Буремні дев'яності

РОЗДІЛ LXIII

Олф давно вже чекав цього, і все-таки для нього було великим ударом, коли правління повідомило його листом, що рудник продано французькому синдикатові й що представник синдикату, пан Поль Малон, який перебуває зараз у Калгурді, хоче негайно вступити у володіння. Дирекція дякувала містеру Брайрлі за цінні послуги, які він зробив компанії, і просила його сприяти передачі рудника та службових приміщень новим власникам.

Олф, не гаючи часу, подався до пана Малона, який мав свій кабінет у конторі Фріско. Але не Малон, а Фріско зустрів його за дорученням Малона та французького синдикату.

— Здорово, Олфе! — вигукнув Фріско, як завжди, життєрадісно і зичливо. — Хочеш сигару?

Фріско простягнув йому через стіл розкриту коробку з сигарами і, не чекаючи, поки Олф запалить, почав розмову:

— Малон просив мене поговорити з тобою. Такий вже він радий, такий щасливий, що облагодив це дільце з компанією «Мідас»! Ну й людці попалися — давай їм двадцять тисяч фунтів — і край! Як на теперішні часи — справді дорогувато. Та я порадив Малону не скупитись. В нашого синдикату грошей вистачить. Недавно ми купили Глорію і Південно-Західний. Скоро випустимо акції.

Фріско, певне, ще довго розводився б про Малона та про Паризький золотопромисловий синдикат, про його плани й ту роль, яку відіграє в ньому містер де Морфе — його агент і місцевий експерт, — якби в Олфа не виникла підозра, що Фріско навмисне затягує розмову, втішаючись своєю могутністю.

— Я ось що хочу знати, — навпростець запитав Олф, — чи вирішено зі мною?

— Звичайно, аякже! — Фріско враз прибрав заклопотаного вигляду й заговорив, ніби вибачаючись. — Прикро, друже, так прикро, але ж ти знаєш цих іноземців. Скрізь хочуть насадовити своїх людей, поставити нові машини і показати нам, як треба експлуатувати рудники.

— Ну, це вже казна-що! — не стримався Олф. — Ніхто не вижав би з цього мотлоху більше, ніж я.

— Я саме так і казав Малону, — заспокійливо протуркотів Фріско. — Але синдикат повинен влаштувати декого з своїх людей, гірничих інженерів з дипломами, і — тільки це між нами, Олфе, — я чув, що одного з них уже запросили на твоє місце. Я умовляв Малона залишити тебе на руднику, ну, бодай штейгером, але…

— Красно дякую, — сухо перебив його Олф. — Я не збираюсь розписуватися в невмілому керівництві, щоб зробити приємність вашому синдикатові. Бувай здоровий!

Він натягнув капелюха і вийшов з контори.

Олф розумів, що не так-то легко влаштуватися тепер на інший рудник. На приїски насувалася жорстока криза. Навіть акції Калгурлі, найстійкіші з усіх, і ті вперто падали вже цілий місяць. На ринку з’явилися великі партії акцій, і це трохи не спричинилось до паніки.

Спочатку закрився Об’єднаний, слідом за ним — кілька менших рудників. Інші, такі, як, наприклад, Марітана, здавалися здольщикам, і ті цюкали обушком, вигрібаючи все, що можна, з старих пластів. Пішли балачки, що дні процвітання Великого Боулдера канули у вічність, що він ніколи вже не здивує світ нечуваним видобутком чистого золота. А майбутність бідних руд, за висловом одного спеціаліста, «губилася в сяючій невідомості». Телуристі руди і розв’язання «колчеданного страховиська» могли, звичайно, зробити чудо. Але поки що ширились чутки про злиття Айвенго й Підкови, а також деяких інших рудників. Робітників звільняли, власники акцій розорялись і дедалі частішали банкрутства та самогубства. Над золотими приїсками нависла лиховісна тінь невпевненості в завтрашньому дні.

Отож не дивно, що Фріско сяє, мов іменинник, упоравши для Малона та його французького синдикату справу з Мідасом, з гіркотою думав Олф. Зараз не так вже й багато охочих купувати рудники, і Фріско, либонь, перепали непогані комісійні.

Олф криво посміхнувся, думаючи про те, скільки праці вклав він у Мідас — а для чого? Тільки для того, щоб з цього поживився Фріско, а його самого потурили геть. Ну що ж, щастя на війні мінливе, заспокоював себе Олф, а золота промисловість така ж сама жорстока річ, як війна. Щось на зразок оцієї бурської кампанії! Так, це справжнісінька війна, війна фінансових акул проти різного дріб’язку.

Власники рудників у всьому звинувачували старателів — мовляв, це через їхню боротьбу за розсипне золото впав курс на біржі і не стало покупців на акції західноавстралійських Рудників. Та справа була зовсім не в цьому.

Відколи існують приїски, дрібні вкладники за океаном в самій Австралії раз у раз ставали жертвами всіляких афер, шахрайських проектів та спекуляцій. Фінансові тузи дивилися на біржові маніпуляції з акціями рудників як на свій законний бізнес; але широка публіка починала вже вимагати захисту своїх інтересів законодавчим шляхом, вважаючи, що грабувати держателів акцій, приховуючи від них інформацію, на яку вони мають таке ж право, як і великі вкладники, — це все одно, що залазити людині в кишеню.

