Беру свої слова назад

– 1 -

Про Жукові відомо, що в дитинстві на парі він проспав ніч на цвинтарі. Загорнувся в кожух, завалився серед могил, та й спить собі.

У 14 років під час пожежі в селі він увійшов в палаючу хату і врятував двох дітей.

Шкода, що свідків тих героїчних діянь не збереглося. Вірніше, зберігся тільки один. Це Георгій Костянтинович Жуков. Сам він про свої подвиги і повідав.

Він багато чого про себе розповідав.

Восени 1941 року, коли німецькі війська підійшли до Москви, коли в їх біноклі вже були видні зірки Кремля, Сталін призначив Жукова командувачем Західного фронту. В найкритичніший момент Сталін зателефонував Жукову і запитав: чи утримаємо Москву? Жуков рішуче відповів: відстоїмо!

Ситуація була на межі повного краху. Німець тиснув. Під напором, як нас учили, «переважних сил противника» радянські війська відходили. Але Жуков зі своїм штабом залишався на місці. Він наказав не відводити в тил свій командний пункт. І тоді командні пункти армій теж змушені були припинити відхід. А за ними командні пункти дивізій, бригад і полків пригальмували відкот на схід. Вони задкували назад, але швидкість відходу знижувалась і незабаром досягла нульової відмітки. Натиском ворога фронт стиснуло так, що командний пункт Жукова виявився майже біля переднього краю. Сталін зателефонував Жукову і нагадав, що такий стан дуже небезпечний. На це Жуков відповів: якщо я відтягну свій штаб, відтягнуться і штаби армій, а за ними і всі інші потягнуться...

Одним словом, і зверху йому рекомендували відійти, і знизу натиск, але Жуков не здригнувся. Він на своєму командному пункті залишався біля самого переднього краю. Так і встояли. Своєю особистою хоробрістю, всупереч нестримному відходу військ і рекомендаціям Сталіна Жуков утримав фронт і врятував Москву.

Звідки таке відомо?

З розповідей Георгія Костянтиновича Жукова.

А чи є свідки? Є й свідки. І дуже високого рангу: Маршал Радянського Союзу А.М. Василевський, головний маршал авіації А.Є. Голованов, генерал армії С.М. Штеменко.

Правда, свідки зовсім інше розповідають.

– 2 -

Ні одного зі свідків не можна викрити в злостивості. Василевський перебував із Жуковом у родинних стосунках, завжди добре відгукувався про Жукова. Але в даному випадку з версією Жукова не згоден.

Штеменко - найближчий соратник Жукова і один з найбільш довірених людей. Державний переворот восени 1957 року готував тріумвірат: міністр оборони Маршал Радянського Союзу Жуков, начальник ГРУ генерал армії Штеменко і перший заступник начальника ГРУ генерал-полковник Мамсуров при схвалльному нейтралітеті голови КДБ генерала армії Сєрова. Мамсуров зрадив Жукова, а Штеменко виявився вірним до кінця. Він завжди писав про Жукова тільки добре. Але і він в даному випадку з версією стратега не згоден.

Головний маршал авіації Голованов у клані Жукова не перебував. Їхні стосунки завжди були холодними з памороззю, бо на війні Голованов підпорядковувався тільки Верховному Головнокомандувачу, а заступнику Верховного не підкорявся. Демонстративно. За це Жуков особисто викреслив Голованова зі списку кандидатів у Герої Радянського Союзу за Берлінську операцію. Однак Голованов не був ні дріб'язковим, ні мстивим. У 1957 році Жукова рішуче скинули з усіх постів. Вся зграя підлабузників і лизоблюдів сипнула від скинутого з висот стратега. А Голованов приїхав до Жукова слово добре сказати, поговорити «за жисть», чим немало здивував Георгія Костянтиновича.

Так от: благородний Голованов у даному випадку теж із версією Жукова категорично не згоден.

