Шумовиння днів

62

До їдальні вже не можна було зайти. Стеля сіла майже до самої підлоги і з неї звисали напіврослинні, напівмінеральні вирости, що розвивались і множились у вологій пітьмі. Двері в коридор не відчинялися, лишився тільки вузький прохід від вхідних дверей до Хлоїної кімнати. Ізіда пройшла першою, Ніколя — за нею. Ніколя був немов очманілий, внутрішню кишеню його піджака щось віддимало і він часом погладжував собі груди.

Перше ніж зайти до кімнати, Ізіда подивилася на ліжко. Навколо Хлої й тепер було багато квітів. Її руки, витягнені вздовж ковдри, насилу тримали білу орхідею, що проти прозорої Хлоїної шкіри видавалася бежевою. Очі в неї були розплющені і вона ледь ворухнулася, побачивши, як біля неї сідає Ізіда. Ніколя подивився на Хлою й відвернув голову, не змігши навіть усміхнутися їй. Підійшов до Хлої й погладив їй руку. Ніколя теж присів, а Хлоя лагідно заплющила і знову розплющила очі. Хлоя, певне, зраділа, що вони провідали її.

— Ти спала? — тихо спитала Ізіда.

Хлоя очима показала, що ні. Своїми прозорими пальцями вона силкувалась намацати Ізідину руку. Долонею другої руки вона прикривала мишку, мишка вийшла, блиснувши бистрими чорними очима, і неквапом потупцювала по ліжку, йдучи до Ніколя. Ніколя взяв обережно мишку, поцілував її в оксамитну мордочку, і вона повернулася до Хлої. Квіти навколо ліжка здригалися, швидко в’янучи в затруєному повітрі, а Хлою день у день обіймала дедалі більша кволість.

— Де Колен? — запитала Ізіда.

— Працю… — видихнула Хлоя.

— Не розмовляй, — застерегла Ізіда. — Я краще питатиму по-іншому. — Ізіда схилила свою гарну каштанову голівку до Хлоїного обличчя і обережно поцілувала її. — Він працює в банку?

Хлоїні повіки опустилися.

У передпокої почулися кроки, невдовзі в дверях показався Колен. Він приніс свіжі квіти, але роботу вже втратив. Злодії прийшли надто рано, а Колена вже ноги не носили. Оскільки він старався, йому дещицю заплатили, на неї він і купив ці квіти.

Хлоя, здається, стала спокійніша, тепер вона майже всміхалася, Колен мало не впритул підсунувся до неї. Для знесиленої Хлої Коленове кохання було завеликим, і він тихо гладив її, немов боячися зламати, бідолашними натрудженими руками пестив темні Хлоїні коси.

Їх зосталося четверо: Ніколя, Колен, Ізіда і Хлоя. Ніколя зайшовся плачем, бо Шик і Аліса не прийдуть уже ніколи, а Хлої ставало дедалі гірше.