Natalia

26

Драммен, 6 січня 2009 року

Маріанна поклала конверт на стіл їдальні так, щоб він одразу впав Толлефу в око, коли той повернеться додому. Багато місяців тому він надіслав заявку до Адміністративного відділку регіону Осло та Акерсгюса. Він уже й не сподівався на відповідь. Ниточок, що могли вивести на Наталіїне минуле, було так мало, що він, по суті, скерував зусилля на один-єдиний доступний показник: ще раніше він подав запит на доступ до архівних документів про табори біженців за період 1945 – 1950 років, сподіваючись, що цей крок може стати важливим відправним пунктом. Він заніс у запит усі найменші деталі відомостей, якими володів з приводу своєї матері. Ця відповідь надійшла із запізненням. Але Наталія не хоче його бачити. Після такого що може його зачепити? Про що ще він може дізнатися?

Він зняв пальто й повісив його у вестибюлі. Маріанна пішла на урок йоги й повернеться не раніше, ніж за годину.

Він приготував собі зелений чай, витягнув документи з конверта, улаштувався за столом на кухні й занурився в читання.

У відповідь на ваш запит доводимо до вашого відома інформацію щодо вашої біологічної матері Наталії Зєлінської. У документах, які були отримані в Управлінні національними архівами, зазначено, що Наталія Зєлінська одружилася з польським громадянином на ім’я Альберт Мюллер, дата народження: 9 вересня 1918 року.

Дата укладення шлюбу: 12 квітня 1947 року. Вона взяла прізвище свого чоловіка, і вони емігрували до Канади у квітні 1952 року. Після цього жодних відомостей в офіційних джерелах не знайдено.

Жодних відомостей, які дозволяють ідентифікувати вашого біологічного батька, не знайдено.

У додатку до цього листа йшла копія реєстраційної картки 1945 року та інші адміністративні документи табору для польських біженців у Мюсені. Усе це він вже отримав у Службі всиновлень. А ще в цьому пакеті був офіційний документ, який підтверджував їхню еміграцію до Канади.

Толлеф мимоволі зробив нетерплячий рух. Чи можливо залишити по собі так мало слідів на Землі?

Наступний аркуш виявився копією телеграми від 28 січня 1946 року від Норвезької дипломатичної місії в Монреалі:

Громадянин Канади Самуель Куртц шукає польську племінницю готовий взяти відповідальність Канаді КРАПКА Ймовірне ім’я Наталія Зєлінська польський табір Мюсен КРАПКА Родина зникла війни КРАПКА Вивезена примусові роботи Німеччини Норвегії КРАПКА Справжнє ім’я Ганна Куртц, народилася Львові КРАПКА Запит відповіді КРАПКА

Разів десять Толлеф перечитував цей текст, а його зміст все одно від нього вислизав. Далі йшов обмін листами, у якому департамент закордонних справ запитував про присутність Ганни Куртц, інше ім’я Наталія Зєлінська, у таборі міста Мюсен. 10 лютого 1946 року директор мюсенського табору Сіґурд Ланґґорд надав таку відповідь:

Ми отримали ваш запит і здійснили пошук, згідно із цим запитом, а саме — чи перебуває особа на ім’я Ганна Куртц серед резидентів табору Мюсена. Відповідь негативна. Але тут є жінка на ім’я Наталія Зєлінська. Вона заперечує наявність близьких родичів у Канаді. Вона стверджує, що ім’я Ганни Куртц їй незнайоме. Ми здійснили пошуки в інших таборах біженців, але не знайшли слідів цієї особи.

Такий пошук вибивався з ряду звичних запитів, про це свідчить швидкість, з якою відповів директор. Толлеф думав, що справа на тому й скінчилася, але був інший лист, датований 3 березня 1946 року, який підтверджував, що департамент закордонних справ вимагав розширеного розслідування. Той самий Ланґґорд відповів:

Ми підтверджуємо вам, що провели розширене розслідування ситуації, і з’ясували, що зазначена особа справді перебуває в нашому таборі в Мюсені. Жінка, відома тут під ім’ям Наталії Зєлінської, спочатку відповідала, що не знає нічого про Ганну Куртц. Згодом під час додаткового розпитування зізналася в тому, що сама є цією особою.

