Троян-зілля

13

Поки мама порядкувала на кухні, готуючи обід, Вероніка пішла в душову кабінку і просто стояла під струменем ледь теплої води, намагаючись хоч трохи прийти до тями. Думки плуталися, не хотіли увиразнюватися, втікали від неї, ховалися в закапелках несвідомого, наче знущалися над здоровим глуздом. Однак чомусь відчаю та спустошеності, як щоразу після втрати дитини, не відчувала. Оце щойно вона дізналася, що той, кого найдужче кохає, — зрадник. А воно чомусь не так болить, як мало б… Чи просто вона ще не усвідомила?

Вода зробила свою добру справу. В голові перестало гудіти, млість минулася. Тим часом мама увімкнула ноутбук, підсунула до нього крісло і сказала коротко:

— Ну.

Вероніка зрозуміла відразу, що мама мала на увазі: не відкладай усвідомлення найгіршого на потім, бо воно вже сталося і ти маєш просто його прийняти, а констатація того, що воно таки відбулося, ось тут, у вайбері.

Вероніка тремтіла. Дріж з’явився, щойно вона торкнулася пальцями клавіатури. Ввела пароль, відкрила вайбер і зависла. На те, щоб увімкнути відео, яке містилося в непрочитаному повідомленні з невідомого номера, бракувало духу. Мама все зрозуміла, легенько відсунула доньку, підсіла до неї в крісло й уголос прочитала додані до відео слова: «Слухати з увімкнутим звуком» — та увімкнула і відео, і звук.

Чи варто переповідати сюжет любительського порно, якого достобіса в надрах нету? Знято на побутову камеру, хоч і непоганої якості, але актори явно не дотягували навіть до рівня Боллівуду. Вероніка відразу впізнала Ростика. Зрештою, у ліжку зі звабливою Лєною він ані обличчя, ані емоцій не приховував. Говорив їй ті самі ніжні слова, що й дружині, пестив так само палко, пристрасно цілував в ті самі «особливі» місця й шепотів ті самі непристойності. Вероніка ще вчора це так любила, а Ростика ще пів години тому вважала найкращим подарунком долі. Тепер вона його ненавиділа, зрозумівши, що навіть у сексі не була особливою. Мама швидко перемотала сцену сексу, зберігаючи і свої, і доньчині нерви. Картинка заряботіла калейдоскопом. Вероніка сердито мотнула головою, тикнула на паузу, глибоко вдихнула і знову натиснула «старт». Пестощі, на щастя, закінчилися, почалися розмови. Ростик називав Лєну «моя кішечка». І кішка Лєна питала Ростю, чи він її кохає. Ростя запевняв, що кохає — її і тільки її. Кішка Лєна просила Ростю кинути підстаркувату дружину й одружитися з нею. Але коханий Ростя такий добрий і такий особливий, тож поки не може цього зробити, бо жалість до нещасної старої дружини тримає його біля неї. До всього він християнин, а вони з Веронікою вінчалися в церкві й давали обітницю у вірності перед Богом, і бідний Ростя поклявся, що любитиме дружину в радості і в горі, аж поки смерть не розлучить їх.

— Дружина — то мій хрест, кохана кішечко! Ніколи я її не любив, тільки жалів. Вона без мене пропаде, накладе на себе руки. Уже якось пробувала. Вона така безпомічна й безпорадна! Навіть дитя народити не може. Ох, лихо… Батьки в неї старенькі, ще трохи — і їм буде потрібна моя допомога. Ну як я можу їх усіх кинути, кішечко люба? А ти, Лєночко, сильна. Навіщо тобі я? Через десять літ ти будеш у розквіті сил, а я стариганем підтоптаним, тоді ти полетиш, як бджілка на нову квітку, і розіб’єш мені серце. Кому потрібні такі жертви? Нам тепер з тобою добре, то нехай так добре буде якнайдовше. Хочеш, я тобі цю квартиру подарую? Просто так, за гарні очі й за чудовий секс. Такого перфектного сексу в мене ні з ким не було. Дружина геть фригідна, тож чимало я перепробував спокус. Але ти, кішечко, моя найсолодша спокуса.

— А якщо так станеться, Ростю, що твоя дружина сама тобі дасть розлучення, добровільно тобто, тоді ти поберешся зі мною чи ні? — запитує юна білявка, обвиваючи чоловіка руками-крильми.

— О так, моя солодка спокусо, так! Хіба можна з такою юною та звабливою квіткою та не побратися?

А тоді він кусав Лєну за тугі перса, ніжно кусав, і та несамовито реготала, називаючи його прутень жезлом щастя і просячи роздерти ним її зсередини… На тому відео урвалося.

