Шумовиння днів

60

Ніколя проминув передостанню книгарню, підпалену Алісою. Він зустрів Колена, що подався на пошуки роботи, і вже знав про біду своєї небоги. Зателефонувавши до свого клубу, Ніколя зразу дізнався і про Партрову смерть, тож пішов наздоганяти Алісу, прагнучи її втішити, покріпити її дух і забрати до себе, аж поки вона знову стане весела. Він уже бачив Шиків будинок і видовжений вогняний язик, що вихопивсь із вітрини сусідньої книгарні: скло луснуло так, ніби хто молотом влупив. Перед дверима Ніколя помітив машину сенешаля поліції, побачив, що водій посуває її трохи вперед, аби вивести її з небезпечної зони, звернув увагу й на чорні постаті поліцаїв. Майже зразу прибули пожежники, їхнє авто, вискнувши, зупинилося перед дверима книгарні. Ніколя вже боровся з замком. Йому пощастило висадити ногою двері і він заскочив усередину. В книгарні все пойнялося полум’ям, сам книгар лежав на підлозі, ноги вже пожирав вогонь, поряд валялося його серце і Шикове вбивче знаряддя. Вогонь бухав бахматими клубами, вузькі довгі пасма враз пробивали грубі мури книгарні, й Ніколя впав на підлогу, щоб полум’я не охопило і його; саме цієї миті він відчув, як угорі сколихнулося повітря, зрушене потужним струменем вогнегасника з пожежного пристрою. Вогонь загуготів з подвійною силою, а струмінь опустився до самого низу. Книжки горіли з великим тріскотом, сторінки розлітались, зіштовхувались і втікали від струменя, Ніколя насилу міг дихати, бо тепер полум’я безладно шугало на всі боки. Він думав, що Аліса, напевне, не зосталася б у вогні, проте не бачив дверей, якими вона могла б вийти, вогонь боровся з пожежниками і, здається, швидко підіймавсь угору, звільнивши низ, де все вже ніби згасло. Проте посередині попелу і бруду лишилося щось блискуче, яскравіше навіть за вогонь.

Дим невдовзі розвіявся, полинувши на верхні поверхи, книжки погасли, зате стеля стала здобиччю буйного, ще не баченого полум’я. На підлозі нічого не горіло — тільки сяяло щось невідоме і блискуче.

Притрушений попелом, з обсмаленим волоссям, насилу дихаючи, Ніколя підповз до того сяєва. Чулось, як десь метушаться і гупають пожежники. Під покрученою залізною балкою Ніколя побачив сліпучі білі коси. Полум’я не пожерло їх, бо вони були яскравіші за нього. Ніколя поклав коси до внутрішньої кишені і вийшов.

Ішов він невпевнено, йому вслід дивилися пожежники. Вогонь лютував на верхніх поверхах і вони готувались відгородити ввесь квартал, оддавши його несамовитій стихії, бо рідкий вогнегасник уже скінчився.

Ніколя плентався тротуаром, правою рукою пригортаючи до грудей Алісині коси. Зашаруділа ніжками машина сенешаля поліції і невдовзі обігнала його. Ззаду Ніколя розпізнав червону сенешалеву шкірянку. Трохи розкривши поли піджака, Ніколя ввесь був осяяний сонячним промінням, і тільки його очі затьмарювала пітьма.