Шумовиння днів

28

Вже з кінця вулиці юрмився натовп, аби потрапити до зали, де Жан Соль читатиме лекцію.

Люди вдавалися до найрізноманітніших викрутнів, щоб приспати пильність експертів-криміналістів, які перевіряли автентичність запрошень, бо в обіг пущено десятки тисяч фальшивих карток.

Дехто прибував на катафалках і поліцаї довгою сталевою пікою протинали труни, навіки прибиваючи до дубових дошок хитрунів, що залізли всередину: їх, отже, вже й не треба було обряджати для похорону і це позбавляло родичів великого клопоту, нікому не завдаючи шкоди, окрім справжніх мерців, що випадково лежали у трунах і мусили йти на той світ з подертим саваном. Інші стрибали з парашутом зі спецлітака (і билися в Бурже, щоб потрапити на той літак). Ціла ватага пожежників мала парашутистів за мішень і спрямовувала на них брандспойти, збиваючи бідолах на сцену й топлячи їх без найменшого жалю. Нарешті ще інші намагалися проникнути через каналізаційні труби. Їх запихали назад, б’ючи підкутими залізом черевиками по пальцях саме тієї миті, коли вони хапалися за край люка, аби піднятись і вийти; рештою опікувались пацюки. Проте несамовитих не лякало ніщо. Слід, правда, признатися, що топились одні, а в залу перлися інші і рейвах здіймався аж до неба, відлунюючи від хмар глухим гримкотінням.

Тільки чисті, сподоблені, наближені мали справжні картки, що дуже легко вирізнялися з-поміж фальшивих, і тому власників цих запрошень безперешкодно пускали на вузьку стежину вздовж будинків, яку через кожні п’ятдесят сантиметрів охороняли таємні агенти, прибравши подобу гальмівного механізму. Проте й чистих було забагато і вже повна зала щохвилини і щосекунди без упину приймала нових прибульців.

Шик зайняв своє місце ще з вечора. Він, давши хабаря, купив у консьєржа право заступити його, а щоб уможливити цю заміну, вжив додаткових заходів: залізним шворнем зламав консьєржеві ліву ногу. Адже коли йшлося про Партра, Шик ніколи не шкодував фальшонів. Разом з ним чекали на лектора Аліса та Ізіда. Вони теж ночували тут, боячись, що не потраплять на лекцію. Шик у темно-зеленому консьєржевому однострої обернувся на справжнього красеня. Отримавши двадцять п’ять тисяч Коленових фальшонів, він майже занедбав свою роботу.

Зібрана в залі публіка мала цілком осібні прикмети. Око натрапляло лише на нестямні заокулярені обличчя з настовбурченим волоссям, жовтими недопалками і гикавкою; в жінок були не коси, а якісь пацьорки, обв’язані довкруж голови, просто на голе тіло вони повдягали вишуровані на грудях курточки.

Велика зала на першому поверсі мала наполовину скляну, а наполовину розписану фресками стелю, причому фарби були розчинені у важкій воді, тут цілком могли зародитися в душах присутніх сумніви в сенсі існування, виповненого такими неоковирними жіночими формами. Зала була повнісінька, тож хто запізнився, мав задовольнятися тим, що десь позаду ставали на одну ногу, а другою відпихали найближчих сусідів. Погляди пошарпаного з’юрмиська були прикуті до окремої ложі, в якій, наче на троні, сиділа герцогиня де Бувоар, а також її почет; урівноваженістю своєї пишноти ложа немов кидала виклик тимчасовості статусу провідних філософів, бо ті тулилися на складаних стільцях.

Початок лекції наближався і юрмисько дедалі дужче несамовитіло. В глибині зародивсь якийсь гамір, кілька студентів намагалися посіяти сумніви в душах, гучно декламуючи поперекручувані уступи з нагірної проповіді баронеси Орці.

Та ось уже підходить і Жан Соль. На вулиці заревів слон, і Шик прихилився до вікна своєї ложі. Вдалині показалася постать Жана Соля, що визирав з панцерного паланкіна; шорстка й зморшкувата слонова спина, освітлена червоним ліхтарем, видавалася чимось несусвітнім. На кожному розі паланкіну ревно пильнував добірний стрілець, озброєний сокирою. Широко ступаючи, слон прокладав собі шлях серед юрби, і важкий тупіт чотирьох ніг-стовпів, приглушений розчавленою плоттю, неухильно наближався. Перед дверима слон став навколішки й добірні стрільці зійшли на землю. Партр граційно стрибнув поміж них і, пробиваючи шлях сокирами, всі вони рушили до сцени. Таємні агенти замкнули двері, і Шик, випхнувши наперед Алісу та Ізіду, метнувся потаємним хідником, що вів за лаштунки.

Ззаду сцена була задрапована оксамитовою завісою, в якій Шик проткнув дірки, аби можна було дивитися. Всі троє в чеканні посідали на подушки. За який метр від них Партр готувався читати доповідь. Його гнучке аскетичне тіло випромінювало незвичайну енергію, і публіка, захоплена нездоланним чаром, властивим його найменшим порухам, затамувавши віддих, чекала на стартовий сигнал.

Чимало слухачів непритомніли внаслідок внутрішньо-маткового збудження, що траплялося здебільшого в жіночої публіки, а зі свого місця Аліса, Ізіда й Шик виразно чули переривчастий віддих двадцяти чотирьох чоловік, що пробралися під сцену і навпомацки розляглись, аби займати менше місця.

— Ти пригадуєш? — запитала Аліса, з ніжністю дивлячись на Шика.

