Буремні дев'яності

РОЗДІЛ XVI

Морріс давно вже спав, а Саллі все ще лежала з розплющеними очима, дивлячись крізь просвіти між сухими гілками на мерехтіння яскравих зірок.

Вона була до глибини душі обурена тим, що Морріс поводився так непристойно. Він одразу затис її в обіймах, хоч люди снували за кілька кроків від них. Вона чула їхні смішки й масні жарти на адресу Морріса, який «беркицьнувся в ліжко разом з курми», так чітко, ніби ці люди стояли поруч, у головах. Хіба не принизливо для самого Морріса, що він повівся так грубо і зробив її об’єктом сороміцьких пересудів?

Звичайно, вона знудьгувалася за його пестощами, вона з нетерпінням чекала тієї миті, коли забуде в його обіймах про всі їхні життєві незгоди, їхнє примирення в дорозі дало їй солодке відчуття спокою та міцності їхнього кохання. І ось тепер все це було зруйновано. А вона ж так надіялась, що, зустрівшись після довгої розлуки, вони вдруге переживуть медовий місяць!

Колись, у першу пору закоханості, Морріс був для неї божеством, на якого вона ледь не молилася. Вся її істота трепетала від кожного його дотику. Усі ті нескінченні місяці, коли вона жила самітно в Південному Хресті, Саллі болісно, до сліз жадала його тепла. Але це брутальне, скотське зближення глибоко образило її. Він опоганив її почуття. Більше ніколи-ніколи в житті, казала собі Саллі, вона не дозволить Моррісу так зловживати їхніми взаєминами. Вранці вона рішуче заявила:

— Я не буду жити в цій кошарі. Покажи мені, де твій намет, і давай переберемось туди.

— Гаразд, — погодився Морріс, винувато опускаючи, очі. — Але побудь тут хоч день-два, поки я все приготую та перенесу намет трохи далі в кущі.

За сніданком у харчевні матінки Баггінс Саллі дала Моррісу ясно зрозуміти, що вона не стане потурати його забаганкам, не буде цуратися хеннанців та величатися перед ними. Вона зайшла в розмову з своїми сусідами по столу, розпитала про місцеві новини й сама переказала все, що знала про похід в Лондондеррі.

Вставши з-за столу, вона пішла до кухні, щоб привітатися з місіс Баггінс та запевнити її, що спала добре і почуває себе чудово.

— Якщо я можу вам чимось допомогти, — весело прощебетала Саллі, — я з радістю це зроблю. Не звикла я сидіти без діла. Та й добре було б зайнятись якоюсь роботою, поки Морріса не буде вдома.

Але в місіс Баггінс день, як завжди, почався з головного болю й поганого настрою. Щирі наміри Саллі вона сприйняла підозріливо.

— Робіть своє діло, — кисло сказала вона, — а я робитиму своє.

Саллі враз зів’яла під її недружелюбним поглядом.

— От бачиш, — буркнув Морріс, ведучи Саллі назад до повітки. — Я ж попереджав тебе, що своєю настирливістю ти тут нічого не доб’єшся. Баггінс нездатна зрозуміти твоїх добрих і щирих поривань.

— Мабуть, вона просто невихована, — сказала Саллі, сідаючи на розкладушку. — Ну сам подумай, Моррісе, що ж тут поганого, коли я хочу їй допомогти?

Морріс усміхнувся:

— Матінка Баггінс була єдиною жінкою в Хеннані і тепер, по-моєму, просто ревнує, що на її дорозі з’явилася інша. Кажуть, вона не гребує постіллю тутешніх кавалерів…

— Та що ти! — з огидою вигукнула Саллі.

— Фріско запевняє, що й на старій скрипці можна зіграти пісню, а він у таких справах мастак. — Морріс натягнув на голову капелюха. — Ну, мені ніколи правити теревені, треба йти на ділянку, погребтися трохи в землі.

— Я піду з тобою. Не можу я тут байдикувати цілісінький день, — з запалом сказала Саллі.