– 3 -

Жуков мав намір розділити штаб Західного фронту на два ешелони. Невелику частину, віддавши Москву Гітлеру, розмістити на східній околиці столиці, а основну частину штабу Західного фронту винести в район Арзамаса, тобто на 400 кілометрів на схід від Москви. Сам Жуков поки до Сталіна з цим питанням не звертався. Але зверталися його підлеглі. 7 жовтня 1941 року в розпорядження командувача Західного фронту поступив член Військової ради ВПС РСЧА корпусний комісар П.С. Степанов для координації дій авіації в інтересах Західного фронту (М.Н. Кожевніков. Командування і штаб ВПС Радянської Армії у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.. М., 1977. С. 61). Негайно Сталін надав Степанову звання армійського комісара 2 рангу, для того щоб підняти його авторитет і вплив. Незабаром командувачем Західного фронту став Жуков, а Степанов залишався при ньому. Ось він же і звернувся до Сталіна.

Свідків звернення Степанова до Сталіна кілька - від головного маршала авіації А.Є. Голованова до сталінського охоронця майора А.Т. Рибіна.

Ось розповідь Голованова. Він знаходився в кабінеті Сталіна, коли подзвонив Степанов.

Після цього питання про переміщення командного пункту Західного фронту на схід піднімали член Військової ради Західного фронту Н.А. Булганін і начальник штабу Західного фронту генерал-лейтенант В.Д. Соколовський. Але й вони отримали «сталінський відлуп».

Становище погіршувалось, і Жукову не залишалося нічого іншого, як особисто звернутися до Сталіна. Про Арзамас він уже не згадував. Його вимога скромніша: відтягнути командний пункт Західного фронту нехай не на східну околицю Москви, а хоча б на західну.

Свідоцтво генерала армії С.М. Штеменка: «Жуков звернувся до Сталіна з проханням про дозвіл на переведення свого командного пункту подалі від лінії оборони, до Білоруського вокзалу. Сталін відповів, що якщо Жуков перейде до Білоруського вокзалу, то він займе його місце».

Щоб розвіяти сумніви в достовірності сказаного, звернемося до центральних газет Радянського Союзу за 3 і 4 січня 1942 року. У ці дні публікувались укази про нагородження великої групи командирів Західного фронту, які відзначились у боях за Москву. Командувач 20-ї армії генерал-лейтенант Власов отримав вищу державну нагороду - орден Леніна. Командувач 16-ї армії генерал-лейтенант Рокосовський - орден Леніна. Командувач 10-ї армії генерал-лейтенант Голіков - орден Червоного Прапора. Командувач 5-ї армії генерал-лейтенант артилерії Говоров - орден Леніна. Поряд з указами - портрети командувачів армій Західного фронту. Тільки немає портрету командувача Західного фронту генерала армії Жукова. І нічим його Сталін за битви під Москвою не нагородив.

Сталін не шкодував нагород для Жукова. Він його обсипав орденами від шиї до пупа і нижче. Але вимогу здати Москву Сталін Жукову не пробачив.

– 4 -

Жуков смачно і в деталях розповідав про свою участь у Сталінградській битві і битві на Курській дузі. Ніхто, крім нього, цієї участі не виявив. Зараз вже ніхто про його участь ні в Сталінградській битві, ні в битві на Курській дузі не сперечається. Встановлено: стратег прибрехав.

Підсумок дискусії про роль Жукова під Сталінградом і на Курській дузі підбив головний маршал авіації Голованов: «Жуков не має прямого стосунку до Сталінградської битви, і до битви на Курській дузі, і до багатьох інших операцій» (Ф. Чуєв. Солдати імперії. С. 314).

Роль Жукова у грандіозній Корсунь-Шевченківській операції негативна. За цю операцію І.С. Конєв отримав звання Маршала Радянського Союзу, А.А. Новіков - головного маршала авіації, П.А. Ротмістров - маршала бронетанкових військ. А Жуков не отримав нічого. Більше того, Сталін письмово висловив йому своє незадоволення і відкликав до Москви.

А якщо Жукова послухати...

