хитросплетіннях і назвати видатного полководця всіх часів і народів не тим титулом, який йому подобається, а тим титулом, який у нього був, але який йому не подобався. І тоді найбільший впадав у сатанинську лють: я - не перший заступник, я — єдиний!
Враховуючи вищевикладене, погодимося: претензії на єдиного, м'яко кажучи, недостатньо обґрунтовані.
Тепер спробуємо навести порядок в табелі про ранги. Що важливіше: заступник Сталіна по партії або перший заступник по уряду? Що вагоміша: заступник по ДКО, перший заступник з НКО або заступник з РНК?
Відповідь на це питання була дана 30 червня 1941 року. В цей день бв утворений Державний Комітет Оборони (ДКО). Це був «надзвичайний вищий державний орган СРСР, в якому в роки Великої Вітчизняної війни була зосереджена вся повнота влади. Постанови ДКО мали силу законів військового часу» (Радянська військова енциклопедія. Т. 2. С. 622). «ДКО, зосередивши всю повноту влади в країні, керував перебудовою народного господарства відповідно до вимог війни, мобілізацією сил і ресурсів країни, будівництвом збройних сил, удосконалював їх структуру, розставляв керівні кадри, визначав загальний характер використання Збройних Сил у війні, здійснював керівництво боротьбою радянського народу в тилу ворога» (Там же. Т. 7. С. 516). Таким чином, в ході війни основний важіль диктатури - облік і розподіл кадрів - перемістився в ДКО. Хоча в принципі нічого не змінилося: все той же товариш Маленков під мудрим проводом товариша Сталіна запроваджував в життя все той же непорушний сталінський принцип, відповідно до якого кадри вирішували все.
В ході війни всі державні й військові структури та органи Радянського Союзу, починаючи зі Ставки Верховного Головнокомандувача, підкорялися рішенням ДКО.
В момент створення ДКО до його складу увійшли: Сталін - голова, Молотов - заступник, Берія, Ворошилов, Маленков. У лютому 1942 року до складу ДКО додатково були введені Вознесенський, Каганович, Мікоян, у листопаді 1944 року - Булганін. З травня 1944 року Берія - заступник Голови ДКО. Тепер у Сталіна стало два заступники - Молотов і Берія.
Маршал Радянського Союзу Жуков Георгій Костянтинович не був заступником Сталіна по ДКО. У цей надзвичайний державний орган керівництва війною Жуков не був допущений навіть в якості рядового члена.
Нас так вчили з дитинства: війна була справедливою, великою, священною. Підступний ворог напав без оголошення війни, без жодного приводу та без причини. Ми до війни не готувалися, звідси такі поразки, втрати і жертви. Суть війни: радянський народ захищав свою Батьківщину. Радянські люди всі як одна людина згуртувалися навколо рідної Комуністичної партії та її мудрого Центрального Комітету. На розгром ворога Червону Армію і народ вів великий Сталін.
Після смерті й викриття Сталіна з'ясувалося, що на розгром ворога радянський народ вів не Сталін, а вірний ленінець Хрущов.
Після зміщення Хрущова історики раптом виявили, що на розгром ворога радянський народ вів зовсім не Сталін і навіть не Хрущов, а ще більш вірний ленінець товариш Брежнєв. У Сталіна була одна Зірка Героя Радянського Союзу, він її ніколи не носив, а у Брежнєва було аж чотири такі Зірки, і він їх завжди носив. Маршал Радянського Союзу Брежнєв був у чотири рази більшим героєм, ніж Сталін.
Після смерті Брежнєва було зроблене сенсаційне історичне відкриття: на розгром ворога Червону Армію і весь радянський народ вів таки не Брежнєв, не Хрущов і не Сталін, а вірний син радянського народу великий Жуков, він же - Єдиний. Проте якщо згадати попередників Жукова на роль Спасителя, то виходить, що Жуков «єдиним» є тільки на даний момент. На даному історичному етапі.
У цій ролі до Жукова побували інші. Жуков - всього лише замикає в колоні «єдиних».