— Де мій бумажник?

Морріс повів очима довкола, обмацав кишеню.

— Твій бумажник? — перепитала Саллі, силкуючись згадати, що він казав їй про бумажник учора…

Морріс зігнувся над сундучком, викидав звідти одежу. Саллі теж почала шукати. Вони перерил всі речі, облазили підлогу, але бумажник як у воду впав.

— Я ж просив сховати його. Я ж тобі казав, що в цих акціях ціле багатство! — розлютувався Морріс.

— Ах, Моррісе, — жалібно виправдувалась Саллі. — Та я в руки не брала твого бумажника. Ти сам кинув його на сундучок, сам.

— Але я сказав, щоб ти його сховала! — закричав Морріс. — Хіба я не попереджав, що тут тобі не Хрест і не Кулгарді?! Тут на ходу підметки зривають. Господи, якщо справдяться надії Зеба Лейна на рудник, я тобі ніколи не прощу!

Вже ледве не плачучи, Саллі сказала:

— Якщо це моя вина, Моррісе,. то я дуже шкодую, але ж…

Та Морріс уже вискочив з повітки.

Саллі чула, як він галасував у крамниці, а старий Монті та місіс Баггінс сердито кричали йому щось у відповідь. На порозі кухні з’явилася місіс Баггінс.

— Ану, збирайте свої манатки і вимітайтеся геть! — зарепетувала вона. — Якщо вам здається, що ви можете у вічі обзивати мене злодійкою, то ви дуже помиляєтесь, містер Гауг. Ідіть собі під чотири вітри і заберіть з-перед моїх очей свою пані. Приходять сюди біс знає з чим, та ще й обвинувачують чесних людей. Вас обікрали? І правильно зробили. Так вам і треба, ось! Ви самі не перший день нас обкрадаєте. Мідяка ніколи не заплатили, а золото ховаєте. Вас давно слід було потурити з табору, вошивий голодранець. Було б катюзі по заслузі.

— Я сказав тільки, що в мене улсрали бумажник. І на вас не маю ніякої підозри, — намагався втихомирити її Морріс. Його лють одразу вщухла перед бурею, що звалилась на його голову. — А золота там дрібки не було. Лише трохи грошей та кілька акцій.

— Акцій? — заверещала матінка Баггінс. — На акції, бач, гроші знайшлись? А цілий місяць у мене жере й ні разу не заплатив! Ні, йому закортіло в Кулгарді, щоб притаскати сюди свою шлюху. Зразу видно, яка вона птиця. І не кяжи мені, порядна жінка не злигається з таким пройдисвітом, як ти, Моррі Гауг.

— Прошу не ображати мою дружину, — сказав Морріс.

— Замовкни нарешті — гримнув на свою жінку старий Монті. — Якого біса ти до неї причепилась, що вона тобі зробила?

— Так їх, так, тітонько, дайте їм перцю! — почувся глузливий чоловічий голос. Саллі одразу впізнала його.

Фріско й кілька старателів зайшли на подвір’я.

— Геть звідси! — зовсім. знавісніла матінка Баггінс. — І швидше забери оцю вертихвістку! А ви, хлопці, можете все перевернути в моїй хаті, коли не вірите, що ні Монті, ні я навіть пальцем не торкались його клятого бумажника. Я не захищаю того, хто потяг той бумажник. Можете повісити злодюгу на гілляці, я буду тільки рада, раз через нього мені така халепа. Але в нас ще нікого не обкрадали. Ви всі це знаєте. Я нікого не кривдила і себе скривдити не дозволю. А він, безталанний ледащо, приходить сюди і зчиняє мені отаку бучу, ніби це ми винні в тому, що в нього вкрали анахтемський бумажник. То й нехай вимітається звідси к бісовій матері, поки не пізно!

Саллі вся тремтіла, коли Морріс зайшов у повітку. Він і сам був пригнічений, що його так осоромила місіс Баггінс.

— Збирайся, — буркнув він понуро, — підемо в табір.

