Natalia

Епілог

Жанна вагалася, перш ніж постукати у двері. Вона пообіцяла Толлефу розповісти про день похорон, зустріч призначили в нього вдома. Відступати запізно.

Толлеф мав право знати. Звісно. Вона щосили переконувала в цьому саму себе, поки їхала до нього. Усоте вона прокручувала в голові все те, що їй повідомила Дебора. Незносний тягар докорів сумління, який Наталія відчувала через трагічну долю своєї родини, призвів до того, що вона вирішила порвати з власною ідентичністю. Вона заперечувала свою належність до євреїв, відмовлялась бути частиною народу, чия колективна ідентичність дорівнювала смертному вироку. Побоюючись того, що світова історія може повторитися, вона все зробила, аби її обидва сини не жили в постійному страху.

Правильно це чи ні, але відмовляючи Толлефу в інформації, яку той запитував, вона вдруге зважилась на вчинок, продиктований любов’ю.

Зараз, стоячи перед дверима будинку Ульсенів, Жанна зовсім розгубилася. Вона готувала себе до зради останньої волі подружки, і їй було соромно.

Жанна заплющила очі у спробі зібрати думки докупи. Раптом вона відчула Наталіїну присутність біля себе. По шкірі побігли холодні дрижаки паніки. Наталія тут, зачаїлася за кущем, готова вистрибнути й застерегти її. Треба прийняти рішення, і прийняти його, перш ніж відчиняться двері.

Вона зробила глибокий вдих і вже готова була розвернутися назад. Саме в цю мить Толлеф відчинив двері.

— Я чекав на тебе. Заходь.

Переступаючи поріг цього будинку, Жанна Ламбер так і не визначилася. Вона все ще не знала, що сказати Толлефу Ульсену.