Вероніка з мамою просиділи ще з пів години, міцно обнявшись. Мама гладила доньку по голові та пригортала ніжно до серця, як колись у дитинстві. Просто пригортала, і Вероніка відчувала всю мамину любов і турботу, бо так по-справжньому щиро пригортати й жаліти могла тільки мама. Урешті, коли затерпнуло все тіло, мама підвелася з крісла. Встала просто перед Веронікою та заговорила:

— А тепер, моя рідна дитино, уважно вислухай мене. Моя помилка в тому, що раніше тобі про це не розповіла. Але, з іншого боку, чи повірила б ти мені та чи зрозуміла б? Мабуть, мав настати такий момент у твоєму житті, щоб ти до цієї розмови доросла. Ми з татом тебе безмежно любимо. На мою біду, ти в нас одиначка, бо Господь не дав нам з татом більше дітей. Твій тато, коли тобі було п’ять років, перехворів на епідемічний паротит, свинку по-простому. А ти ж знаєш, який він упертий? Хворобу запустив, то дало ускладнення. Результат — безпліддя. Тому ти в нас одна. І, мабуть, тому ти така ніжна і трішки безпомічна виросла. Ми надто опікувалися тобою, дитино, уже вибач нам цей гріх. Потім цю естафету й Ростик підхопив, бо любив тебе. Ото ти подивилася це відео, почула Ростикові слова, і тобі здається: капець, світ завалився. Чомусь вірні та віддані дружини про походеньки наліво своїх чоловіків дізнаються завжди останніми. Часто навіть не випадково, а зі слів коханок тих самих чоловіків. І дуже важливо в такі моменти, дочко, не наламати дров. Не кинутися збирати манатки й тікати світ за очі. То не вихід. Думаєш, Ростиславу від цього буде гірко і він себе мучитиме? Може, для годиться тиждень-два картатиметься, навіть пробачення проситиме, а потім… Знайде тобі заміну, обов’язково знайде. Навіть оту пустоголову Лєну, яка йому в доньки годиться і яка його любить виключно за гроші й казатиме, що любить, навіть коли він уже нічого не зможе як чоловік, бо їй головне, щоб гроші в хлопа не закінчувалися. Але ми тут можемо твоєму орлику крила трохи підрізати. Тому що… Тому що за заповітом він від батькового багатого пирога не дістане ні крихти. Тобто не ти при ньому, дитино, а він при тобі віку доживатиме. Тому що твій Ростик, рідна, без батькових грошей, батькових ділових зв’язків і батькової ділової хватки нічого не вартий. Усі батькові слова похвальби стосовно Ростика — це шумовиння, вистава для тебе, щоб ти пишалася ним. Нам, жінкам, хочеться кохати справжніх мужчин — сильних не тільки тілом, а надто духом. Тих, які готові на подвиги, готові гори зрушити заради тебе. І якщо ми такого не знаходимо, то собі його вигадуємо. Не дивися на мене так, сонечко. Я правду кажу. Бо я теж свого часу собі вигадала. Хоча… Відсотків на вісімдесят мій оригінал таки збігся з фантазією. А це доволі багато. О, якби ти знала, скількох отаких фарбованих курв, ладних заради твого батька горло мені перегризти, я перебачила! Хижацька натура ось таких щучок не знає кордонів, як і їхня уява. Що там відео, доню! Одна руда лярва таке видовище влаштувала, що я твого тата з неї власними руками стягувала. І пробачала, доню. Зрадника і зраду пробачала, бо кохала. І ти пробачиш, якщо кохаєш, якщо він тобі дорогий і важливий для тебе. Відео видали, номер тої курки кинь у чорний список. Татові я все сама розповім, і з цією блондиночкою та з твоїм Ростиком він розбереться. Її у своєму житті ти більше не побачиш. Але знай, мила моя дитино, що такі жінки в житті небідних чоловіків — то не поодинокі випадки, вони наче казкові змії: відрубаєш одну голову, натомість виростає ще дві. Просто навчися не звертати на них уваги. Раджу тобі як мама. Я не кажу про терпіння. Воно вбиває. А ігнорування — саме те, що треба. То наче буревій за вікном. Перегримить, переблискає і полетить собі далі.

— Мамо, то ця Лєна в Ростика не перша? — Нажахана почутим Вероніка так і сиділа в кріслі, не маючи сили підвестися. — Він не брехав у відео, так? Як же так, мамо? За що? Я думала він… він… такий… особливий…

Вероніка плакала, сльози текли обличчям, заливали світ її кохання, ще вчора майже бездоганний. А виявилося… Як їй нещодавно здалося? Картонний, пластиліновий, несправжній… Усе несправжнє… Навіть дітьми, мов щитом, вона не прикриється. Нікчема, яка нікому не потрібна. Що там молола Леська про крила? Їй щойно ті крила обрізали, точніше, відібрали, позаяк були вони бутафорські.

— Мамо, чому ти мовчиш? — уже кричала, не стримуючись, Вероніка. — Лєна не перша в нього, так? Скільки їх було, скажи? Ну? Не мовчи, мамо!

— Не кричи. Я що їх, рахувала? — гаркнула Урсула. Підійшла до бару, дістала пляшку коньяку, налила дві чарки, простягнула одну Вероніці: — Випий. Не поможе, але принаймні поставить ногами на землю.

