Шумовиння днів

20

— Уже все? — запитав Колен.

— Ще ні, — мовив Шик, учотирнадцяте розв’язуючи вузол Коленової краватки, що її ніяк не щастило пов’язати як слід.

— Можна спробувати в рукавичках, — запропонував Колен.

— Навіщо? — здивувався Шик. — Хіба так буде краще.

— Не знаю, — стенув плечима Колен. — Я, власне, нічого не стверджую.

— Добре, що ми загодя почали!

— Так, — згодився Колен. — Та якщо не зав’яжемо, то однаково спізнимось.

— Ет! Зараз зав’яжемо.

Шик проробив низку швидких тісно взаємопов’язаних рухів і щосили потяг за обидва кінці. Краватка тріснула посередині й зосталась у нього в руках.

— Це вже третя, — незворушно зауважив Колен.

— Ох! — застогнав Шик. — Бач як… Я й знав, що так буде… — Шик сів на стілець і замислено чухав підборіддя. — Не знаю, що воно діється, — нарешті признався він.

— Я тим паче, — протяг Колен. — Тут щось не гаразд.

— Атож, — спроквола мовив Шик. — А тепер я спробую не дивлячись.

Шик узяв четверту краватку й недбало обкрутив її навколо Коленової шиї, вдаючи, ніби зацікавився дзижчиком, що крутився біля вікна. Довгий кінець поставив під короткий, закинув його в утворену петлю, повернув праворуч, заправив знизу і, на лихо, саме цієї миті Шикові очі опустилися на об’єкт зусиль і краватка з силою затяглась, придушивши палець. Шик з болю аж верескнув.

— Хай йому біс! — горлав він. — Паскудство!

— Вона тебе скалічила? — спочутливо запитав Колен.

Шик завзято смоктав собі пальця.

— У мене весь ніготь почорніє, — скаржився він.

— Бідолаха! — жалів його Колен.

Шик крізь зуби щось бурмотів й дивився на Коленову шию.

— Стривай-но! — прошепотів він. — Вузол зав’язано! Не ворушись!

Шик обережно позадкував, не спускаючи ока з краватки, і взяв зі столу позаду себе пляшку фіксатора для пастелі. Повільно підніс до вуст рурку пульверизатора і беззгучно підступив до Колена. Колен мугикав, затято роздивляючись стелю.

Цівка пульверизованої маси вдарила в самісінький центр вузла. Краватка на мить підскочила і застигла, скута в’язкою й дедалі твердішою смолою.