Шумовиння днів

56

Дивлячись, як відходить Колен, Аліса прощалася з ним усім своїм серцем. Як він кохає Хлою, ось пішов шукати роботу — і це задля неї, щоб можна було купити квіти й боротися з тим страхіттям, що пожирає їй груди. Широкі Коленові плечі трохи згорбились, він здавався знесиленим, його біляве волосся тепер було незачесане й непригладжене. Яким ніжним ставав Шик, коли говорив про Партрові книжки і пояснював Партра. Він справді не міг обійтися без Партра, в нього й у гадці не було прагнути чогось іншого, Партр сказав усе, що йому самому хотілося б сказати. Треба не дати Партрові видати ту енциклопедію, вона стане погубою для Шика, він пограбує або вб’є якогось книгаря. Аліса поволі рушила. Партр день у день сидить у кафе, п’є і пише разом з людьми, що, як і він, приходять туди пити й писати, вони п’ють чай з тютюновим димом і солодкі наливки, це не дає їм замислитись над тим, що вони пишуть; туди заходить і звідти виходить багато людей, це сколихує думки, що залягли в глибинах, і тоді щастить упіймати одну або й кілька думок. Аж ніяк не слід відкидати зайвого непотребу: беруть трохи думок, трохи непотребу і розбавляють їх. Такі речі люди засвоюють легше, надто жінки, що не люблять нічого чистого. До кафе було недалеко: Аліса вже здалеку бачила, як офіціант у білій курточці і лимонових штанах подає фаршировану ратицю Донові Евані Марке, славетному гравцеві в сексбол, що замість пити — цього він не любив — поглинав гострі страви, аби його сусідам дошкуляла спрага. Аліса ввійшла, Жан Соль Партр сидів на своєму звичному місці й писав, відвідувачі — а їх було чимало — стиха гомоніли. Завдяки звичайному чуду — а це річ незвичайна — Аліса побачила, що поряд із Жаном Солем вільне місце, і сіла. Поставила на коліна свою важку сумку і відкрила замок. Через Партрове плече вона бачила назву сторінки: «Енциклопедія, том дев’ятнадцятий». Аліса несміливо поклала руку на плече Жана Соля: той зупинив перо.

— Ого, як ви далеко зайшли, — озвалася Аліса.

— Так, — відповів Жан Соль. — Ви хочете поговорити зі мною?

— Я просила б вас не видавати цього твору, — сказала Аліса.

— Це важко. Його вже чекають.

Партр зняв окуляри, дмухнув на скельця і знову начепив їх на вуха; тепер його очі сховалися.

— Безперечно. Я хотіла тільки сказати, що треба затримати видання.

— Ох, ну якщо лише це, то ми ще подивимось.

— Слід затримати його на десять років.

— Невже? — вразився Партр.

— Так. На десять років або, звичайно, ще й надовше. Адже ви знаєте, що людям потрібен час, аби вони могли заощадити і потім купити на ті гроші ваш твір.

— Читати його буде досить нудно, — сказав Жан Соль Партр, — бо й сам я незмірно знудився, щодня запускаючи перо. Мені весь час судомить ліву руку, бо ж я нею притримую аркуш.

— Мені шкода вас, — проказала Аліса.

— Через те, що в мене судома?

— Ні, через те, що ви не хочете затримати публікації.

— А навіщо?

— Зараз я вам поясню: Шик витратив усі свої гроші на придбання ваших творів і тепер у нього нема грошей.

— Краще б він купував що іншого, — порадив Жан Соль. — Я ніколи не купую своїх книжок.

— Він любить усе, що ви пишете.

— Це його право, — зауважив Жан Соль. — Він зробив свій вибір.

— Як на мене, він надто захопився, — розказувала Аліса. — Я теж зробила свій вибір, але тепер я вільна, бо він більше не хоче, щоб я жила з ним, тому я й уб’ю вас, оскільки ви не хочете затримати публікацію.

— Але ж так я втрачу свої засоби існування, — сказав Жан Соль. — Як, по-вашому, я скористаюся своїми авторськими правами, якщо стану мерцем?

— Це тільки вас обходить, а я не можу зважати на всі дрібниці, бо передусім хочу вбити вас.

— Невже ви гадаєте, ніби я можу пристати на такий аргумент? — запитав Жан Соль Партр.

— Гадаю. — Аліса розкрила сумку і витягла з неї Шикове вирвисерце, що його вже досить давно поцупила з його шухляди. — Може, розстебнете комірець?

— Послухайте, — мовив Жан Соль, знімаючи окуляри, — як на мене, ця історія безглузда.

Проте комірець розстебнув. Аліса зібралася на силі і рішучим рухом угородила вирвисерце в Партрові груди. Партр подивився на неї і став швидко вмирати, останнім здивованим поглядом він відзначив, що його серце мало форму тетраедра. Аліса збіліла, мов крейда, Жан Соль Партр тепер уже мрець, чай холонув. Вона взяла рукопис «Енциклопедії» і розшматувала його. Один з офіціантів прибіг витерти кров і прибрати все те паскудство, витворене пером і чорнилом на маленькому чотирикутному столику. Аліса заплатила офіціантові, розвела ручки вирвисерця і Партрове серце випало на стіл; потім склала блискуче знаряддя, опустила до сумки і вийшла на вулицю, держачи в руках сірникову коробку, що лежала у Партра в кишені.