Шумовиння днів

66

Процесія дуже довго ходила вулицями, люди вже й не озиралися на неї, а день згасав. До цвинтаря для злидарів було дуже далеко. Червоний фургон котивсь і підстрибував по нерівній дорозі, а мотор тим часом радісно бабахкав.

Колен уже нічого не чув, думками він повертався в минуле й іноді всміхався, він пригадував геть усе. Ніколя та Ізіда йшли позаду. Ізіда від часу до часу торкала Колена за плече.

Дорога скінчилася, зупинився і катафалк, попереду плюскотіла вода. Труначі зняли чорний ящик. На цей цвинтар Колен потрапив уперше: він містився на одному з островів невизначеної форми, контури якого часто мінялися після повеней. Острів ледве мрів у тумані. Катафалк зупинився на березі: на острів потрапляли по довгій гнучкій сірій дошці, далекий край якої зникав у тумані. Труначі раз по раз згадували чорта і перший уже ступив на дошку — саме таку завширшки, що могла пройти одна людина. Труначі несли домовину на широких ременях із сировиці, що лежали на плечах і обкручувалися навколо шиї, отож другий трунач став душитись і геть посинів; його синя постать на сивому тлі туману наганяла великий сум. За труначами рушив Колен, слідом за ним ступили на довгу дошку Ніколя та Ізіда. Перший трунач навмисне тупотів, аби якомога розхитати й розгойдати дошку, ось він зник серед випарів, що зміїлися над водою, наче струминки цукру в солодкому сиропі. Тупіт кроків ставав дедалі глухіший, дошка мало-помалу прогнулася, вони вже підходили до середини шляху. На самій середині дошка, хитаючись, торкалася води, женучи від себе симетричні хлюпотливі хвильки, темна прозора вода часом навіть заливала її. Колен нахилився праворуч і поглянув на дно, йому здалося, ніби в глибинах повільно рухається щось біле. Позаду нього зупинилися Ніколя та Ізіда; всі троє немов стояли на воді. Труначі не зупинялись, бралися дошкою вже вгору, і коли всі проминули середину шляху, хвильки поменшали, а дошка, цмокнувши, відстала від води.

Раптом труначі пустилися бігти, щосили гупаючи по дошці, а ручки чорного ящика брязкали об його стіни. Труначі дісталися острова, набагато випередивши Колена з друзями, і ринулись вузькою стежиною, обсадженою обабіч темним живоплотом. Стежка, хоч як дивно, звивалась і крутилася, земля видавалася ніздрюватою і крихкою. Згодом стежка трохи поширшала. Листки на деревах дедалі більше сіріли і на їхній оксамитовій поверхні виразно проступали золотаві жилки. Дерева, гнучкі та довгі, дугою перехилялись над дорогою, і світло, пробившись крізь утворене їхніми кронами склепіння, блідло і м’якло. Стежка поділилася на кільканадцять стежечок, і труначі, не вагаючись, повернули праворуч. Колен, Ізіда та Ніколя бігли, аби наздогнати їх. У кронах, здається, не пурхала жодна пташка, нічого ніде не шаруділо і тільки іноді важко спадав на землю сіруватий листок. Стежка й далі двоїлась і галузилась, труначі щосили гатили ногами по деревах і їхні ковані черевики глибоко розтинали губчату кору, що відтак укривалася синіми ранами. Цвинтар лежав посередині острова; видершись на стелю, ген далеко, понад верхівками миршавих дерев, як дивитись на протилежний берег, можна було побачити небо, розмальоване чорними смугами: то планери повільно пропливали у повітрі над ланами кропу і мокрецю.

Труначі зупинилися над широченною ямою і стали розгойдувати Хлоїну домовину, виспівуючи «К чорту!», потім натисли на пружину, віко відскочило і в яму бухнуло щось важке, причому другий трунач мало не задушився і впав на землю, не встигши вчасно скинути ремінь із шиї. Колен і Ніколя підбігли до могили, Ізіда дріботіла позаду. Зненацька з-за пагорба виступили Пиякон і Псаромник в обшарпаних, засмальцьованих комбінезонах, завили, мов вовки, і стали закидати яму землею і камінцями.

Колен повалився навколішки, хапаючись обіруч за голову, каміння глухо сипалось у яму; невдовзі Псаромник, Пиякон і обидва труначі побралися за руки і стали водити хоровод навколо ями, а потім ураз побігли до стежини і щезли, пританцьовуючи фарандолу. Пиякон дув у великий крумгорн, хрипким ревом струсивши мертве повітря. Земля потихеньку обсипалась, і через дві або три хвилини Хлоїне тіло цілковито зникло під груддям.