– 5 -

Жуков «академіїв не закінчував». Відсутністю військової і якої-небудь взагалі освіти пишався: я і без «академіїв» грамотний. Великий стратег любив вразити слухачів своєю просто неймовірною ерудицією. У той же час він був наділений майже ленінською скромністю. Георгій Костянтинович чесно визнавав, що навіть і він не все знає, навіть і у його найширших пізнань є межі. Життя склалося так, що не випало йому вивчати природничі науки, зокрема зоологію і біологію. Стратегові було шкода, що не мав він «знання біології, природничих наук, з якими стикаєшся... у своїх суто військових роздумах» («Огонек». 1986. No 48. С. 7). От якщо б уявляв він, як функціонує печінка пінгвіна, то про стратегію розмірковував би інакше. Безліч наук він самостійно осягнув, книжкову науку перевершив. Тільки біології йому і не вистачало. Знати б йому, як інфузорії розмножуються, зовсім було б добре. А без цього йому було важко на війні. Без цього стратегічні рішення якісь однобокі виходили.

Донька стратега Марія Георгіївна додає: «Його знання в різних галузях можна назвати великими, причому в таких, в яких, здавалося б, знання були ні до чого... Дивовижна простота, не розуму, звичайно ж, а серця. Він ніколи не підкреслював свою ерудицію, щоб якось принизити співрозмовника. З будь-якою людиною він знаходив потрібну мову, з селянином чи солдатом - свій, з академіком - свій, з музикантом - свій. І вже тим більше ніколи не чула я від нього слів "гнилих", навіть просто порожніх розмов» («Трибуна», 24 червня 2004 р.).

Та ерудиція була позамежною. Шкода тільки, що не знав стратег військової справи. Він уявлення не мав, скільки у нього в підпорядкуванні танків, літаків та гармат, дивізій, корпусів і армій. На війні не знав і, коли за мемуари засів, теж не поцікавився, не згадав. Навіть приблизно.

Тих, хто мав військову освіту, особливо академічну, Жуков ненавидів і публічно ображав. Так би мовити, знаходив для них свою мову. Генерал армії Микола Григорович Лященко свідчить:

У той момент Лященко ще не був генералом. Він був полковником, командиром дивізії. Але й бойовому полковнику на війні, думаю, не радісно отримати такий комплімент від вищого командира.

Думку про те, що «розумники» були ні на що не здатні, Жуков повторював неодноразово. «Деякі з наших високоосвічених військових, професорів, опинившись у становищі командувачів на тих чи інших фронтах війни, не проявили себе з позитивного боку... Часом вони пропонували поверхневі вирішення складних проблем, які не укладаються в їхню професорську начитаність»(«Огонек». 1986. No 50. С. 8).

Даремно Жуков лютував. Поверхневі рішення пропонував без академічної освіти Тухачевський. Такі ж рішення пропонував і Жуков. А от Герман Капітонович Маландін поверхневих рішень не пропонував. Військова підготовка у нього була ґрунтовною. Закінчив Олександрівське військове училище, курси вищого начскладу при Військовій академії ім. Фрунзе та Академію Генерального штабу. До війни був на командних посадах до командира полку включно, на штабних посадах: начальник штабу бригади, дивізії, корпусу, заступник начальника штабу Київського особливого військового округу, крім того, був він і на викладацькій роботі у Військовій академії Генерального штабу. Його цінували скрізь. З командних посад його не хотіли відпускати на штабні, зі штабних - на викладацькі, а з викладацьких - знову на штабні. Заради інтересу я багато років шукаю негативні відгуки про Германа Капітоновича. Але поки безуспішно. Про нього кажуть: спокійний, витриманий, мудрий, культурний, людяний, грамотний. І воював добре. До речі, такої ж думки дотримувався і сам Жуков. На початку 1941 року після призначення на посаду начальника Генерального штабу Жуков потягнув за собою з Києва групу генералів. У їх числі був і Маландін. За рекомендацією Жукова Маландін був призначений на ключову посаду начальника Оперативного управління Генерального штабу. Війну завершив у Празі на посаді начальника штабу 13-ї армії. Після війни - генерал армії, професор, заступник начальника Генерального штабу.