Всі знали, що більшість членів правління, одержуючи секретну інформацію від своїх управляючих, використовує її для обману дрібних власників акцій та для свого збагачення. Коли з рудника надходили добрі вісті, вони навмисне перекручували їх і поширювали тривожні чутки, а потім скуповували за безцінь всі викинуті на ринок акції, щоб поживитися, коли настане час повідомити про відкриття багатої жили чи про нечуваний вміст золота в руді.

Такі махінації повторювались досить часто і стали звичайним явищем. Настільки звичайним, що зовсім недавно члени правління одного акціонерного товариства в Лондоні просто-таки обурились, коли місцеві пайовики дізналися про багатий вміст золота в партії руди одночасно з ними. Управляючого рудником попередили, щоб це було востаннє. Службовців компанії звинувачували в «несумлінності» і звільняли з роботи за те, що вони передавали місцевим пайовикам внутрішню інформацію, користуватися якою члени лондонського правління вважали своїм виключним привілеєм.

Але траплялися й інші випадки. Зловтішно посміхаючись, Олф пригадав, як одного разу в Лондоні перемогла дрібнота. Запідозривши обман і перехопивши якимсь чином телеграму управляючого рудником до свого брата, група держателів акцій скликала загальні збори акціонерів і вигнала геть акул, що засіли в правлінні.

Скандал навколо Об’єднаного та контракт «Великого Боулдера» з Боулдерською компанією збагачувальних заводів відкрили очі широкій публіці, показавши, що в золотопромислових колах навіть люди з гучною репутацією не гребують нічим і при першій нагоді ладні ошукати рядових акціонерів.

Хіба можна вигадати більше шахрайство, щоб обманути довіру акціонерів, ніж контракт між «Великим Боулдером» та збагачувальною компанією?

«Великий Боулдер» потрапив у скрутне становище, його окислені руди майже вичерпалися. Тоді, як казали, Зеб Лейн порадив правлінню компанії укласти контракт з Боулдерською компанією збагачувальних заводів на обробку хвостів та сірчаних руд. Контракт гарантував збагачувальній компанії на перший час п’ятнадцять сотих унції золота з тонни руди і сорок процентів від усього видобутку, а решта мала йти компанії «Великий Боулдер». Отож виходило, що руди з вмістом золота понад одну унцію Великий Боулдер обробляв сам, а прибутки від сульфідів та хвостів ділив з компанією збагачувальних заводів. На рудниках з незначним вмістом золота ця компанія мала величезні прибутки, а Великий Боулдер терпів збитки.

Тим часом акції Великого Боулдера та деяких інших рудників Боулдерського кряжа нестримно падали. Вони котирувалися вдвоє нижче, ніж півроку тому. Кілька акціонерів, відчувши щось лихе, зажадали розслідування, і шахрайство розкрилось.

Компанія «Великий Боулдер» знайшла гроші — ні більше ні менше як двадцять тисяч фунтів стерлінгів — на фінансування Боулдерської збагачувальної компанії. Зеб Лейн та ще кілька членів правління «Великого Боулдера» одночасно входили і до правління збагачувальної компанії. Вони тримали в своїх руках контрольний пакет акцій і використовували Боулдерську збагачувальну компанію для спустошення гаманців акціонерів «Великого Боулдера».

Крім того, члени правління «Великого Боулдера», як довірені особи акціонерів, ділили між собою чотири з половиною тисячі фунтів щороку і, як засновники, були добре забезпечені акціями, які дісталися їм майже даром.

— «Великий Боулдер» — одна з найстаріших золотопромислових компаній Західної Австралії, — сказав Біллі Барнетт, коли всі карти були розкриті. — Вона платила величезні дивіденди, і хоч багато хто вважав це особистою заслугою панів директорів, я все-таки гадаю, що золото створив бог, а правління лише встановило дробарку з тридцятьма товкачами.

Він згоден визнати, що «наші директори могли керуватися високими і благородними почуттями, на які лише здатні члени правління акціонерного товариства»; однак вони уклали, м’яко кажучи, «недозволену угоду» за рахунок своїх акціонерів.

— Могли вже просто подарувати рудник збагачувальній компанії, чого ж церемонитись, — вигукнув з місця другий акціонер. І викликав глузливий сміх аудиторії, зачитавши статтю контракту, в якій говорилось, що «Боулдерська збагачувальна компанія повинна вжити всіх заходів до того, щоб запобігти втратам золота внаслідок крадіжок та несумлінності».

Крах Об’єднаного ще глибше розкрив закулісні махінації золотопромисловців і їх мету.

Він наочно показав, що заокеанські власники великих золотопромислових підприємств були зацікавлені не так у збільшенні видобутку золота, як у біржовій грі. Члени правління компаній, їх родичі та друзм наживалися на «внутрішній інформації», яку вони одержували потай від рядових акціонерів. Вони гріли руки на випуску акцій «липових» золотоносних ділянок чи не більше, ніж на акціях найбагатших рудників. Добування золота стало засобом шахрайського пограбування безлічі легковірних людей через біржу, а самі рудники перетворилися на своєрідних «темних конячок», справжні достоїнства яких хазяїн скакової стайні підступно зберігає м таємниці.

