11

Уже на другому поверсі чувся невиразний гомін товариства, що зібралося в Ізідиних батьків. Сходи тричі оберталися навколо власної вісі й посилювали звуки в сходовій клітці, немов лопаті в циліндричному резонаторі віброфона. Колен піднімався, мало не стромляючи носа під п’яти обох дівчат. То були гарненькі п’яточки з нейлонової плоті, туфлики з тонкої шкіри на високих підборах і граційні щиколотки. Вище довгими гусенями повзли ледь поморщені панчішні шви, виразно проступали ямочки під колінами. Колен зупинився і пропустив дві сходинки, потім рушив. Тепер він уже бачив верхній грубілий край панчіх тієї дівчини, що ліворуч, підв’язки й притінену білість стегон. Складчаста спідниця другої дівчини на таку розвагу не дозволяла, проте під бобровим манто її сідниці випиналися крутіше, ніж сідниці першої дівчини, і формували раз у раз бентежну западину. Колен задля пристойності став дивитися тільки на ноги й побачив, що вони зупинилися на третьому поверсі.

Колен увійшов за дівчатами, що їм уже відчиняла двері покоївка.

— Добридень, Колене, — привіталась Ізіда. — Як ся маєте?

Колен притяг дівчину до себе й поцілував її в коси — і які ж запашні!

— Та це ж не мій день народження! — запротестувала Ізіда. — Сьогодні Дюпонове свято!

— Де той Дюпон? Зараз я його привітаю!

— Сталася прикрість, — промовила Ізіда. — Сьогодні вранці його повели до перукаря, аби хоч трохи причепурити. Потім його скупали і все таке інше, але о другій годині прибігло троє його приятелів з гидкою старомодною торбинкою кісток і забрали його. Ну а тепер уявіть, у якому стані він повернеться!

— Зрештою, це його день народження, — зауважив Колен.

Крізь проріз подвійних дверей Колен бачив дівчат і хлопців. Кілька пар танцювало. Проте більшість молоді поставала парами однієї статі, позакладала руки за спину і непевно обмінювалась сумнівними враженнями.

— Скидайте ж пальто, — проказала Ізіда. — Ходімо я поведу вас до чоловічого гардеробу.

Колен пішов за Ізідою, зустрівши по дорозі двох дівчат, що, клацаючи сумочками й пуделками на пудру, виходили з Ізідиної кімнати, оберненої на жіночий гардероб. Зі стелі звисали залізні гаки, позичені в різника, а щоб було веселіше, Ізіда позичила також дві оббіловані баранячі голови, що всміхалися по краях ряду.

Чоловічий гардероб, улаштований у кабінеті Ізідиного батька, мав за прикмету скасування меблів. Одяганку скидали просто на підлогу й на цьому процедура закінчувалась. Колен учинив те саме і загаявся перед дзеркалом.

— Ну ж ходімо, — підганяла Ізіда. — Я познайомлю вас із чарівними дівчатками.

— У вас сьогодні дуже зваблива сукня, — проказав Колен, узявши Ізіду за зап’ястки і притягти до себе.

То була коротенька проста вовняна сукня барви зеленого мигдалю з великими позолоченими керамічними гудзиками і наспинною вставкою — решіткою мов з кутого заліза.

— Тож вам сукня сподобалась! — згукнула Ізіда.

— Вона дуже зваблива, — повторив Колен. — А коли туди руку просунути, там ніхто не вкусить?

— На це не сподівайтеся, — відказала Ізіда, вивільнившись. Тоді взяла Колена за руку й повела до центру впрівання. Вони натикалися на нових прибульців загостреної статі, ковзнули в коридор і потрапили до загального гурту через двері їдальні.

— Слухай! — похопився Колен. — Аліса і Шик уже тут?

— Так, — кивнула Ізіда. — Ходімо, я вас познайомлю…

З пересічною дівчиною цілком варто було знайомитись.

Вирізнялася, проте, дівчина у вовняній сукні барви зеленого мигдалю з великими позолоченими керамічними гудзиками, на спині в неї видніла вставка своєрідної форми.

— Познайомте мене насамперед із цією, — попросив Колен.

Ізіда струснула Колена, аби він угамувався:

— Може, вже годі дурниць?

Колен тим часом накинув оком уже на іншу і смикнув свого проводиря за руку.

— Це Колен, — сказала Ізіда. — Колене, знайомтеся, це Хлоя.

Колен проковтнув слину. Йому дерло в горлі, немов він наївся перепечених пиріжків.

— Добридень, — сказала Хлоя.

— Добр… А вас уже аранжував Дюк Еллінгтон? — запитав Колен і мерщій утік, бо в нього з’явилась переконаність, ніби він бовкнув дурницю.

Шик зловив Колена за полу курточки.

— Куди це ти так поспішаєш? Ти що, вже тікаєш звідси? Подивись!..

Шик витяг із кишені невелику книжечку в червоній сап’яновій палітурці.

— Це перше видання Партрових «Парадоксів блювотини».

— Ти його все-таки знайшов? — запитав Колен. Тоді згадав, що тікає, і втік.

Дорогу йому заступила Аліса.

