Шумовиння днів

2

— Цей паштет із вуграми просто чудовий, — вихваляв страву Шик. — Хто тебе напоумив його зготувати?

— Ця ідея виникла в Ніколя, — відповів Колен. — Тут є один вугор — чи, радше, був, — що кожного дня запливав в умивальник по трубі для холодної води.

— Цікаво, — мовив Шик. — І навіщо?

— Він вистромляв голову і спорожняв тюбик зубної пасти, тиснучи на нього зубами. Ніколя вживає тільки американську ананасову пасту, і це, певне, й спокусило рибину.

— А як він зловив її? — спитав Шик.

— Замість пасти він поклав цілий ананас. Коли вугор їв пасту, він міг проковтнути її, а потім сховати голову, але з ананасом ця штука не пройшла, що дужче він тягнув, то глибше його зуби встрявали в ананас. Ніколя…

Колен замовк.

— Що Ніколя? — спитав Шик.

— Вагаюся, чи казати тобі, бо в тебе може пропасти апетит.

— Та кажи, я вже доїдаю.

— Тієї хвилі зайшов Ніколя і лезом відтяв йому голову. Тоді відкрив кран, і звідти вийшла рибина.

— Оце й усе? — мовив Шик. — Дай мені ще паштету. Сподіваюсь, у нього в трубах є численна родина.

— Щоб побачити, Ніколя нині поклав там малинову пасту, — відповів Колен. — Але скажи мені, ця Аліса, про яку ти говорив?..

— Саме зараз я думаю про неї, — сказав Шик. — Я зустрів її на лекції Жана Соля. Ми обоє ницьма лежали під помостом і в такий спосіб познайомились.

— Яка вона?

— Я не вмію описувати, — знітився Шик. — Вона дуже гарна…

— Ох! — зойкнув Колен.

Увійшов Ніколя, він ніс індичку.

— Ніколя. сідайте і ви з нами, — запросив Колен. — Зрештою, як казав Шик, ви майже член родини.

— Пане, якщо це не буде для вас за прикрість, я спершу нагодую мишок, — сказав Ніколя. — Я повернуся, індичка вже розрізана. Соус ось…

— Подивися, — заговорив Колен, — це вершковий соус із манго і ялівцем, зашитий у телячому рулеті. Натискай отут згори і він цівкою випорсне.

— Чудово! — захоплено вигукнув Шик.

— А ти можеш хоч трохи розповісти про спосіб, що допоміг тобі познайомитись із нею? — не вгавав Колен.

— Гаразд, — погодився Шик. — Я спитав у неї, чи вона любить Жана Соля Партра, і вона відповіла, що збирає всі його твори. Тоді я й собі сказав: «Я теж». І кожного разу, коли я їй що казав, вона відповідала: «Я теж». І навпаки… Зрештою задля самого провадження екзистенціалістського досліду я сказав їй: «Я кохаю вас», а вона тільки ойкнула.

— Дослід не вдався, — зазначив Колен.

— Авжеж, — погодився Шик. — Але все-таки вона зразу не пішла. Тоді я й кажу: «Я йду сюди», а вона на те: «А я ні». — І додала: — «Мені сюди».

— Дивовижно, — чудувався Колен.

— Тоді я й кажу: «Мені теж», — провадив далі Шик. — І був з нею всюди, куди вона ходила.

— І чим це закінчилося?

— Ет! — мовив Шик. — Настав час укладатися в ліжко…

Колен захлинувся стравою і випив з півлітра бургундського, перше ніж зміг оговтатись.

— Завтра я йду з нею на ковзанку, — знову заговорив Шик. — Завтра ж неділя. Ти підеш з нами? Ми вибрали ранок, коли людей ще не дуже багато. Для мене це, правда, заморока, — додав він, — бо ковзаюсь я не дуже добре. Зате ми зможемо поговорити про Партра.

— Я прийду, — пообіцяв Колен. — Я прийду з Ніколя. — Може, в нього є ще одна небога…