Шумовиння днів

17

Брати Демаре зодягалися на весілля. Їх дуже часто запрошували як весільних педерастів, бо вони мали пристойний вигляд. Це були близнята. Старший звався Коріоланом. Волосся в нього — чорне і кучеряве, шкіра — біла й гладенька, на обличчі невинність, ніс прямий, очі сині, прикриті довгими жовтуватими віями.

Молодший, що його названо Пегасом, був дуже схожий на брата, тільки вії мав майже зелені — здебільшого цієї ознаки вистачало, аби розрізнити їх. На шлях педерастії вони стали з необхідності й за покликанням, та оскільки їм щедро платили за ролі весільних педерастів, вони занедбали майже всяку роботу і, на лихо, це згубне неробство інколи доводило їх до нечестя. Внаслідок саме цього Коріолан напередодні розважився з дівчиною. Пегас несамовито дорікав йому, водночас натираючи собі перед великим тристулковим дзеркалом крижі мигдалевим молочком для зваблювання чоловіків.

— Скажи, коли ти повернувся додому? — напосідав Пегас.

— Уже й не пам’ятаю, — буркнув Коріолан. — Облиш мене. Дивися за своїми крижами.

Коріолан вискубував собі брови, послуговуючись корнцангом.

— Безсоромник! — гримів Пегас. — Злигався з дівчиною! Якби тебе бачила твоя тітка!

— Ет! Ніби ти ніколи того не робив! — кинув з погрозою Коріолан.

— Коли ж це було? — трохи стривожився Пегас. Припинив масаж і зробив перед дзеркалом кілька заспокійливих рухів.

— Гаразд, я мовчатиму, — полагіднішав Коріолан. — Не хочу, щоб ти від сорому крізь землю провалився. Краще застебни мені штанці.

Брати носили штанці осібного крою — з ширінкою позаду, — і защіпнути їх самому було важко.

— От, — хихикав Пегас, — тепер бачиш! Ти не можеш нічого сказати!

— Та годі, кажу ж тобі! — зарепетував Коріолан. — Хто там сьогодні одружується?

— Колен бере за дружину Хлою, — з відразою проказав його брат.

— Чого це ти таким тоном? — запитав Коріолан. — Адже цей хлопчик непоганий.

— Атож, непоганий, — погодився Пегас, і в його голосі вчувалося жадання. — Зате в неї такі пишні груди, що навіть уявити не можна, ніби то хлопчик!

— А мені вона здається гарненькою, — почервонів Коріолан. — Хочеться ті груди почіпати… Невже тобі ніколи не кортить?

Брат спершу вражено подивився на нього, а потім спалахнув:

— Яка ж ти паскуда!.. Ти будь-кого переплюнеш своїм нечестям! Кінчиться тим, що ти коли-небудь таки одружишся з жінкою!