І Маршал Радянського Союзу Говоров Леонід Олександрович поверхневих рішень не пропонував. З усіх радянських маршалів він мав найґрунтовнішу підготовку. Говоров закінчив: Костянтинівське артилерійське училище, Артилерійські курси удосконалення комскладу, вищі академічні курси при Військовій академії ім. Фрунзе, заочний курс академії ім. Фрунзе і Військову академію Генерального штабу. Сам був старшим викладачем на кафедрі тактики артилерійської академії Червоної Армії ім. Дзержинського і начальником цієї академії. Все це - до війни. Так що у війну вступив теоретично підкованим. І проявив себе видатним полководцем. Від надання звання генерал-майора артилерії до Маршала Радянського Союзу - 4 роки і 12 днів. Немає ні одного негативного відгуку про нього. Його поважали всі - від рядових солдатів до Верховного Головнокомандувача. А проведені ним операції - зразок для наслідування.

Микола Павлович Пухов з 1930 по 1941 рік - на викладацьких і штабних посадах. У червні 1941 року - начальник навчального відділу інтендантської академії РСЧА. Що з нього взяти, з інтенданта? У вересні 1941 року призначений командиром тільки що сформованої з резервістів 304-ї стрілецької дивізії. Воював добре. У січні 1942 року генерал-майор Пухов, переступивши відразу через три службові щаблі, був призначений командувачем 13-ї армії. Ось тут він себе і показав. 13-ю армією він блискуче і беззмінно командував до самого кінця війни. Відзначився в Курській, Вісло-Одерській, Берлінській, Празькій та інших операціях. Війну закінчив генерал-полковником, Героєм Радянського Союзу, кавалером шести полководницьких орденів першого ступеня. Такого комплекту бойових нагород не мав жоден радянський полководець. Тільки в 1956 році Маршал Радянського Союзу Соколовський наздогнав Пухова за кількістю полководницьких орденів. Але свій шостий полководницький орден Соколовський отримав не на війні, не за бойові дії, а за каральну експедицію в Угорщині. Тому можна вважати, що Пухова так ніхто і не наздогнав. Ось вам і «професор інтендантських наук».

Ось ще «розумник», Маршал Радянського Союзу Родіон Якович Малиновський. З академічною освітою і з досвідом викладача. Закінчив Військову академію ім. Фрунзе. Через кілька років був старшим викладачем у цій академії. У війну вступив у званні генерал-майора на посаді командира 48-го стрілецького корпусу. Командував арміями і фронтами. У серпні 1945 року зробив справжнє диво. Німецький генерал-майор Ф.В. фон Мелентин: "Для ілюстрації зростаючої гнучкості бойових дій Червоної Армії та її здатності успішно проводити широкі і стрімкі танкові операції я хочу вказати на сенсаційне просування маршала Малиновського до Маньчжурії в серпні 1945 року (Танкові битви 1939-1945. М., 1957. С. 249). Ривок Малиновського до океану - це сяючий вінець військового мистецтва. Нічого подібного і близького Жуков у своєму житті не скоював.

Тому твердження стратега, що безграмотні командували краще за грамотних, ми віднесемо до розряду спірних.

– 6 -

Після війни Сталін вигнав Жукова з великих постів. Відправив командувати Одеським військовим округом, потім - Уральським. Але ось перед самою смертю Сталін усвідомив несправедливість і вирішив повернути Жукова на вершини. Та не встиг...

Звідки таке відомо?

З розповідей все того ж великого стратега. Жуков і доказ надав: у жовтні 1952 року на ХIХ з'їзді партії після семи років опали його призначили кандидатом у члени Центрального Комітету... (У комуністів прийнято казати - обрали. Це у них стиль такий: «Ми кажемо - Ленін, маємо на увазі - партія!» Кажуть одне - мають на увазі інше.)

Отже, в жовтні 1952 року зірка Жукова почала нове сходження по номенклатурному небосхилу. Все, здавалося б, стикується: Сталін змінив гнів на милість, зрозумів, що без великого полководця йому не обійтися...

Однак наданий доказ сталінської нібито милості працює як раз проти версії Жукова.

