Шумовиння днів

9

«Я вдягну бежевий костюм і блакитну сорочку, червоно-бежеву краватку, простібані замшеві черевики і червоно-бежеві шкарпетки.

Спершу я обмиюсь, поголюсь і огляну себе.

Зараз піду на кухню до Ніколя й запитаю…»

— Ніколя, може, потанцюєте зі мною?

— Ох, — зойкнув Ніколя, — якщо пан наполягатиме, я, звісно, потанцюю, якщо ж ні, я буду щасливий мати змогу залагодити кілька пильних справ, із якими вже годі зволікати далі.

— Ніколя, чи не буде нескромно поцікавитись, які саме?

— Я, — відповів Ніколя, — голова філософського гуртка челяді нашої округи, через те й змушений виявляти на зборах велику посидющість.

— Я не зважуюсь, Ніколя, запитати у вас про тему ваших сьогоднішніх зборів…

— Ітиметься про ангажованість, тобто зобов’язання. Проведено паралель між ангажованістю згідно з теоріями Жана Соля Партра, добровільним вступом на службу до колоніальних військ або ж надстроковою службою в них і наймом так званої прислуги, що її за певну платню заангажовують окремі особи.

— Ось що зацікавило б Шика! — схопився Колен.

— На превеликий жаль, — урвав його радість Ніколя, — наш гурток дуже закритий. Пана Шика туди допустити не можуть. Гурток відкритий тільки для челяді.

— Ніколя, — запитав Колен, — а чому ви завжди вживаєте збірного іменника?

— Пан, безперечно, зауважить, — сказав Ніколя, — що «служник» — слово цілком нейтральне, а слово «служниця» набирає певного непристойного звучання.

— Маєте слушність, Ніколя. Як ви гадаєте, я зустріну сьогодні душу-посестру?.. Мені б хотілося натрапити на душу такого типу, як у вашої небоги…

— Панові не годиться думати про мою небогу, — зауважив Ніколя, — оскільки нещодавні події показали, що добродій Шик першим зробив свій вибір.

— Але, Ніколя, — зітхнув Колен, — мені так хочеться закохатись…

З носика чайника вихопилась струминка пари, і Ніколя пішов відчиняти двері. Консьєрж подав йому два листи.

— Що, листоноша був? — запитав Колен.

— Перепрошую, пане, — мовив Ніколя, — але обидва листи мені. Пан чекає новин?

— Я хотів би, щоб мені написала якась дівчина, — відповів Колен. — Я б її дуже кохав.

— Зараз якраз опівдні, — зауважив Ніколя, — і пан, може, поснідає? Є посічений бичачий хвіст і чашка запашного пуншу, а також грінки з анчоусами.

— Ніколя, чому Шик відмовляється прийти до мене на обід разом із вашою небогою, якщо я не запрошу четвертого учасника — якусь дівчину?

— Нехай пан мені вибачать, — проказав Ніколя, — але я б учинив так само. Адже пан вочевидь дуже привабливі.

— Ніколя, — мовив Колен, — якщо цього вечора я не закохаюся по-справжньому, то… то збиратиму твори герцогині де Бувоар, щоб дошкулити своєму приятелеві Шикові.