Шумовиння днів

21

Колен вийшов з дому разом із Шиком і друзі пішки пішли по Хлою. Ніколя мав приєднатися до них вже в церкві. Він наглядав за готуванням незвичайної страви, рецепт якої виявив у Гуффе, і сподівався, що вона стане справжнісіньким дивом.

По дорозі друзям трапилась книгарня і Шик як стій зупинився перед нею. Майже посередині вітрини, виблискуючи, наче коштовний самоцвіт, лежав примірник Партрової «Затхлості» в палітурці з фіалкового сап’яну, на якій виднів герб герцогині де Бувоар.

— Ох! — знетямився Шик. — Подивися лишень!

— На що? — спитав Колен, вертаючи назад. — А… Це?

— Так, — кивнув Шик.

Шика пойняло нездоланне жадання, з його рота покотилася слина. Між ногами в нього утворився невеликий струмочок і побіг до краю тротуару, огинаючи найменші нерівності придорожнього пороху.

— Ну? — запитав Колен. — У тебе ж вона є?

— Не в такій оправі! — вигукнув Шик.

— Ет! Годі вже з тебе! — скривився Колен. — Ходімо, в нас обмаль часу.

— Вона коштує принаймні один або й два фальшони, — озвався Шик.

— Атож, — проказав Колен, відходячи.

Шик почав ритися в кишенях.

— Колене! — гукнув він розпачливо. — Позич мені трохи грошей.

Колен знову зупинився й сумно похитав головою:

— Гадаю, тих двадцяти п’яти тисяч фальшонів, що я їх тобі пообіцяв, вистачить ненадовго.

Шик збуряковів, похнюпив носа, але руку простяг. Схопив гроші і кинувся до книгарні. Колен, зажурившись, чекав на нього. Побачивши радісне Шикове обличчя, знову похитав головою, цього разу спочутливо, а на вустах у нього з’явилася ніби посмішка.

— Бідолахо, ти збожеволів! Скільки ти заплатив?

— Яке це має значення! — мовив Шик. — Ходімо тепер швидше.

Друзі наддали ходи. Шик, здавалося, сів верхи на крилатого дракона.

Біля Хлоїних дверей натовп розглядав розкішну білу машину, що її замовив Колен. Разом з машиною приставили і водія, який мав обслуговувати церемонію. Всередині все було вистелене білим хутром, пашіло теплом, чулася музика.

Небо було блакитне, де-не-де пливли дрібні легенькі хмарки. Холод пробирав, але не до кісток. Зима закінчувалась.

Підлога ліфта здибилась під їхніми ногами і, повільно, спазматично скоротившись, винесла їх нагору. Вийшовши з ліфта, друзі подзвонили. Двері перед ними розчахнулися: Хлоя чекала.

Окрім целофанового бюстгальтера, вузьких білих трусиків і панчіх, Хлоїне тіло вкривав лише складений удвоє муслін, з пліч спадала широка прозора намітка, голова була непокрита.

Аліса й Ізіда одяглись так само, проте їхні сукні були водяної барви. Їхні закучерявлені коси виблискували на сонці й закруглювались на плечах запашною важкою масою. Певне, ніхто б не відповів, котра з дівчат найвродливіша. Колен відповідь знав. Він не зважився поцілувати Хлою, щоб не порушити гармонію її вбору, зате надолужив утрачене з Ізідою та Алісою. Ті анітрохи не опиралися, бачачи, який він щасливий.

Уся кімната була заставлена білими квітами, що їх вибрав Колен для Хлої, а на подушці розстеленого ліжка лежала червона трояндова пелюстка. Квіткові аромати і дівочі пахощі змішувалися й поєднувались, отож Шик уявив себе бджілкою у вулику. Аліса приколола до кіс бузкову орхідею, Ізіда — яскраво-червону троянду, а Хлоя — велику білу камелію. В руках вона тримала букет лілей, а біля важкого браслета з синього золота тепер з’явивсь іще браслетик із свіжих і немов полакованих листочків прочитана. Хлоїна обручка нареченої була оздоблена невеличкими квадратовими і довгастими діамантами, що утворювали Коленове ім’я, написане абеткою Морзе. В кутку за квітами видніло тім’я кінооператора, що відчайдушно крутив ручку камери.

