Шумовиння днів

53

Хлоя спала. Вдень біле латаття надавало її шкірі чудової кремової барви, та під час сну в цьому не було потреби і на її шоках проступали червоні рум’янці. Хлоїні очі синіми плямами вирізнялися на обличчі і здалеку не можна було добачити, чи вони заплющені, чи ні. Колен сидів на стільці в їдальні і чекав. Він накупив багато квітів і виставив їх навколо Хлої. Він міг чекати ще кілька годин, перше ніж податися на пошуки нової роботи. Колен хотів відпочити, щоб потім справити добре враження і знайти справді грошовиту роботу. В кімнаті було майже темно. Вікно звузилось до десяти сантиметрів і світло проникало тонкою горизонтальною смугою. Воно падало тільки на Коленове плече й очі, решта обличчя ховалась у пітьмі. Програвач зіпсувався, тепер для кожної платівки його треба було наставляти рукою, і це втомлювало Колена. Та й платівки постиралися. На деяких стало важко розпізнати навіть мелодію. Колен думав, що коли Хлої щось знадобиться, мишка зразу попередить його. Цікаво, чи побереться Ніколя з Ізідою? Яку сукню вдягне Ізіда на весілля? Хто ж то дзвонить?

— Добридень, Алісо, — привітався Колен. — Ти прийшла до Хлої?

— Ні, — відповіла Аліса. — Я просто прийшла.

Колен з Алісою повернувся до їдальні. Алісині коси додали трохи світла, біля столу ще зоставались два стільці.

— Бачу, ти зажурилася, — мовив Колен. — Я вже добре пізнав, що то смуток.

— Шик уже прийшов, він удома.

— Він тебе послав по щось? — запитав Колен.

— Ні, просто вигнав.

— Зрозуміло, — сказав Колен. — Мабуть, впорядковує квартиру?

— Ні, — заперечила Аліса. — В нього вже є всі книжки і я йому стала нелюба.

— Ти посварилася з ним?

— Ні.

— Він, певне, не зрозумів, що ти йому казала, та коли мине гнів, ти йому знову поясниш.

— Він просто сказав мені, що в нього зосталося саме стільки фальшонів, щоб оправити в шкіру нікчемія його останню книжку і що йому вже нестерпно бачити мене біля себе, бо він нічого не може мені дати, а я, коли в мене почервоніють і порепаються руки, стану негарна.

— Він має слушність, — мовив Колен. — Тобі не слід працювати.

— Я кохаю Шика і охоче працювала б задля нього.

— Це нічого не дасть. Крім того, ти не зможеш, ти для цього надто гарненька.

— Чого він прогнав мене? — жалілася Аліса. — Правда ж, я була гарна?

— Не знаю, — відповів Колен. — Але я дуже люблю твої коси і твоє личко.

— Подивись, — проказала Аліса.

Підвелася, смикнула за кілечко застібки і її сукня впала на підлогу. Сукня була з ясної вовняної тканини.

— Так… — шепотів Колен.

Кімната виповнилася сяєвом і Колен побачив усе Алісине тіло. Груди, здавалось, ладні спурхнути, довгасті м’язи струнких ніг на дотик, певне, тверді і теплі.

— Можна тебе поцілувати? — запитав Колен.

— Так, я тебе дуже люблю.

— Ти замерзнеш.

Аліса підступила до Колена, сіла йому на коліна і її очі беззгучно заплакали.

— Чому я стала йому нелюба?

Колен лагідно колисав Алісу.

— Тями в нього нема. А знаєш, Алісо, це все-таки добрий хлопець.

— Він мене дуже кохав, — сказала Аліса. — Він гадав, що пристрасть до книжок можна поєднувати з коханням! Але це неможливе.

— Ти замерзнеш, — приказував Колен, цілуючи Алісу й пестячи їй волосся.

— Чого я не зустріла тебе першим? Я б так кохала тебе, а тепер не можу. Тепер я кохаю Шика.

— Знаю. Я тепер теж дуже кохаю Хлою.

Колен зсадовив дівчину з колін і підібрав її сукню.

— Кицюню, вдягнися, ти застудишся.

— Ні, — хитнула головою Аліса. — Крім того, нічого вже не зміниться.

І мимохіть почала вдягатись.

— Я не хочу, щоб ти журилася, — мовив Колен.

— Ти такий добрий, а я така сумна. І все ж, як на мене, я ще допоможу трохи Шикові.

— Ти можеш повернутися до батьків, — став радити Колен. — Напевне, вони зрадіють, побачивши тебе… Або піди до Ізіди.

— Але Шик туди не прийде. Чого мені йти кудись, коли там не буде Шика?

— Він прийде, — запевнив Колен. — Я навідаюсь до нього.

— Ні, він уже нікого не пускає. Двері в нього завжди замкнені.

— Та я однак його побачу. Або ж він до мене зайде, — відказав Колен.

— Я не вірю, — мовила Аліса. — Шик став уже не той.

— Та ні, люди не міняються, міняються тільки речі.

— Не знаю, — стенула плечима Аліса.

— Я проведу тебе, — запропонував Колен. — Мені знову треба шукати роботу.

— А мені в інший бік, — сказала Аліса.

— Ну хоч на сходах проведу.

Аліса стояла навпроти і Колен обома руками обняв її за плечі. Відчував тепло її шиї і ніжне витке волосся біля свого обличчя. Провів руками по Алісиному тілу. Вона вже не плакала, думки її були десь далеко.

— Я не хочу, щоб ти накоїла дурниць, — мовив Колен.

— О ні, я дурниць не робитиму…

— Алісо, якщо тобі стане сумно, приходь до мене.

— Я, може, ще прийду.

Аліса задивилась у власну душу. Колен узяв її за руку. Вони зійшли вниз, подекуди послизаючись на мокрих сходинках. На вулиці Колен попрощався з Алісою, а вона стояла й дивилась, як він відходить.