Natalia

19

Коротеньке повідомлення. Декілька абсолютно беземоційних речень.

У міру того, як вона читала повідомлення, літери на екрані ноутбука змішувалися між собою. Жанна перечитала. Серце почало битися дужче.

Жанно!

Погана новина, після нашого повернення з подорожі я прочитав повідомлення від Джефа, надіслане чотири дні тому: у Наталії стався інсульт. Лікарі вважають її стан важким, але стабільним. Я поінформую тебе, як дізнаюсь подробиці. Я просто спустошений цією новиною. Єдине, що заспокоює — ситуація начебто покращується.

Я дам тобі знати.

Толлеф.

Жанна набрала номер Толлефа. Чужим від хвилювання голосом вона запитала його про новини. Він щойно розмовляв з Джефом по телефону. Спочатку Наталію відправили в реанімацію, де вона перебувала впродовж двох днів. У цей період її стан вважався критичним. Потім стан стабілізувався, і її перевели до звичайної палати. Джеф ще не оговтався від стресу, який пережив тієї драматичної ночі. Він описав Толлефу сцену, як міг. Мати мала такий страшний вигляд, що він запанікував. Вона на деякий час знепритомніла, і Джеф, за його словами, подумав, що вона померла. Перш ніж її забрала швидка, вона назвала його ім’я — його, Толлефа! — і висловила бажання, щоб він був поряд із нею. Джеф вирішив, що мусить з ним поділитися.

— Вона попросила побачити тебе?

— Уяви! Вона хоче МЕНЕ побачити!

Толлеф усвідомлював, який ефект ця новина справила на Жанну. Утриматися від смакування моменту він не міг. Усупереч серйозності ситуації його підживлював просвіток надії. Вона це помітила в його голосі.

— Я рада за тебе.

Толлеф повідомив Жанні координати лікарні, а також номер телефону палати, у якій лежала Наталія.

— Як будуть новини, сповісти мене.

Хоч Наталія ділила палату з іншою жінкою, вона мала змогу приймати дзвінки. Щойно Толлеф переговорив з Джефом, він одразу набрав номер лікарні. Розмова з матір’ю тривала недовго, адже зрозуміти її вимову було нелегко. Їй не вдавалося чітко артикулювати звуки. Кожне слово вимагало від неї таких зусиль, що вона не витримала й попросила зателефонувати пізніше.

З огляду на обставини, Толлеф не насмілився запитати, чи справжнім є її бажання його бачити. Якщо чесно, він боявся, що Джеф якось не так зрозумів і що Наталія ніколи не хотіла просити його про приїзд до Канади.

Жанна ходила з кутка в куток по своїй хаті. Ця новина настільки засмутила її, що вона подумувала вирушити до Монреаля.

Вона надіслала Толлефу повідомлення:

Не плануєш їхати ближчим часом?

За десять хвилин на її електронну пошту надійшла відповідь:

Упродовж цих довгих місяців я багато страждав через те, що Наталія так уперто гальмувала мої пориви. Такий поворот мене дуже тішить. Звісно, краще б він стався за інших обставин. Як ти знаєш, я сподівався, що вітер зміниться, і вона виявить бажання мене побачити, познайомитися зі мною. Потрібна була хвороба, щоб ця потреба виникла в неї терміново. Я тільки сподіваюсь, що вона повністю одужає. Усе це дуже непокоїть. Джеф натякнув, що краще дати Наталії трохи часу, щоб вона зібралася з силами. Думаю, варто дослухатися до його поради. Я не хочу нічого форсувати, усе ж таки це Джеф певною мірою несе відповідальність за матір. Я не хочу переходити межі, які він окреслив. Джеф запевнив мене, що у разі — не дай Боже — погіршення стану Наталії я дізнаюсь про це першим.

За наявних умов довгих бесід бути не може, хоч як не прикро. Я сам у цьому пересвідчився, почувши її по телефону. Краще почекати, щоб можна було організувати більш задовільну зустріч. Лікарі начебто налаштовані позитивно. Вона потроху відновлює сили. Це надзвичайно для людини її віку. Вони не можуть дати точний прогноз, бо період одужання залежить від багатьох чинників. Лікарі вже кажуть про можливість повернення додому за кілька тижнів. Домашнє оточення створить більш сприятливу атмосферу для відвертих і сердечних розмов, ніж лікарняний центр. Ураховуючи обставини, вітер перемінився, і я не можу втриматися — дивлюся в майбутнє з оптимізмом.

Жанна була приголомшена. Мимоволі вона всім своїм єством пручалася цьому розсудливому й беземоційному тону. Вона вкотре констатувала, що вони з Толлефом — це два полюси, два антиподи за типом особистості. Йому слід застрибнути в перший же літак! Так хотілося взяти його й добре струсонути. Що за божевільна думка — дати час старенькій, майже дев’яносторічній жінці? Інсульт часто має фатальні наслідки для людей такого віку, чи він того не знає?

Не гаючи часу, вона відповіла:

На твоєму місці я б не зволікала. Інсульт у старої жінки, якій майже 90 років...

Вона стрималася й не стала озвучувати застереження, які в неї з’явилися на тлі його поведінки. Прагнення поважати всіх і кожного звучало доволі непереконливо. Він боявся, це абсолютно точно. Інсульт, жертвою якого стала Наталія, — лише початок хвороби, викараскатися з якої буде непросто, це неминуче. І не факт, що вона виживе. Жанна здивувалася тому, наскільки сильне роздратування викликає в неї Толлефова інертність. Вона не могла вгамувати свою злість і, чесно кажучи, сердилася на обидвох братів, які відсунули її на другі позиції. Жанну обурило, що Джеф не вийшов на неї безпосередньо, і про новину вона дізналася за посередництвом того сина, від зустрічі з яким Наталія дотепер відмовлялася. Зрештою це я — її подруга!