Коливаннями на фондовій біржі заправляла могутня купка лондонських фінансистів. Розібратися в їхній грі було нелегко, проте Олф досить надивився на неї і приблизно здогадувався, що зараз вони грають на пониження і створюють депресію, щоб прибрати до рук усі хоч якоюсь мірою цінні рудники на золотих приїсках. «Австралійські вкладники стоять поперек горла англійським ділкам», — сказав якось у присутності Олфа приїжджий магнат. Політика цих ділків, очевидно, зводилась до того, щоб проковтнути дрібного незалежного австралійського вкладника і скупити його акції, а потім відродити рудники, нагнати ціни на акції і створити навколо калгурлійських приїсків новий бум.

Що ж ото сказав Зеб Лейн на сніданку в правлінні Південного Калгурлі кілька днів тому? — пригадував Олф. Ага, ось що: «Над приїсками зараз згустилися грозові хмари, але він певен, що скоро прогляне сонце і для всього району настане ера процвітання». Річард Гамільтон, управляючий Великим Боулдером, погодився з ним щодо «хмар», але від себе додав, що шлях до оздоровлення треба шукати в «дешевій обробці великої кількості бідних руд».

«Все це й без них відомо», — роздумував Олф. Та якби населення приїсків стало ждати того процвітання, довелося б йому йти з торбою по світу. Велике щастя, що в боротьбі за розсипне золото перемогли старателі — може, цим вони врятували приїскові міста від страшного лиха. Розсипища в руках народу — це в якійсь мірі матеріальна сила, що удержує гроші в країні і створює обіг. Певна річ, якби старателі програли, знизилася б і заробітна плата на рудниках.

Дінні казав, що у робітників, як у мурашок, є якесь особливе передчуття лиха, що їм загрожує. Саме тому вони й виступили так одностайно на захист своїх прав, проти грабіжницьких зазіхань англійських капіталістів. Але їх боротьба водночас була спрямована і проти своєї власної правлячої верхівки. Ставлячи особисту наживу вище національних інтересів та демократичних принципів, місцеві багатії ладні були розпродати країну заокеанським фінансистам, щоб тільки зберегти свої вкладення в іноземних акціонерних компаніях. І лише мужність та рішучість старателів врятували Західну Австралію від цієї зради.

«Але цього замало. Треба законодавчим шляхом покласти край зловживанням з акціями, — думав Олф, — треба сприяти розвиткові вітчизняної промисловості і домогтися того, щоб приїски й уся країна користувалися скарбами, що їх дають рудники».

Неправда, що золото в рудниках вичерпалось. Олф вірив у багатства Золотої Милі й усього краю. Гірський кряж, що простягнувся за містом, з його вивітреними у плині віків скелями, таїть у собі найбагатші в світі поклади золота.

А в глибинних горизонтах майже всіх рудників на Боулдерському кряжі є просто невичерпні запаси бідних руд. В їх цінність поки що не вірять, та Олф цілком поділяв думку металургів, які запевняли, що рентабельна обробка телуристих і сірчаних руд — справа недалекого майбутнього.

Олф був певний, що в цих покладах стільки золота, що його з лишком вистачить на те, щоб забезпечити заможне життя всьому населенню приїсків. Замість отих жалюгідних халуп, розкиданих у низині й на схилах кряжа, замість смердючих завулків, де з відкритих помийниць текли нечистоти, отруюючи землю й повітря, люди одержать зручні, затишні житла з нормальними санітарними умовами. Місту потрібні світло, вода, лікарні, школи, парки.

Уже багато тонн золота видобуто тут і відправлено за океан. Там хтось купається в розкошах, розтринькуючи мільйони фунтів стерлінгів і навіть гадки не маючи про злигодні, яких зазнали старателі, відкриваючи оці приїски, про тяжку і невпинну боротьбу за існування, яку вони ведуть ще й зараз, особливо в періоди кризи та жорстоких посух.

Олф усе це добре розумів і з почуттям гіркоти думав про свою провину перед старателями. Він не виправдовував себе. Він проклинав свою слабодухість, запопадливу службу хазяям, свій страх втратити роботу. Ну що ж, він дістав по заслузі. Хто стане довіряти людині, яка зрадила своїх давніх товаришів, хай навіть перебуваючи в інших умовах, ніж вони?

Адже що він зробив? Із шкури пнувся, щоб примножити багатства компанії «Мідас», і допомагав своїм хазяям грабувати старателів, хоч знав, на чиєму боці правда. Весь час Олф за це себе зневажав; не міг навіть приховати свого співчуття до старателів перед управляючими та власниками рудників. І ось тепер від нього відсахнулися і ті, й другі. Не так-то легко буде йому знайти нову роботу на руднику, та й на розвідку тепер не підеш. Дінні порвав з ним, і взагалі жоден порядний старатель не захоче мати справу з людиною, яка; зрадила своїх товаришів.