Якийсь час позували Колен із Хлоєю, потім їх заступили Шик, Аліса і Ізіда. Після цього всі зібрались у гурт і пішли за Хлоєю, що перша ступила в ліфт. Під великою вагою линви ліфта розтяглися так, що не було жодної потреби натискати на гудзик, натомість з ліфта треба було вискакувати всім зразу, щоб не злетіти вгору разом з кабінкою.

Водій відчинив дверцята. Дівчата і Колен сіли ззаду, Шик умостився попереду. На вулицях на них озиралися геть усі й довго махали руками їм навздогін, гадаючи, ніби це президент, а потім знову рушали кому куди треба, думаючи про все блискуче й золочене.

До церкви було не дуже далеко. Машина зобразила елегантну кардіоїду й зупинилася перед сходами.

На паперті між двома високими різьбленими колонами Свяченик, Пиякон і Псаромник влаштували передвесільну виставу. За ними майже до самої долівки опускалось біле шовкове драпування, а чотирнадцять півчиків витанцьовували балет. Вони були вбрані в білі блузки, в червоні штанці й білі капчики. Замість штанців дівчатка мали коротенькі червоні складчасті спіднички і кожна з них заколола собі в коси червону пір’їну. Свяченик гупав у величезний бубон, Пиякон грав на флейті, а Псаромник відбивав ритм, послуговуючись маракасом. Всі троє хором проспівали рефрен, після чого Псаромник спробував витинати гопки, далі схопив контрабас і виконав смичком нечувану джазову варіацію підхожої до ситуації музики.

Сімдесят три музики на балконі почали вже награвати, що є сили забамкали дзвони.

Почувся тільки один негармонійний акорд, бо диригент, що підійшов дуже близько до краю хорів, шугнув у порожнечу і оркестром почав керувати його заступник. Тієї миті, коли диригент розбився об плити, музики взяли інший акорд, щоб заглушити звук падіння, проте церква здригнулася до самого підмурку.

Колен і Хлоя зачудовано дивилися виставу Свяченика, Пиякона і Псаромника, а два Псаромниченки, ставши біля церковних дверей, чекали слушного моменту, щоб винести алебарду.

Свяченик востаннє прогримотів, жонглюючи паличками, Пиякон видобув із флейти пронизливе нявчання, що вправило в побожний настрій половину святенників, що поставали вздовж сходів, аби побачити молоду, а Псаромник, узявши останній акорд, порвав струни свого контрабаса. Потому чотирнадцять півчиків вервечкою зійшли з ганку й дівчатка поставали правобіч, а хлопчики лівобіч від дверцят машини.

Хлоя вийшла з машини, чарівна і сяйлива у білій весільній сукні. Слідкома за нею йшли Аліса та Ізіда. Надійшов Ніколя і приєднався до гурту. Колен узяв за руку Хлою, Ніколя — Ізіду, Шик — Алісу, і всі три пари піднялися сходами, позаду йшли брати Демаре, Коріолан праворуч, Пегас ліворуч, а півчики, причепурюючись, парами поставали на сходах. Свяченик, Пиякон і Псаромник відклали інструменти і, чекаючи наречених, водили хоровод.

На ганку Колен із друзями здійснили складні маневри і поставали в тому порядку, в якому годилось увійти до церкви. Колен з Алісою, Ніколя під руку з Хлоєю, за ними Шик та Ізіда і нарешті брати Демаре, тільки цього разу Пегас праворуч, а Коріолан ліворуч. Свяченик і його апостільці вже не крутились, повернули голови до процесії і, виспівуючи давній григоріанський хорал, метнулися до дверей. Коли процесія проминала Псаромниченків, ті розбивали об голови людей кришталеві пляшечки зі свяченою водою і стромляли їм у волосся палички, що курилися ладаном: у чоловіків вони спалахували жовтим полум’ям, у жінок — фіалковим.

