Троян-зілля

Частина друга

Оженилися двоє молодих людей. Через деякий час молодий чоловік стрітив свою тітку. Каже йому тітка:

— Ой, неборе, який ти худий. Що з тобою є? Молодий, а такий хорий з виду.

Відповідає він:

— Тіточко моя, сам не знаю, що зо мною є. Слабну в силі.

А тітка йому каже:

— Як не зрадиш мене, я тобі все поясню.

— Ні, тіточко, — обіцяє, — я вас не зраджу.

— То слухай. Через кілька днів, у середу, буде новий місяць. Ти вранці повіси жоні, же ідеш у поле на якусь роботу. Та піди добре виспися. А на вечір прийди додому й не спи, а позирай, що робитиме твоя жона. Вона скоро тобі дасть вечерю та скаже, би ти йшов спати. А сама буде по ґаздівстві поратися. Ти починися16, же спиш. Вона буде думати, же ти вже спиш, поробить усю роботу, вийде вон і буде нести кантар17, і буде хотіти тебе ним ударити. А ти скоро встань, забери од неї той кантар і вдар її. Бо кеть вона тебе вдарить перша, то ти станеш конем. А кеть ти її вдариш, то вона стане кобилою. Бо твоя жона босорканя, вона перетворює тебе на коня й тобою носиться.

Чоловік зробив так, як йому порадила тітка. У середу каже жоні:

— Іду в поле, маю там роботу.

А сам пішов і добре виспався. Увечері повернувся додому, жона скоро дала йому вечерю та повідає:

— Лягай спати, а я впораюся в хижі.

Чоловік ліг і починився, же спить. А жона хутко впоралася з хатньою роботою, оділася чисто та, коли вже думала, що чоловік спить, вийшла надвір. Чоловік тихо позирає: жона зо двору внесла кантар. Він скоро схопився, вихопив од неї кантар і вдарив її ним. Позирає, а жона перекинулася на кобилу. Він надів на кобилу кантар, вивів її надвір і сів на неї верхи. А кобила сама знала, де їй іти, і пішла без усякої команди.

Їхав він на кобилі, їхав і приїхав на готар18. А там уже з усіх навколишніх сіл усі босоркані з’їхалися — усі на конях. Коли увиділи, же його жони не є там, а він, то стали говорити межи собою:

— Нашої головної ту не є, і ми наше зібрання проводити не можемо. Вертаймося всі додому.

І всі розійшлися, та й той чоловік на своїй кобилі вернувся у своє село. По вулиці на шляху додому жив його кум. А кум робив ковачем. Було ще темно, усі спали. То він розбудив кума. Кум запалив свічку й питає:

— Що хочете, куме?

А чоловік каже йому:

— Слухайте, куме. Я купив на другому селі шкапу. Але вона боса, треба би її поковати. І я вас прошу, аби ви мені її зразу поковали.

Кум не хоче:

— Слухайте, кумочку. Прийдете рано, на видному. Що вночі ковати?

А чоловік йому:

— Ні, куме, я рано хочу йти на ярмарок. Та я вас дуже прошу, покуйте мені тепер.

Кум не хотів кума покривдити, засвітив надворі, запасні підкови мав готові. І бистро поковав кобилу. Чоловік подякував кумові та повів кобилу додому. Прив’язав її в стайні й пішов мало спочити.

Коли розвиднилося, ввійшов він до стайні, позирає, а там уже не кобила, а його жона. І в жони на руках і ногах прибиті залізні підкови.

І жона лежить у крові без пам’яті. Він напудився та побіг до тітки. Радитися, що робити далі. А тітка йому каже:

— А що ти зробив? Чого ти ковав кобилу? Тепер твоя жона вмре, а тобі буде з того недобре. Но, але вже кеть-ись19 так зробив, то інакше не може бути. Іди додому, бистро підкови познімай. І повідж, же жона впала і вбилася. І поховаєш її. Як поховаєш, я тобі скажу, що будеш робити далі.

Коли чоловік поховав жону, тітка йому каже:

— Слухай, ти тепер мусиш три ночі ночувати коло гробу своєї жони. Бо інакше тобі смерть. Ввечір візьми крейду, свячену воду та з кочерги держено. І піди на цвинтар, і стань коло гробу напроти голови. Зроби навколо себе крейдою коло, покропи в колові свяченою водою, обернися д’гробови, постав перед себе держено, і вона не буде тебе за тим держеном видіти. Стій, доки не вчуєш, же заспівають когути.

Чоловік так зробив, як наказала тітка. Зробив коло, покропив, поставив перед себе держено з кочерги й стояв. Коли приходила дванадцята година півночі, слухає він, зашуміло, гріб розкрився, жона з гробу встала та побігла в напрямі його дому. Коли рано вже хотіли співати когути, вона бистро повернулася, скочила в гріб, і гріб знов закрився.

Коли рано чоловік повернувся додому, дома все було переметане та все перевернуте, до одної речі.

На другу ніч теж так зробив. І як прийшов рано додому, знов усе розметане було.

А перед третьою ніччю тітка йому наказала:

— Як буде жона твоя вертатися до гробу, як буде вже половина її в гробі, би сказав так: «Я тобі прощаю, а ти прости мені». І вона вертатися з гробу вже не буде мати права.

Так і зробив він. Третю ніч, коли було поночі, гріб отворився, вона вийшла, пішла додому. Коли вернулася, ввійшла наполовину до гробу, він приказує їй:

— Я тобі одпущаю, а ти одпусти мені.

А вона відповідає:

— А ти такий хитрий, що ти тут? Но я тобі прощаю.

І більше вона не повернулася. Чоловік остався живий. І жиє ще, може, і сьогодні, кеть не помер.

***

— Бабо, чуєте, а то таки правда? — несміло озивається Ксеня після почутої казки. — Босорка, туйво, і справді може хлопа перетворити на коня?

— А я знаю? — нехотя відказує баба. — Спи, дівко, спи, бо рано вставати.

— А ви?

— А що я?

— А ви можете? Вас люди в селі босоркою називають.

— Та вони жартують.

— Жартують? — розчаровано перепитує Ксеня. — Шкода. От з мене була б файна босорка.

16 Починися (заст.) — удай, прикинься.

17 Кантар (діал.) — вуздечка.

18 Готар (діал.) — межа між землями, що належать до сусідніх сіл.

19 Кеть-ись, кеть (діал.) — якщо.