ХIХ з'їзд партії був зібраний у жовтні 1952 року проти волі Сталіна. Був цей з'їзд не чим іншим, як бунтом вищої номенклатури проти старіючого вождя. Це була кримінальне розбирання на вищому рівні. Авторитетні урки прогнали головного пахана під золочені кремлівські нари під свист і крики номенклатурних шісток. З'їзд змінив назву партії. Комуністична братія оголосила: ми більше не більшовики! Політбюро було скасовано. Замість нього була створена Президія ЦК. З'їзд прийняв новий (антисталінський) статут партії. Майже все, що пропонував Сталін, було з'їздом відкинуто. А було прийнято те, проти чого виступав Сталін.

Кадри вирішують все.

Саме це ще раз підтвердив ХIХ з'їзд партії. Сталінські кадри повстали проти Сталіна. І вирішували все. По-своєму. І вводили вони до складу керівництва того, хто вгодний був їм, а не лузеру Сталіну.

Возведення Жукова в ранг кандидата в члени ЦК саме на цій антисталінській сходці свідчить про те, що Жуков був не за Сталіна, а проти нього. Берія, Маленков, Хрущов і Булганін повернули Жукова у своє коло. Це було нагородою за участь Жукова у відстороненні Сталіна від реальної влади.

І подальші події це підтвердили.

У березні 1953 року Сталін був убитий. (За деякими непідтвердженими версіями - помер природною смертю.) Негайно радісні сатрапи остаточно розігнали останніх прихильників померлого вождя, але при цьому командувача Уральським військовим округом Жукова призначили першим заступником міністра оборони. Через чотири місяці Жуков став повноправним членом ЦК. Того самого ЦК, який підготував і здійснив на наступному ХХ з'їзді публічне викриття Сталіна як найбільшого злочинця всіх часів і народів. Головними організаторами і натхненниками ХХ з'їзду були Хрущов і Жуков. У принципі ХХ з'їзд партії тільки підвів підсумки та публічно оголосив результати попереднього антисталінського ХIХ з'їзду.

Перед нами вибір.

Або ми повинні погодитися з тим, що в жовтні 1952 року Жуков перебував у змові з противниками Сталіна, і саме вони піднімали опального маршала вгору всупереч волі вождя. Або ми повіримо захопливій розповіді великого стратега: старіючий вождь сам вирішив повернути Жукова на вершини влади. В цьому випадку Сталін здійснив непрощенну самовбивчу помилку. Він піднімав угору того, хто, відчувши слабкість верховної влади, тут же перекинувся на бік повсталих сатрапів, а потім вчепився мертвою хваткою в горло убитого і тому безпечного Сталіна.

– 7 -

У 1957 році Хрущов знову вигнав Жукова. Проте в жовтні 1964 року Хрущов усвідомив несправедливість, зателефонував Жукову, запропонував пост міністра оборони...

Але треба ж було такому статися: не встиг Хрущов!

Нікчемно трішки. Трошечки! Хрущова в цей самий момент скинули.

А так би бути Жукову знову на вершині влади.

Звідки нам відомо цей шляхетний намір Хрущова? Знову ж із розповідей Жукова Георгія Костянтиновича. Ось, мовляв, Сталін мене скинув, та тільки без мене прожити ніяк не міг. І з Хрущовом та ж історія: скинути ж скинув, а як йому без мене? Розповіді Жукова підхопили: «У 1964 році, за деякими свідченнями, відбувся телефонний дзвінок Хрущова Жукову. Микита Сергійович нібито визнав, що його неправильно інформували восени 1957-го, і після повернення з відпустки він хотів би зустрітися з маршалом. Якщо ця інформація вірна, Хрущов, здогадався про розпочаті проти нього інтриги, можливо, хотів повернути популярного полководця на вершину влади...» («Красная звезда», 26 жовтня 2002 р.).

Тим часом у жовтні 1964 року, коли Хрущов нібито мав намір повернути стратега, та не встиг... Жукову було майже 68 років. Останні сім з цих років Жуков не мав жодного зв'язку з армією. А вона за ці роки дуже радикально змінилася. У керівництві партії, держави і армії склалися нові угруповання і клани. І в жодному з цих угруповань у Жукова не було ні зв'язків, ні підтримки і жодного прихильника.