— Певне, ми отам познайомились, — мовив Шик, нахиляючись до Аліси і розчулено цілуючи її.

— Ви були там унизу? — запитала Ізіда.

— Так, — сказала Аліса, — там дуже приємно.

— Та вже ж, — мовила Ізіда. — Шику, що це?

Шик заходився відкривати великий чорний ящик, що стояв біля нього.

— Це звукозаписувач, — пояснив він. — Я купив його заздалегідь, знаючи, що відбудеться лекція.

— Ого! — здивувалась Аліса. — Яка чудова ідея! Коли так, то можна й не слухати!

— Атож, — кивнув Шик. — Зате, повернувшись додому, можна, коли заманеться, слухали всеньку ніч, тільки варто остерігатися, аби не затерти платівку. Я спершу виготовлю копію, а може, й звернуся до фірми «Господарів окрик», щоб вона випустила для мене комерційний тираж.

— Напевне, це вам дорого обходиться, — обізвалась Ізіда.

— Ет! — відмахнувся Шик. — Це не має жодного значення!..

Аліса зітхнула. Зітхання була таке легеньке, що тільки вона й чула його, а може, не чула й вона.

— Ось воно! — гукнув Шик. — Починається. Я поставив свій мікрофон на столі, біля мікрофонів офіційного радіо, вони його не помітять.

Жан Соль заговорив. Спершу чулося тільки клацання затворів. Фотографи, газетярі й кінорепортери всім серцем віддалися цій роботі. Та ось один з них після віддачі свого апарата впав на підлогу і зчинилася страшенна веремія. Розлютившись, колеги несамовито копали бідолаху ногами і засипали його порошковим магнієм. На превелику втіху товариства, він зник у сліпучому спаласі, а решту кореспондентів поліцаї забрали до в’язниці.

— Чудово! — нетямився з захвату Шик. — Тепер лише я матиму запис.

Публіка, що досі була майже спокійна, потроху шаленіла, шквалами вигуків і оплесків після кожного вимовленого слова виявляючи своє захоплення Партром, через що було дуже важко бодай щось второпати, про що говорилося.

— Навіть не намагайтеся второпати, — порадив Шик. — Ми потім послухаємо запис.

— Надто коли тут нічого не чути, — дорікнула Ізіда. — Він пищить наче мишка. А від Хлої є якісь вістки?

— Я отримала від неї листа, — сказала Аліса.

— Вони вже доїхали?

— Так, їм пощастило виїхати, але вони хочуть вернутися раніше, бо Хлоя не дуже добре почувається, — відповіла Аліса.

— А Ніколя? — запитала Ізіда.

— У нього все гаразд. Хлоя написала мені, що він страшенно нечемно поводиться з усіма доньками господарів готелів, у яких вони зупиняються.

— Ніколя — хлопець чудовий, — мовила Ізіда. — Я часом запитую себе, чому він куховар.

— Атож, — притакнув Шик, — дуже дивно.

— Питаєте чого? Гадаю, краще вже куховарити, ніж збирати Партра, — сказала Аліса, вщипнувши Шика за вухо.

— А яка в Хлої хвороба? — поцікавилась Ізіда. — Може, вона скоро й одужає?

— Вона мені не каже, що в неї, — зітхнула Аліса. — В неї в грудях болить.

— Хлоя така гарна. Я навіть уявити не можу, що вона хвора, — проказала Ізіда.

— Ох! — шепнув Шик. — Подивіться!

Одна частина заскленої стелі подалась угору і з отвору повисувались людські голови. То сміливі Партрові шанувальники видерлись аж на стелю і здійснили ту делікатну операцію. За ними товклися ще й інші, пхаючи їх наперед, і ті перші судомно хапалися за край отвору.

— Молодці, — похвалив їх Шик. — Лекція просто видатна!

Партр підвівся і почав показувати публіці муляжі блювотини. Найгарніший — сире яблуко з червоним вином — здобув щире і галасливе схвалення, тож Ізіда, Аліса й Шик, сидячи за лаштунками, вже не чули одне одного.

— Нарешті, хоч трохи стихло, — мовила Ізіда. — Коли ж вони приїдуть?

— Завтра або післязавтра, — відказала Аліса.

— Як давно ми не бачили їх! — вигукнула Ізіда.

— Так, — подтвердила Аліса, — відколи вони побралися.

— А яке славне в них весілля було! — сказала Ізіда.

— Ще б пак! — кивнула Аліса. — Саме того вечора Ніколя проводжав тебе…

На щастя, геть уся стеля обвалилася, тож Ізіді не довелося докладно обговорювати подробиці того вечора. Знялась густа курява. Серед уламків ворушились якісь біляві постаті, заточувались і падали, задушені важкою хмарою, що нависла над руїнами. Партр замовк і зареготав від щирого серця, ляскаючи себе по стегнах, радіючи, що в цій несподіваній пригоді заангажовано таку силу людей. Проте наковтався пилюки й зайшовся несамовитим кашлем.

Шик, тремтячи від збудження, повернув ручки на своєму записувачі. З апарата вискочив потужний зелений спалах, що шаснув над підлогою і сховався в паркетній шпарині. За ним гайнув другий, третій, і Шик вимкнув струм саме тоді, коли з мотора мала вилізти огидна багатоніжка.

— Що ж я роблю? — спитав себе Шик. — Таж апарат зламався, у мікрофон набилося пилюки.

Тим часом пандемоніум у залі досяг кульмінації. Партр дочитав останній аркуш і заходився дудлити воду просто з карафки, бо вже збирався йти. І Шик раптом наважився:

— Я запропоную йому вийти тут. Ідіть уперед, я дожену вас.