Шумовиння днів

55

Сенешаль поліції витяг із кишені свистка і скористався ним, аби вдарити по величезному перуанському гонгові, що висів позаду. Стало чути, як на кожному поверсі загупали підбиті залізом черевики, як бехкають із розгону людські тіла, і ось уже в кабінет заїхало, спустившись металевим жолобом шестеро його найкращих поліцаїв.

Вони попідводились, струсили пилюку з сідниць і виструнчились.

— Дуглас! — гукнув сенешаль.

— Я! — відповів перший поліцай.

— Дуглас! — повторив сенешаль.

— Я! — відповів другий поліцай.

Переклик тривав далі. Сенешаль поліції не міг пам’ятати прізвищ своїх підлеглих, і ім’я «Дуглас» стало для них усіх прозивним.

— Осібне завдання! — оголосив сенешаль.

Усі шестеро поліцаїв як один схопилися рукою за сідничну кишеню, показуючи, що вони озброєні своїми дванадцятизарядними рівнячами.

— Керуватиму я сам! — наголосив сенешаль і щосили вдарив у гонг. Двері відчинились і з’явився секретар.

— Я вирушаю, — оголосив сенешаль. — Осібне завдання. Занотуйте!

Секретар вихопив блокнот, олівець і став у позицію статутного реєстрування за формою номер шість.

— «Примусове стягування податків з громадянина Шика з попереднім арештом майна, — диктував сенешаль. — Незаконне побиття і публічна наруга. Повна конфіскація майна або навіть часткова, обтяжена порушенням недоторканості житла».

— Занотовано, — доповів секретар.

— Дугласе, вперед, — скомандував сенешаль поліції. Підвівся і очолив ескадрилью, що загримотіла ногами й запихкала, вдаючи важке сапання паротяга на летовиську. Поліцаї були вдягнені в чорні, прилеглі до тіла шкіряні комбінезони з панцерними пластинами на грудях і на плечах, їхні чорні сталеві каски скидалися на шоломи й захищали чоло та скроні й опускалися на потилицю. В усіх були важкі, підкуті залізом черевики. Однострій у сенешаля був такий самий, проте з червоної шкіри, а на плечах у нього блищали дві золоті зірки. Рівнячі віддимали задні кишені його поплічників; сам сенешаль затис у руці невеличку золоту палицю, а з його пояса звисала важка позолочена граната. Загін спустився парадними сходами, вартовий ніби й не бачив їх, а сенешаль підніс до кашкета руку. За дверима чекала оперативна машина. Сенешаль сам-один сів ззаду, а поліцаї поставали на підніжки, що їх не бракувало в машини: два найдебеліші — з одного боку, а чотири худі — з другого. Водій теж був убраний у чорний шкіряний однострій, але без каски. Автомобіль рушив, проте замість коліс він мав безліч війчастих ніжок, тож якась випадкова куля аж ніяк не могла пробити шини. Ніжки вперлися в землю і водій завернув на першому ж повороті; поліцаям у машині здалося, ніби вони на мить піднялися на гребінь хвилі.