Хрущову не було потреби повертати Жукова на вершини. А причина проста: один в полі не воїн. Не було у Жукова свого угруповання, свого клану.

Свідчить головний маршал авіації А.Є. Голованов: «Коли він був міністром оборони при Хрущові, став оточувати себе підлабузниками, а людей, які відкрито говорили йому про недоліки, просто змітав» (Ф. Чуєв. Солдати імперії. М., С. 318).

Про те ж говорить і «Красная звезда» (29 січня 2003 р.): «Людей такого високого становища у владній піраміді оточувало, як правило, немало підлабузників і кар'єристів. Знаходилися в оточенні Жукова люди, які прагнули звеличити заслуги прославленого полководця. Адже не самому ж Георгію Костянтиновичу приходила в голову божевільна думка вивішувати на дорогах поваленої Німеччини плакати "Слава маршалу Жукову", відправляти на батьківщину десятки трофейних сервізів і килимів, за що маршала й "била" держбезпека в 46-му».

Ну звичайно ж, не сам Жуков зі щіткою й відром обклеював стіни німецьких міст плакатами на славу себе. І вагони краденим барахлом не сам він вантажив. Робили це підлабузники й лизоблюди. Але оточував себе підлабузниками сам Жуков.

Я знову звертаюся до великої формули Ніколо Макіавелі: про розум правителя судять насамперед за тим, яких людей він до себе наближає. Формула ця підтверджена багатьма тисячами років людської історії. І ця формула не на користь великого стратега: не від великого розуму збивав він свою групу з лизоблюдів. Через дефіцит розумових здібностей стратег сформував свій клан з флюгерів. У 1957 році під час повалення Жукова з посади міністра оборони і члена Президії ЦК проти нього одноголосно і дружно виступили партійні вожді всіх рівнів, міністри, маршали, генерали, адмірали. А угрупування Жукова виявилося кисільним. Воно миттєво розповзлося, розтеклося, розпалося. Всі, кого приголубив стратег, сипнули від нього при першому віддаленому гуркоті наближення грози.

Полководці першої величини теж не підтримували Жукова. «У критичні моменти свого життя, наприклад восени 1957 року, Жуков втрачав необхідну підтримку з боку багатьох своїх соратників по війні» (ВІЖ. 1988. No 10. С. 18). Тут теж була причина: і Василевський, і Рокосовський, і Малиновський, і Конєв, і всі інші дуже добре розуміли, чим для них обернеться влада Жукова.

А через сім років опали за спиною Жукова і поготів нікого не було.

Сила будь-якого політика в Радянському Союзі визначалася міццю угруповання, яке стояло за ним. Кожен, хто рвався наверх, формував свою групу, яку тягнув за собою. Один без нічого дереться по прямовисній стіні, вбиває гаки. Група страхує його. Потім по прокладеному шляху, по спущеній зверху мотузці, піднімається вгору група, закріплюється, а лідер дереться вище... Чим сильніша і згуртованіша група, тим вище підніметься лідер, тим вище тягне за собою групу.

У Жукова була величезна горлата ватага. Але кожен у ній думав про власний порятунок. Коли Жуков валився в прірву, лизоблюди, які слідували за ним, у паніці рубали кінці, щоб він їх за собою не потягнув у безодню.

Провалившись у прірву, Жуков залишився один.

Якщо б Хрущову через сім років після падіння Жукова і прийшла в голову навіжена ідея повернути стратега на пост міністра оборони, то свою владу Хрущов таким ходом не зміцнив би, а розхитав. У Жукова не було в той момент своєї опори, а серед противників у нього була вся верховна знать.

Але Жукову все життя страшенно хотілося вірити, що без нього ні Сталін, ні Хрущов не могли прожити. І він про це розповідав зустрічним і поперечним.

Якби Брежнєв помер раніше за Жукова, то розповіді стратегічного генія збагатилися б ще одним епізодом: не міг Леонід Ілліч без мене ніяк, все хотів у владу повернути, зателефонував, поговорили, домовилися, шкода, старий кінці віддав недоречно, уже рука з пером до паперу тяглася указ підписати... Зовсім трішки не встиг... А так би...