Чому кровні зв’язки неодмінно матимуть перевагу над зв’язками дружби? Цілком можливо, у Джефа немає її номера телефону, але нічого не заважало йому подивитися адресну книгу своєї матері. Щоб до цього додуматися, докторський ступінь не потрібен.

Якщо вірити тому, що розповідає Толлеф, Джеф навіть словом про неї не обмовився й не просив їй зателефонувати, аби сповістити новину. Її нібито не існувало. Хіба що, — сказала собі Жанна, — Толлеф навмисно випустив цей факт з поля зору й не поділився з нею. Толлеф тут, Толлеф там, ці чоловіки побраталися швидше, ніж вона змогла клацнути пальцями на руці... Вона намагалась опанувати себе, оскільки вже не мислила раціонально. Так, її образили. Наталія могла померти, і якби так сталося, то Жанна дізналася б про це лише через п’ять днів.

Жанна не мала сумніву, що її теплі почуття до старенької були взаємні. Жодна причина не виправдовувала цієї ситуації: інформація про стан Наталії дійшла до неї тільки тоді, коли Толлеф повернувся з подорожі. Звісно, вона Наталії не дочка, але це не привід ігнорувати її!

Жанна труснула головою. Не на часі жалітися, не на часі вступати в конкуренцію за Наталіїну прихильність. У будь-якому разі вона не чекатиме інформацію про одужання подружки, щоб організувати виїзд до Монреаля. Вона додала кілька слів до повідомлення Толлефу:

Я думаю якомога швидше вилетіти до Канади.

Іще вона уточнила, що не хоче запізнитися, хай навіть це прозвучить надто в лоб.

Толлеф став на дибки, отримавши повідомлення. Усі, просто таки всі на світі вирішили напучувати його. Щойно він почув від Маріуса ті ж самі слова, що й від Жанни по телефону. І знову Маріус дозволив собі відверто осудити батька:

— Чого ти чекаєш? Щоб вона померла?

Для Толлефа на першому місці завжди була обережність, і він не піде всупереч домовленості з Джефом. Вони ніколи не зустрічалися, але він уже дорожив зв’язком, який почав між ними вибудовуватися. Толлеф волів уникнути неправильних кроків, здатних поставити під загрозу їхні добрі взаємини, до того ж, він — не той чоловік, який змінює думку, мов флюгер, що обертається навколо себе за волею вітру. Маріанна його підтримала. Слава Богу.

У зв’язку з виходом своєї книжки, Жанна опинилася в такому вирі подій, що навіть не згадувала про фотосесію, на яку Наталія охоче погодилась. Жанна взяла фотоапарат і продивилася низку портретних світлин своєї подружки, зроблених якось у липні. Ще не було нагоди ані проявити їх, ані хоча б відретушувати. Жанну вразила стримана постава старої жінки. Вона ледь усміхалася, немов позувала для фото на паспорт. Руки складені, дивиться просто перед собою, справжня стоїчна богиня, мідна статуя, алегорична фігура. Непроникна. В очах ні радості, ні страждань — дзеркало, у якому відбивається... ніщо. Очі з іншого світу.

Занурившись у темряву норвезького надвечір’я, Жанна зводила до купи думки, що роїлися в її голові. Образи швидко змінювалися, мов спалахи фотокамери, а вона ретельно занотовувала їх на папері.

Вона взяла телефон, набрала номер своєї вірної подружки Леа. Зривистим голосом поділилася з нею зачатком проєкту, який тільки-но набув обрисів, жирно обмальовуючи ручкою щойно написані слова. Леа висловила нетерпіння, їй дуже кортіло побачити світлини, які настільки надихнули Жанну. Здається, лише тепер Жанна зрозуміла, чого саме вона шукала в Наталіїних очах.

— Ти побачиш, це сюжет на вагу золота. Я думаю, що наша тема може розвиватися навколо людини як замінованого святилища. Наталія надихне тебе на чудові тексти, я впевнена.

Пізніше ввечері вона набрала номер лікарні. Толлеф сказав правду, у його матері, вочевидь, були складнощі з мовленням. Усе одно вони порозумілися. Наталія щиро зраділа, дізнавшись, що Жанна планує незабаром приїхати, і спитала, чи розмовлятиме вона з Толлефом перед від’їздом.

— Не знаю. А що?

— Я б хотіла його бачити. А як йому це сказати, не знаю. Досі я жодного разу не давала йому відчути, що він тут — бажаний гість. Розумієш? Ти б не могла зробити це за мене?

Жанна удала, ніби не знає про те, що Наталія вже зверталася із цим проханням до Джефа, тому відповіла:

— Я подивлюся, що зможу зробити.

Наталія здавалася збентеженою, вона наче не почула обнадійливої відповіді Жанни, яка вкотре прийняла на себе роль посланниці.

— Ти — мій янгол. Думаєш, він приїде?

— Звісно! Звісно, він приїде! А мені ВІП-запрошення не потрібно. Тож я їду за будь-яких умов!

Вона почула здавлений сміх Наталії. Жанна не втрималася й додала:

— Сподіваюсь, йому вистачить розуму не бомбардувати тебе запитаннями.