Біля входу до церкви стояли вагонетки. Колен та Аліса сіли в першу і відразу поїхали. Вони опинились у темному коридорі, що тхнув релігією. Вагонетка котилася по рейках, гуркочучи, наче грім, не менш гучно відлунювала музика. В кінці коридора вагонетка розчахнула двері, ковзнула праворуч і перед пасажирами постав Святий у зеленому сяєві. Він страшено кривлявся і Аліса притислася до Колена. Клапті павутиння чіплялися їм за обличчя, а в пам’яті виринали уривки молитов. Другим видивом була постать Діви, а при третьому видиві — перед скривленим лицем Бога з підбитим оком — Колен уже пригадав усю молитву і зміг переказати її Алісі.

З оглушливим гуркотом вагонетка заїхала під склепіння бічного нефа й зупинилася. Колен вийшов, показав Алісі, де їй сісти, й зачекав Хлою, що відразу й приїхала.

Колен і Хлоя стали обдивлятися неф. Зібралася величезна юрба. Прийшли геть усі, хто знав наречену й нареченого, кожен слухав музику й тішився такою чудовою церемонією.

Пританцьовуючи в осяйних ризах, з’явилися Псаромник і Пиякон, за ними показався Свяченик, що вів Єпископця. Усі попідводилися, а Єпископець сів у великий оксамитовий фотель. Стільці гармонійно човгнули по кам’яних плитах.

Музика враз ущухла. Свяченик став навколішки перед вівтарем, тричі гепнув головою об землю, а Пиякон підступив до Колена і Хлої, щоб показати їм їхнє місце, Псаромник вишикував дітей обабіч вівтаря. У церкві тепер залягла глибока тиша, кожен намагався не дихати.

Великі прожектори звідусіль посилали пучки променів, що, потрапляючи на золочене церковне начиння, навсебіч розкидали блискітки, а широкі жовті та фіалкові смуги, якими розмалювали неф, зробили його схожим на черево велетенської оси, бачене зсередини.

Ген угорі музики почали стиха наспівувати. До церкви запливли перші хмари. Вони пахли коріандром і гірським зіллям. В церкві стало душно, кожен пройнявся зичливістю й лагідністю.

Ставши навколішки перед вівтарем на молитовні ослінчики, застелені білим оксамитом, Колен і Хлоя побралися за руки й чекали, доки їх повінчають. Перед ними стояв Свяченик і гарячково гортав грубезну книжку, бо не міг пригадати ритуальних фраз. Часом він обертався, аби зирконути на Хлою: йому дуже сподобалась її сукня. Нарешті він втомився гортати, випростався, махнув рукою диригентові й музики заграли увертюру.

Свяченик набрав повітря й затягнув піснеспіви, з глибини його підтримали одинадцять заглушених труб, що грали в унісон. Єпископець, не випускаючи патериці, любісінько спав. Він знав, що, як надійде його черга співати, його розбуркають.

Увертюра й піснеспіви були варіаціями класичних блюзових тем. Колен звелів, щоб на заручинах грали дуже давню й відому мелодію в аранжуванні Дюка Еллінгтона — «Хлою».

На стіні перед Коленом на великому чорному хресті висів Ісус. Він немовби тішився, що запросили і його, й до всього приглядався з цікавістю. Колен тримав Хлоїну руку й ледь усміхався Ісусові. Колен уже трохи втомився. Церемонія обійшлася йому недешево — в п’ять тисяч фальшонів — і він радів, що вона вийшла на славу.

Увесь вівтар був заквітчаний. Коленові дуже сподобалася музика, яку грали в цей час. Перед собою він побачив Свяченика й упізнав мелодію. Тоді повільно заплющив очі, нахилився трохи вперед і проказав:

— Так.

Хлоя теж сказала «Так» і Свяченик завзято потис їм руки. Оркестр заграв найчудовнішу мелодію, і Єпископець підвівся для напучування. Псаромник пройшов між двома рядами людей і ціпком щосили вперіщив Шикові по пальцях, бо той замість слухати читав книжку.