Шумовиння днів

33

Колен тримав у своїй руці теплу і довірливу Хлоїну руку. Хлоя дивилася на чоловіка і її ясні трохи здивовані очі заспокоювали його. Нижче помосту на підлозі збиралися, штовхаючись і гризучись, невгамовні турботи. Хлоя відчувала в своєму тілі, у грудях якусь темну силу, незримого ворога і не знала, як його долати, тільки іноді кашляла, аби посунути ненависника, що вчепився в глибини її єства. Їй здавалось, ніби дихаючи на повні груди, вона живцем віддається чорній ворожій люті, лиховісній підступності зла. Її груди ледве здіймались, а дотики гладенького простирадла, що вкривало її довгі оголені ноги, заспокоювали все тіло. Колен, згорбившись, сидів поряд і дивився на Хлою. Опустилася ніч, лігши концентричними верствами навколо вогняної серцевини біля узголів’я: лампа була вмурована в стіну й закрита круглою платівкою з матового кришталю.

— Колене, постав мені музику, — попросила Хлоя. — Постав мелодії, які любиш ти.

— Вони втомлять тебе, — сумно зітхнув Колен. Він говорив немов із далечіні і був дуже пригнічений. Його серце, здається, заповнило всі груди, і він тільки тепер це усвідомив.

— Таж ні, благаю тебе, — наполягала Хлоя.

Колен підвівся, спустився дубовими східцями й увімкнув автоматичний пристрій. Гучномовці були геть в усіх приміщеннях, і Колен увімкнув тільки той, що висів у кімнаті.

— Що ти поставив? — запитала Хлоя, всміхаючись, бо знала про те дуже добре.

— Пригадуєш? — і собі запитав Колен.

— Ще б пак…

— Тобі часом не зле?

— А мені й не було дуже зле…

Там, де річки впадають в море, утворюється майже нездоланний бар’єр, зароджуються високі хвилі, що на них танцює шумовиння та уламки потрощених кораблів. Між ніччю надворі та сяєвом лампи теж є такий бар’єр, спогади випливають із темряви і б’ються об нього; то зникаючи, то виринаючи, вони показують або білі черева, або срібні спинки. Хлоя трохи звелася:

— Іди сядь біля мене.

Колен підійшов до неї і ліг упоперек ліжка, охопивши лівою рукою Хлоїну голову. Ажурна сорочка малювала на її золотавій шкірі примхливе мереживо, ніжно напнуте там, де виростали груди. Хлоя обняла Колена за плече.

— Ти не сердишся?

— Чого б це?

— Що в тебе жінка така дурна.

Колен поцілував пахвину Хлоїної руки, що з такою вірою пригорталася до нього.

— Хлоє, прикрий трохи руку, ти замерзнеш.

— Мені не холодно, — мовила Хлоя. — Краще слухай платівку.

У грі Джонні Ходжеса було щось ефірне, незбагненне й напрочуд чуттєве. Чуттєвість була чиста, зовсім безтілесна.

Під впливом музики кутки кімнати змінились і заокруглились. Колен і Хлоя лежали тепер у центрі сфери.

— Що це було? — спитала Хлоя.

— Це «The Mood to be Wooed».

— Саме оце я й відчуваю, — призналася Хлоя. — Як лікар зайде до нашої кімнати, якщо вона стала кругла?