Вероніка мовчки випила й витріщилася очікувально на матір.

Урсула закусила коньяк цукеркою, неквапливо скрутила фантик, викинула у смітник і врешті заговорила:

— Оця біла кішка у твого Рості й справді не перша. Я не знаю, скільки їх у нього було. Та про одну ми якось випадково довідалися. Для твого батька то був справжній шок. Через це він і в лікарню потрапив, пригадуєш? А яку операцію переніс! Ледве оклигав. Спровоковано це було отим самим стресом. Ти після чергового викидня вся в депресії ходиш, а твій тато по повній за походеньки твого коханого вигрібає. Отоді-то Януш твого злидня із заповіту й викинув. А до того самого дня він же його щиро сином вважав. Усе мені торочив, що Ростик унікальний, що таких вірних чоловіків не буває. Навіть просив у мене пробачення за те, що не зумів таким стати. А коли правда виплила наверх, то у твого тата мало дах не поїхав. Я думала, він Ростислава десь у лісі під якоюсь карпатською сосною закопає. Та Януш йому простив. Через тебе і простив. Усіх подробиць я не знаю, твій тато не з балакучих, воліє в собі важкі тягарі носити, не перекладати на плечі тих, кого любить. Це неправильно, знаю, але його не переробиш. Уже який є. Звісно, я йому все розповім, і відтак ти дістанеш право почути від нього правду про ту давню історію, якщо тільки захочеш. Зрештою, почуєш те, що готовий тобі тато розповісти, бо всю правду знає тільки він. Ну ще, мабуть, Ростик. Тільки він навряд чи тобі щось путнє розкаже. Буде скиглити і плакатися, брехати, виправдовуватися і врешті зробить тебе винуватою. Звісно, у тебе ж безперервні депресії, і він так собі на стороні розрадоньки шукав. О, зрадники — великі маніпулятори. У них часто жертва стає винуватою в злочині, бо то вона насправді підштовхнула бідолашного до халепи. Не ведися на таке, доню. Ростик твій теж вправний маніпулятор. Пам’ятай: він зрадник і тому маніпулятор у квадраті. То що ми робимо? Поки батько не розбереться з нашим Ростею та його Лєною, поживеш у нас і подумаєш, чи потрібен тобі зрадливий чемодан без ручки?

— Мамо, а як ти тата простила, знаючи те все? Як ти могла після того лягати з ним у ліжко, кохатися?

— У нас є ти, Веронічко. І часто заради тих, кого найдужче любимо, ми готові не тільки на великі подвиги, а й на великі дурниці. Чи хотіла я помститися твоєму батькові? Так, хотіла. Ні, не за принципом «клин клином». Що можна вибити, коли нема чого вибивати? Чи ти думаєш, що йому боліло б так, як боліло мені? Якщо щось твого батька і хвилює понад усі скарби світу, то тільки ти. Зрада вміє той вогонь гасити. Бо пробачити — означає забути, а хіба таке забути можна? Так, ми досі спимо в одному ліжку, накриваємося однією ковдрою, але не одним сонцем. Наше сонце вже давно мертве. Я пригадую, як одного разу в нас дійшло майже до розлучення. Ти вже заміжня була і жила ось у цій квартирі з Ростиком. З’явилася якась вертихвістка з малолітнім пацаном і стала стверджувати, що то син Януша. Та вона ж не знала, що Януш на свинку перехворів і дітей мати не може. Але мене це вкурвило, і я сказала Янушу, що подаю на розлучення. Він тоді дуже злякався, що я можу піти. Ні, не через палке кохання до мене — через палку любов до тебе, до його єдиного справжнього кохання. Він боявся, що коли ти почуєш про нього правду, то перестанеш його любити. Ох, доню, я не ревную. Я просто дякую Богові за милість, що ти в нас є. І хай там що ті кляті ескулапи з високими дипломами розповідали, хай би які прогнози давали, дитинко, я впевнена: ти будеш щасливою і матимеш дітей. Просто щось ми в нашому житті робимо неправильно. Може, мало жертвуємо хворим чи бідним, може, когось образили надто сильно? Бо як можна пояснити всі ті негаразди, які сиплються на твою голову? Знаєш, про що я щойно подумала, згадуючи своє минуле? Може, не варто зраду прощати? Га? Подумай, дитино. А думати краще поміж тих, хто тебе любить. До речі, ти наче зібралася тут ремонт робити? То хай він собі поступово робиться. За майстрами можна і на відстані наглядати. Наш-не-наш Ростя переїде жити до нас у заміський будиночок. Тимчасово, звісно. Поки ви не порозумієтеся. А якщо, звісно, ти надумаєш розлучатися, то хай іде на всі чотири сторони. То що, моя люба дівчинко, переїдеш тимчасово до нас? Поки зрозумієш, чи потрібен тобі Ростик, який ураз перетворився на Ростю?