Саллі повкидала жужмом у свій сундучок речі, які витягла звечора, а Морріс позгортав ковдри. Вона одягла плащ та капелюшок, взяла в руки саквояж та клунки і вийшла на подвір’я, залите яскравим сонцем.

Кілька чоловік стояло біля повітки, обговорюючи пригоду. Серед них вона помітила Фріско та Педді Кевана.

— За акціями ти не побивайся, Моррі, — сказав один з чоловіків. — Треба тільки повідомити компанію, що ти їх загубив. А ми попитаємо, хто тут був зранку, і, якщо спіймаємо злодія, скличемо загальні збори.

— А ти де вештався, Педді? — спитав Фріско.

— От тобі й на!—обурився хлопець. — Чи не на мене ти хочеш усе звалити, Фріско? Ми ж були друзями з Моррі підчас походу. Такої підлості я б йому ніколи не зробив. До того ж звечора я водив напувати його коней в Кассіді, а вранці тут і не з’являвся.

— Ну гаразд, не лови гав і, коли що почуєш, катай до нас, — сказав Морріс.

Він був узявся за Саллин сундучок, щоб завдати собі на плечі, коли до нього підскочив Педді.

— Ні, ні, Моррі, давайте вже я, — вигукнув він.

Морріс передав йому сундучок і полегшено зітхнув. Він попрямував з двору, несучи свої ковдри та Саллині пакунки, але тут з крамнички знову вибігла місіс Баггінс.

— А може, ви спершу зі мною розплатитесь, а потім підете, містер Гауг? — зарепетувала вона.-— 3 вас належить п’ятдесят фунтів за обіди й провізію.

Морріс став мов укопаний і безпорадно озирнувся до неї.

— Всі мої гроші були в бумажнику, — через силу видушив він.

Саллі відчула,.що їй треба заступитися за чоловіка.

— Не хвилюйтеся, місіс Баггінс, ми повернемо вам усе, що заборгували, — сказала вона. — В житті моєму такого не було, щоб я комусь залишилася винна хоч пенні.

Матінка Баггінс злорадно заквоктала.

— Он як? — сказала вона. — Ну, скажу, легко ж вам дістаються ті пенні. Але мені потрібні грошики зараз.

— Ми не можемо вам дати того, чого в нас немає, — сказав Морріс.

Фріско виступив наперед і ривком висмикнув з-за пояса замшеву калитку.

— Нате, одважте скільки треба і заткніть свою пельку! — роздратовано вигукнув він.

— О, без нього й вода не освятиться! — верескливо зареготала матінка Баггінс. — Чекайте, Фріско, а чей вам окупляться ці грошенята.

Саллині щоки пашіли вогнем, очі палали гнівом. Вона була рада, що може нарешті повернутися спиною до крамнички і до цієї лихої жінки. Морріс пробирався поміж наметами та шурфами, прямуючи до пагорбів, що виднілись по той бік дороги. Але він ішов занадто швидко, і Саллі не могла за ним угнатись. Тоді вона відстала і приєдналась до Педді, який, спотикаючись, тяг на плечах її важкий сундучок.

Коли їх наздогнав Фріско, вона не наважилась підвести очі й лише квапливо пробелькотіла:

— Дякую вам, містер де Морфе. Чоловік розплатиться з вами при першій можливості.

— Не турбуйтеся про це, місіс Гауг, — недбало відповів Фріско. — Моррі для мене зробив би те саме. У нас так заведено — якщо в тебе, є золото, а в товариша немає, то треба поділитись.

Він пішов уперед і приєднався до Морріса.

Саллі була йому вдячна за це не менше, ніж за те, що він допоміг їм відкупитись від матінки Баггінс.

Педді зупинився, щоб перевести дух, і втупився очима в спину Фріско.

— Хай йому чорт, цьому Фріско, і завжди в нього золото є, — захоплено сказав він. — Ось побачите, місіс, колись ми з ним будемо першими людьми на приїсках.