Ми констатуємо, що вона дуже збентежена тим, що ця інформація може набути розголосу, адже саме під іменем Ганни Куртц вона була заарештована представниками радянської влади в Східній Польщі. Її мусили відправити до Сибіру в трудовий табір, але їй вдалося втекти з Варшави, де (всі відомості записані з її слів) вона взяла ім’я Наталії Зєлінської та роздобула нові ідентифікаційні документи. Її дядько, на той момент мешканець Варшави, допоміг їй оформити нове свідоцтво про народження. З огляду на обставини, вона просить забезпечити конфіденційність інформації про її перебування в нашому таборі, тому вона не бажає давати свою згоду на запит Самуеля Куртца.

Толлеф перечитав усі документи з пакета й не знайшов жодного доказу того, що норвезькі органи влади відповіли на телеграму канадського дядька. Чому Наталія не скористалася можливістю виїхати до рідного дядька, а натомість залишилася в таборі для біженців?

Цей чоловік Самуель Куртц, вочевидь, знав, що сталося з Наталіїною родиною, знав про її подвійну ідентичність. Чому вона проігнорувала простягнуту руку? Чому?

Толлеф провів рукою по майже безволосій маківці. Він відчував себе ледь не персонажем шпигунського роману. Якщо чесно, читання цих листів наповнювало його смутною бентегою. Краще б дружина скоріше повернулася додому. Він пішов за пивом. До зеленого чаю він навіть не торкнувся.

Толлеф витяг з шухлядки свій квиток на літак. Він роздрукував його більше тижня тому. Цей квиток палив йому руки, але він не зміг утриматися від того, щоб витягти його з шухлядки свого столу й роздивитися, немов прискіпливий огляд кожного сантиметра цього папірця здатен був підказати, що йому робити.

Маріанна увійшла до кімнати та наблизилася до чоловіка. Вона поклала руку йому на шию. Вона тут. Нарешті! Він показав їй щойно отримані папери. Вона прочитала, перечитала, запитала чоловіка — що все це означає? Вона нічого не зрозуміла. Толлеф здійняв руки вгору, качнув головою зліва направо, що означало — він поділяє її нерозуміння. Він розвернувся й зняв зі стіни ікону Чорної мадонни — Матері Божої Ченстоховської. Пречиста Діва з характерними шрамами, що вкривали її лице, захисниця поляків, мала спотворене, але заспокійливе обличчя. Свого часу він переплутав це художнє зображення з ідеалом материнства. Суцільна абстракція! Він замислено мовчав, і Маріанна не насмілювалася перервати цю тишу. Його медитативний стан закінчився вельми грубо. Толлеф зім’яв папір і викинув його в кошик для сміття. Він знову мотнув головою, зачинив шухляду й узяв дружину за руку.

— Пункт призначення Монреаль, квиток в обидва кінці, зазначена дата — цей квиток на літак уже декілька днів муляє мені очі. Я не звик поступатися під тиском, а втім, поступився перед Маріусом. Я відчайдушно намагаюсь віднайти сенс для цього всього.

— Ти не боїшся, що вона зачинить двері просто перед тобою?

— Я не дозволю їй цього зробити. Один раз. Хоча б один. І цього разу, цього єдиного разу умови нашого спілкування диктуватиму я. З огляду на те, про що я щойно дізнався, у мене немає вибору. У мене є доказ того, що вона змінила ім’я, це дуже важлива інформація. Я хочу знати, хто я є. Хоче вона цього чи ні, вона мусить відчинити мені двері.

— Куртц, це німецьке прізвище, чи не так?

— Дуже німецьке. Полька, німкеня, росіянка, іншопланетянка — звідки мені знати? Ти бачиш, у чому я копирсаюсь?

— Якесь божевілля! Твій рейс вже за два дні. Ти будеш її попереджати про свій приїзд?

— Так. У її віці краще попередити. Я не хочу, щоб у неї стався серцевий напад! Хочеш, Маріанно, скажу, що я думаю? У мене таке враження, що в очах Наталії я завжди був справою, зданою в утиль. Але я поки не сказав останнього слова!