Буремні дев'яності

РОЗДІЛ LIX

В неділю вранці вже п’ять тисяч старателів зібралося на боулдерському наділі для охорони п’ятнадцяти підвід. Підводи розтяглися валкою і повезли руду на Айвенго, де в старателів був чан для промивання.

Серед старателів зростало невдоволення. Люди зневірилися в тому, що пасивний опір дасть бажані наслідки і що конфлікт уладнається судовим порядком. Але Спілка послідовно і твердо проводила свою лінію, закликаючи своїх членів та прихильників не втрачати віри й не грати на руку ворогам, вдаючись до актів самоуправства й насильства.

— Спілка злютувала нашу організацію, виховала в цій армії безстрашних і розгніваних людей залізну дисципліну й відданість справі, що дивували і друзів і ворогів, — розповідав Дінні, ніби промовляючи на мітингу, що йому часто доводилось робити в ті дні. — Адже то були дужі, загартовані хлопці з гарячими головами, вони вміли постояти за себе. І кожен житель приїсків розумів, що уряд з його політикою утисків та несправедливості щодо старателів сидить на пороховій бочці й кожної миті може злетіти в повітря. Зарозмілість і тупість міністрів не мали меж.

Навіть у деяких власників рудників та агентів іноземних компаній на приїсках витримка і згуртованість старателів викликали захоплення. А вони ж бо чудово знали, які сили діють за кулісами, натискуючи на уряд, знали, що старого сера Джона весь час підштовхують до найкрутіших заходів. Ці люди не приховували свого страху, вони розуміли — довго так тривати не може. А що, як почнуться заворушення? Адже кількісна перевага — на боці старателів. Іноземці наполягали на тому, щоб посилити поліцейські частини і навіть створити місцеву охорону на кожному руднику. Однак ті, хто добре знав старателів, розуміли, що така демонстрація сили викличе й протидію: старателі з голими руками кинуться в бій, проллється немало крові. І капіталісти відчували, що тоді гра стане небезпечною. Неможливо перемогти людей, що об’єдналися у самовідданій боротьбі за свої демократичні права і готові йти на будь-які жертви.

Виступаючи на вечірці, Уоллес Браунлоу заспівав популярної пісеньки, додавши до неї новий куплет. Старателі підхопили цю пісню, вона лунала скрізь — і на мітингах, і в трактирах:

З цією піснею старателі возили руду із спірних відвалів на промивання; вони лаяли на всі заставки гнойову муху Хейра та пустоголових законників у Перті. В трактирі, за кухлем пива, вони присягалися до кінця захищати свою справу і стояти один за одного, аж поки кожен, хто має старательське свідоцтво, знову не одержить колишнього права вільно добувати розсипне золото.

— Вони ув’язнили наших товаришів, — гнівно говорили старателі, — але нас тридцять тисяч! Нехай сер Джон спробує нас подолати!

Всі, кому поталанило з золотом, жертвували самородки у фонд боротьби. І не було нікого, хто б не вкинув хоч кілька шилінгів у кварту для підтримки сімей заарештованих товаришів. Чимало багатих, радикально настроєних городян дарували великі суми на гонорар адвокатам, а інші вносили щотижня по фунту стерлінгів, щоб старателі не сиділи без їжі та курива.

З кожним днем ставало все очевидніше, що сутичка між поліцією та старателями неминуча. Деякі представники ділових кіл та впливові городяни почали гарячкове шукати виходу, як її відвернути. Спішно була скликана нарада, на якій священик О’Горман, мер міста, приїсковий інспектор Джон Кірван та уповноважені Спілки старателів накреслили план мирного улагодження конфлікту. А на той час, поки уряд розглядатиме запропоновану угоду, було оголошене перемир’я.

Та уряд не потішив старателів. Депутація, послана нарадою, повернулася від прем’єра ні з чим.

Позов Міка Меньйона з вимогою конфіскувати наділ Айвенго ще дужче напружив становище.

Мік посилався на те, що компанія не додержує умов експлуатації наділу й що сам наділ було внесено до списку володінь, які підлягають конфіскації за несплату оренди. Як докази, Мік навів такі факти: протягом трьох днів ніяких робіт на наділі не провадилося, сходи в шахті зруйновані, а власник опріснювальної установки не є службовцем компанії.

Чарлі Моран у відповідь на це заявив, що міністр гірничої промисловості викреслив наділ Айвенго із списку володінь, що підлягають конфіскації за несплату оренди. Крім того, намір уряду відшкодувати збитки компанії вже сам по собі є її юридичним визнанням. І Мік, звичайно, справу програв. Приїсковий інспектор виніс постанову, що власники наділу й не могли провадити робіт, бо на території наділу перебували старателі. Отже, немає ніяких підстав звинувачувати синдикат Айвенго в порушенні умов експлуатації і позбавляти його права на володіння.

Старателі зустріли цю постанову насмішками. Ще один приклад того, казали вони, як закон повертають проти старателів, щоб догодити компаніям.

Політика тільки легальних форм боротьби та пасивного опору, від якої не хотіла відступатися Спілка захисту старательських прав, викликала дедалі більше невдоволення її членів.

Але керівники Спілки стояли на своєму й весь час доводили, що не можна допустити, щоб уряд мав привід повестися з старателями як з неорганізованим, засліпленим злістю натовпом.

— Ми боремось за справедливу справу, — заявив Пат Мак-Грат. — Ми не якісь там шахраї чи пройдисвіти, і нам нема чого соромитись. Ми боремось відкрито, і тому не побоялися назвати поліції свої прізвища. Нехай дадуть нам можливість захищати свої права перед безстороннім трибуналом. Ми вимагаємо таких законів, які йшли б на благо народу, а не жменьки продажних політиканів.

Все це добре, погоджувалися старателі. Але ж люди хвилюються, невдоволення зростає. Поліція вештається скрізь, озброєна до зубів. Якщо вона почне стріляти, уб’є чи поранить когось із старателів, хлопці не стримаються. І чи мало що може трапитись під гарячу руку! Адже не віднімеш у людини права на самозахист. Жоден старатель не зможе байдуже дивитись, як убивають його товаришів, і не схопитися за зброю. Але першим у бійку, звісно, ніхто не полізе. Кожен розуміє, що цим неважко занапастити всю їхню справу, і тому всі присяглися навіть натяку не давати, що вони мають чим захистити себе, і не вдаватись до зброї, поки поліція не відкриє вогню.

— Ми демонструємо свій бойовий дух, коли провозимо руду повз поліцію, — з запалом казав Майк Берк. — І ми робитимемо це доти, доки новий закон, що набиває кишені багатіям та монополістам і не дає чесній трудящій людині заробляти собі на хліб, не зникне назавжди із зводу законів.