Шумовиння днів

4

— А ось і Ніколя! — вигукнула Аліса.

— А онде Ізіда! — докинув Шик.

Ніколя показався біля контролера, а Ізіда була вже на доріжці. Ніколя пішов нагору, а дівчина ковзнула до Шика, Колена та Аліси.

— Добридень, Ізідо, — привітався Колен. — Познайомтеся, це Аліса. Алісо, це Ізіда. Ну а Шика ви знаєте.

Застискалися руки і Шик, тим скориставшись, повів Алісу вперед; Ізіда й Колен, не розчепивши рук, рушили слідом.

— Рада вас бачити, — проказала Ізіда.

Колен теж був радий її бачити. Вісімнадцятирічна Ізіда спромоглася завести собі каштанові коси, надягти білий джемпер і жовту спідницю, пов’язати на шию ядучу зелену косинку, взути білі черевички й начепити темні окуляри. Вона була гарненька. Але Колен надто добре знав її батьків.

— Наступного тижня в нас буде бенкет, — сказала Ізіда. — Адже в Дюпона день народження.

— Якого ще Дюпона?

— Мого пуделя. Отже, я запросила всіх своїх друзів. Ви прийдете? На четверту годину?

— Так, — відповів Колен. — Із великою радістю.

— Ваші друзі нехай теж приходять, — додала Ізіда.

— Шик та Аліса?

— Авжеж, вони дуже милі… Тож до наступної неділі!

— Хіба ви вже йдете? — здивувався Колен.

— Так, довго я ніколи не лишаюсь. До того ж, щоб ви знали, я тут з десятої години…

— Таж зараз лише одинадцята! — скрикнув Колен.

— Я була в барі! До побачення!