— Отже, ви тікаєте, не потанцювавши зі мною жодного разу? — запитала вона.

— Перепрошую, — мовив Колен, — я повівся мов йолоп і мені соромно залишатись.

— А проте, коли на вас так дивляться, ви просто змушені скоритися…

— Алісо, — застогнав Колен, обійнявши дівчину і потершись щокою об Алісині коси.

— Що, мій друже?

— А нехай йому грець! Чортова оказія! Нехай йому біс! Бачите он ту дівчину?

— Хлою?

— Ви знаєте її? — запитав Колен. — Я бовкнув їй дурницю і через те й утікаю.

Він не додав, що у нього в грудях немов грає німецький військовий оркестр, з усіх звуків якого долинає тільки гупання великого барабана.

— Правда ж, вона гарненька? — запитала Аліса.

У Хлої були червоні вуста, брунатні коси, щасливе обличчя, а її одяг не мав ніякого значення.

— Я ніколи не наважуся! — зітхав Колен. А потім залишив Алісу й пішов запрошувати Хлою. Дівчина глянула на нього, засміялась і поклала йому на плече праву руку. Колен відчув на шиї її холодні пальці. Він зменшив відстань між своїм і Хлоїним тілом з допомогою скорочення правого двоголового м’яза плеча, сигнал надійшов від мозку вздовж пари розважливо вибраних черепних нервів.

Хлоя знову подивилась на Колена. Очі в неї були сині. Вона струснула головою, відкидаючи назад лискучі кручені коси, і рішуче й твердо притулилася скронею до Коленової щоки.

Навколо залягла густа тиша, все інше — і товариство, і світ — стало безвартісним.

Але, як і слід сподіватися, платівка зупинилася. Тільки тоді Колен повернувся до справжньої реальності й помітив, що стеля має просвіти, крізь які зазирають пожильці з верхнього поверху, що підніжжя стін укриває густа облямівка болотних півників, що з отворів, просвердлених тут і там, вириваються струмені барвистого газу і що його приятелька Ізіда стоїть перед ним і пропонує йому тістечка на герцинському тарелі.

— Дякую, Ізідо, — відмовилась Хлоя, струснувши кучерями.

— Дякую, Ізідо, — мовив Колен, беручи невеличкий еклер, що мав два балкони і еркер.

— Ви даремно не взяли, — сказав він Хлої. — Вони дуже смачні.

І одразу ж закашлявся, бо, на лихо, наколовся на їжакову голку, запечену в тістечку.

Хлоя розсміялася, показавши гарненькі зубки.

— Що сталося?

Колен був змушений покинути її і відступити вбік, щоб уволю накашлятись; зрештою йому стало легше. Надійшла Хлоя з двома келишками.

— Випийте, — запропонувала вона, — це вас покріпить.

— Дякую, — зворушився Колен. — Це шампанське?

— Це суміш.

Колен ковтнув чималеньку порцію й захлинувся. Хлоя аж нетямилася з реготу. До них підійшли Шик і Аліса.

— Що з ним сталося? — поцікавився Шик.

— Він не вміє пити!

Аліса поплескала Колена по спині, і здалося, немов залунав балійський гонг. Усі враз припинили танцювати й пішли до столу.

— От і чудово, — мовив Шик. — Нарешті ніхто не заважатиме. А що, як поставити гарну платівку? — підморгнув він Коленові.

— Може, станцюємо навскосяк, — запропонувала Аліса.

Шик став порпатись у купі платівок біля програвача.

— Шику, танцюй зі мною, — сказала йому Аліса.

— Ось зараз, тільки платівку поставлю.

То було буги-вуги.

Хлоя чекала.

— Невже ви зараз затанцюєте навскосяк? — вражено запитав Колен.

— Чом би й ні? — здивувався Шик.

— Не зважайте на них, — сказав Колен Хлої і, легенько нахиливши голову, поцілував її між вушком і плечем. Дівчина здригнулась, проте голову не відсмикнула. Колен тим паче не відводив уст.

Натомість Аліса й Шик чудово витанцьовували навскосяк у негритянському стилі.

Платівка крутилась дуже швидко. Аліса вивільнилась і почала шукати, що ставити далі. Шик повалився на диван. Виявилось, що перед ним стоять Колен і Хлоя. Шик схопив їх за ноги і вони впали біля нього.

— Ну що, голуб’ята, — спитав Шик, — усе гаразд?

Колен сів, а Хлоя затишно вмостилась біля нього.

— Правда, ця дівчина дуже мила? — заговорив знову Шик.

Хлоя всміхнулася. Колен промовчав, але обняв Хлою за плечі і знічев’я став гратися першим гудзиком її сукні, що розстібалася спереду.

Підійшла Аліса.

— Шику, посунься, я хочу сісти між Коленом і тобою.

Аліса дуже вдало вибрала платівку. То була «Хлоя» в аранжуванні Дюка Еллінгтона. Колен покусував Хлоїні коси біла вушка й бурмотів:

— Це стеменно ви.

Перш ніж Хлоя встигла відповісти, всі знову пустилися в танець, урешті усвідомивши, що сідати до столу ще рано.

— Ох, — застогнала Хлоя, — який жаль!

Загрузка...