– 8 -

Жукова всі любили. Завжди. Навіть коли його зняли з усіх постів, все одно любили. (Принаймні він так розповідав.)

Ось чудова історія: відсторонений від влади Жуков приїхав у санаторій.

Зворушливо і романтично.

А я звернув увагу на дріб'язок, на дрібничку: командував молодими офіцерами капітан... Звідки Жукову це відомо? В санаторії у нас було прийнято в піжамі ходити. І халат лікарняний ще видавали. Куди не йшло: в майці або в футболці м'ячик було прийнято ганяти. А тут - капітан у погонах. В санаторії. Не інакше як набирався бідолаха здоров'я, не знижуючи пильності та боєготовності, в погонах, в чоботях, при портупеї...

В даному випадку свідків, крім самого Жукова, теж не збереглося. Ніхто з тих молодих офіцерів, які зривали перед ним ворота, ніколи цей випадок не пригадав, ніхто про нього пресі не повідав. Адже цей випадок куди переконливіше прозвучав би в устах того самого капітана в погонах або одного з його товаришів. Але не знайшлося такого. Начебто і війни в ту пору великої не було, і за роками своїми молодими мали б вони Жукова пережити. І розповісти захопленим слухачам, як валили перепони на шляху стратега.

Але ось досада, свідків і на цей раз не виявилося.

А питання залишаються. Якщо молодими офіцерами командував капітан, то інші були меншого звання. Принаймні рівні йому. І тут ми потрапляємо в провал більшого масштабу: це якими ж вітрами Маршала Радянського Союзу Жукова, нехай навіть відставного і опального, занесло в санаторій, де набиралися здоров'я лейтенанти і капітани? Де це ви бачили, щоб у нас капітани з маршалами в одному санаторії по кущах горілку зі склянок-гранчаків хлебтали? Вкажи мені таку обитель...

Невже бідного Жукова в тому санаторії так і годували, як прийнято в нас годувати лейтенантів і капітанів? О, нещасний! Не інакше як на сірих вогких простирадлах спав, як у нас прийнято. І лікарі його ті ж лікували...

Нагадаю тим, хто забув: чотиризіркові генерали, Адмірали флоту, маршали і головні маршали родів військ, а тим більше Маршали Радянського Союзу, - це не номенклатура ЦК. Піднімай вище. Це номенклатура Політбюро. І не має значення, правиш ти чи відійшов від справ. Ти в номенклатурі Політбюро. І цим все сказано.

Ось приклад. Давно помер генсек. І розсипалася Комуністична партія з її ленінським Центральним Комітетом і вершиною вершин - Політбюро ЦК. Але залишилася номенклатура ЦК, а тим більше номенклатура Політбюро. У новій «демократичній» Росії хворіє дружина давно померлого генсека. І лікують її не деінде, а в Кремлівській лікарні. І відпочиває вона знову ж таки не де-небудь, а в «Барвисі». Безкоштовно. Та хто вона така? Та чому ж? За яким правом? А за таким. Номенклатура Політбюро. Віддай що належить. Віддай і не гріши.

Так ось, Жуков, опальний або відставний, не має значення, - це номенклатура Політбюро. Тому були збережені за ним усі привілеї та права. В тому числі Кремлівська їдальня та Кремлівська лікарня, і телефони «кремлівка» з «вертушкою», і персональна дача. Маючи все це, міг би Жуков і не рватись у ті санаторії, в яких лейтенанти з капітанами мешкали. Він туди й не рвався. Він теж набирався здоров'я в «Барвисі» і рівноцінних їй обителях. І немає в тих місцях замкнених воріт із п'яним сторожем. І немає там серед відпочивальників ні капітанів, ні майорів, ні генерал-майорів. І генерал-полковників там не буває. Рилом і званням не вийшли.

Виходить, що історія про вирвані ворота - з тієї ж серії, що й оповідання стратега про те, як він рятував Ленінград.