Шумовиння днів

31

Колен і Шик ковзались уже цілу годину і на кризі ставало дедалі більше люду. Щоразу ті самі дівчата, ті самі хлопці, завжди хтось падає і виходять прибиральники із скребками. Служник крутить на програвачі ту ж таки пісню, що її завсідники вже кілька тижнів як вивчили напам’ять. Зараз він переверне платівку, цього чекала вся публіка, бо зрештою кожен вивчив служникові вподобання, аж раптом диск зупинився і в усіх гучномовцях зазвучав глухий голос, — в усіх, окрім одного, що, відбившись від гурту, й далі награвав музику. Голос просив пана Колена підійти до контролера, де на нього чекає телефон.

— У чому річ, що це означає? — розгубився Колен.

Він чимшвидше під’їхав до бортика й перескочив на гумовий килимок, Шик не відставав від нього. Пробіг уздовж бару й уваливсь у контролерову будку, де стояв телефон. Платівкар саме чистив одну з платівок щіткою з вовчака тернистого, зчищаючи задирки, що з’явились під час роботи.

— Алло! — гукнув Колен, хапаючись за трубку, скам’янівши в чеканні.

Шик бачив, як він спершу здивувався, а потім ураз збілів як сніг.

— Щось серйозне? — запитав Шик.

Колен дав йому знак помовчати.

— Іду! — крикнув він у трубку і повісив її.

Стіни будки почали зсуватись, але Колен устиг вийти, перш ніж вони придушили б його; за ним вискочив Шик. Колен біг на ковзанах і його ноги вихилялися на всі боки.

— Мерщій відкрийте мені триста дев’яту кабінку! — гукнув Колен служникові.

— І мені, — додав Шик, — триста одинадцяту.

Хлопець пішов за ними, не дуже поспішаючи.

Колен обернувся, побачив, що той метрів на десять позаду, й зачекав, поки хлопчина наздожене. Розмахнувшись, із дикою силою вдарив його ковзаном по шиї, і хлопцева голова заткнула вентиляційну трубу, що охолоджувала холодильні агрегати; Колен вихопив ключі з руки трупа, що їх той, мовби нічого не сталося, й далі тримав перед собою. Колен відкрив якусь кабінку, запхав туди труп, плюнув на нього й помчав до триста дев’ятої. Шик зачинив позаду двері.

— Що сталося? — запитав він, засапавшись, коли наздогнав Колена.

Колен тим часом уже зняв ковзани і взув черевики.

— Хлоя захворіла.

— Тяжко?

— Не знаю, — відповів Колен. — Вона знепритомніла.

Він уже одягся й побіг.

— Куди ти? — гукнув йому навздогін Шик.

— Додому, — закричав Колен, зникаючи на лунких бетонових сходах.

На протилежному боці ковзанки показалась машинна обслуга: вентиляція вже не працювала і робітники, мало не задушившись, знесилено попадали край доріжки.

Приголомшений Шик, тримаючи ковзана в руках, непевно дивився туди, де зник Колен.

З-під дверей сто двадцять восьмої кабінки повільно зміївся пінистий струмочок крові, що, паруючи, потекла на кригу важкими великими краплями.