Страта голодом

ВСТУПНЕ СЛОВО

Політика примусової колективізації, запроваджена під кінець 1929 року, мала на меті усуспільнити всі селянські господарства, а самих селян на постійно закріпити за колгоспами – як ото були прикріплені кріпаки до поміщицьких маєтків десь сімдесят років перед тим. Селянські господарства було таки колективізовано, але не без боротьби. Селяни чинили шалений опір насильницькій колективізації. Вони відчайдушно трималися своїх ділянок землі і своєї власности, і ця боротьба перетворилась у боротьбу на життя або смерть. Але, бувши неозброєні й неорганізовані і не маючи проводу, селяни не могли зрівнятися силою з урядом, їх було нещадно придушено, а самі села спустошено і знелюднено. Мільйони селян загинули. Багатьох заслали до концентраційних таборів або виселили з рідних сіл у Богом забуті північні райони Росії, а інші просто зникли в таємничий спосіб, не лишивши по собі сліду. Ті, що вижили, притлумили свої гордощі й кінець-кінцем вступили до колгоспів, щоб урятувати себе та свої сім’ї. Так закінчилась ця битва: селяни програли, а комуністи перемогли. Протягом лише кількох – усього чотирьох! – років віковічний спосіб сільського життя був зліквідований.

Голодомори виникали по всьому Радянському Союзу – в Казахстані, на Кубані, на Дону, але тут я веду мову тільки про голодомор в Україні 1932-33 років.

Взагалі дехто гадає, що голод тих років в Україні був наслідком колективізації. Інші ж вважають, що той голод виник штучно, задля того, аби загнати селян у колгоспи. Нарешті, є й переконані в тому, що то був народовбивчий голод, вислід розважливо обдуманого пляну, спрямованого на знищення українського народу як нації.

Автор цієї книжки не має наміру аналізувати причини голоду. Це треба залишити історикам і економістам. Та все-таки я не відчуваю найменшого сумніву в тому, що той голод мав політичні й національні чи, точніше кажучи, антинаціональні обертони. Я переконаний, що тут був прямий зв'язок між голодом і політикою щодо свідомого національного самовияву, особливо в Україні.

Водночас зі своєю лінією на колективізацію Москва розпочала в 1929 році широкомасштабну кампанію проти всього, що могло вирізняти Україну як окрему націю, починаючи від знищення українських наукових і культурних організацій та інституцій і кінчаючи арештами, стратами й засланнями до концтаборів усіх тих, хто посмів піднести голос в обороні українського самовизначення і самобутности.

Однак найжорстокішу кампанію було проведено проти українського селянства. Москва усвідомлювала, що українські селяни становили головну опору національного руху, бо саме вони найупертіше трималися своєї національної ідентичности і чинили опір як російському колоніяльному правлінню, так і радянському режимові. Сталін сам писав, що селяни – це рушійна сила національного руху. Він наголошував, що питання національне є, властиво, селянським питанням.

Ця книжка має довгу історію. Перші 24 розділи її написано перед 1953 роком, що був двадцятою річницею голоду. Через тридцять років, коли мені вже завернуло на 70-й рік і я почав ставитись до всього мудріше й критичніше, я вирішив доповнити цей свій спогад і дати його в руки читачам. Протягом такого тривалого відтинку часу я раз-у-раз навертався думками до цих великих людських трагедій, що для багатьох людей і досі залишаються не цілком зрозумілими. Тепер я вже певний, що повністю осмислив суть усіх подій, про які тут мова, і дійшов до своїх власних недвозначних висновків.

Історія не занотувала жодного іншого такого злочину, як цей голодомор, доконаний проти цілої нації та ще й переведений у життя в такий безоглядний спосіб. Я досліджував голодомори, шукаючи у світовій історії подій, які можна було б порівняти з голодомором в Україні. Траплялося багато голодоморів, як, наприклад, так званий картопляний голод в Ірляндії у середині дев'ятнадцятого сторіччя або ж періодичні голодомори в Китаї та Індії, що вигубили мільйони людей. Та всі ці нещастя мали свої природні причини, яким у той час людськими силами неможливо було протидіяти. Вони були наслідками неврожаю або через негоду, або через спустошення, спричинені комашнею чи іншими шкідниками. Картопляний голод в Ірляндії виник через неврожай картоплі, основної їжі ірляндців, а голодомори в Китаї та Індії були спричинені посухами та перенаселенням.

Але голод в Україні 1932-33 років був політичним голодом. За словами Малколма Маггериджа, особистого свідка цього голоду, «він являв собою свідомий витвір бюрократичних умонастроїв». І справді – це був голод народовбивчий, що його Сталін зі своїми однодумцями використав як спосіб підкорити собі українське селянство.

Голод 1932-33 років у Радянському Союзі становив подію, яку в широкому світі цілковито зігноровано, знехтувано, витлумачено хибно або зовсім перекручено. До сьогодні декотрі американські «фахівці»-радянологи затято дотримуються офіційного радянського заперечення факту голоду, хоч самі радянські достойники тепер уже говорять про голод сухим діловим тоном. Мабуть, тільки цим можна пояснити, чому й досі у США не здійснено докладного дослідження цього голоду. Американцям просто важко прийняти за правдоподібну таку неймовірну й нелюдяну акцію.

У цій книжці я описую, що діялося в моєму рідному селі під час тих чотирьох років – від 1929-го до 1933-го. Я переповідаю те, що сам бачив і пережив. Все тут занотоване справді сталося – я подаю тільки автентичні факти. Хоч розмови й виступи, ясна річ, не передані дослівно, змістом вони точно відповідають тому, що говорилося саме в той час. Усе це оперте на моїй живій пам'яті.

Дехто з моїх читачів здивується, як я зміг через багато років відтворити так багато подій і в таких деталях. Властиво, тут немає ніяких таємниць. По-перше, людина не забуває психологічних травм і трагедії свого життя, хоч би як сильно намагалася це зробити. По-друге, людина не може забути подробиць своєї боротьби за існування. То був час, коли всі люди в усій Україні жили від однієї кампанії до іншої, від однієї промови «вождя» до іншої, від однієї партійної постанови до іншої, від одного урядового указу до іншого і, нарешті, від одних зборів у селі чи на заводі до інших. Мені не сила притлумити в пам'яті ці речі. Подробиці й дати подій, описаних у цій книжці, перевірено за тогочасними радянськими газетами й журналами, що їх можна знайти в більших американських бібліотеках. Ця книжка точно змальовує перебіг подій у моєму селі за колективізації.

Ще один момент, на який я хочу звернути увагу читачів: Мирон Долот – це мій псевдонім, під яким я друкував у США, Німеччині й Швейцарії статті та брошури про голод.